§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Під посяганням на життя розуміють вбивство або замах на вбив­ство осіб, зазначених у ст. 112. Відповідальність у цих випадках настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб (у разі замаху на вбивство посилання на ст. 15 не по­трібно). Готування до цього злочину (розробка плану злочин­них дій, підшукування спільників, знарядь для здійснення зло­чину та ін.) кваліфікується за статтями 14 і 112.

Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради Ук­раїни, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конститу­ційного Суду України або Верховного Суду України, або ви­щих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор Ук­раїни, Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії.

Для застосування ст. 112 слід обов’язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв’язку з державною або гро­мадською діяльністю потерпілих.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діян­ня, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту зама­ху на вбивство (усічений склад злочину).

Суб’єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обо­в’язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпі­лим є державний діяч або керівник політичної партії і що пося­гання здійснюється в зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на ґрунті особистих взаємовідносин, то застосування ст. 112 виключається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини проти життя.

Суб’єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річ-ного віку (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 112 — позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Диверсія (ст. 113). Безпосереднім об’єктом диверсії є еконо­мічна основа, внутрішня безпека України. Додатковими об’єкта­ми можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути: підприємства, установи, шляхи та засоби сполучення, нафто-, газопроводи та ін.

Об’єктивна сторона злочину виявляється: 1) у вчиненні з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногоспо­дарське чи оборонне значення; 2) у вчиненні з тією самою ме­тою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій. Масо­ве знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров’ю при вчи­ненні диверсії в своїй основі спрямовано на заподіяння смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян, і винний вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організації завалів, аварій транспортних засобів та ін.).

Зруйнування або пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного або суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і част­ковому пошкодженні такого майна будь-яким способом.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, являє со­бою злочинну діяльність, спрямовану на спричинення смерті чи шкоди здоров’ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хвороботворними мікро­організмами їжі, води тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсю­дження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразливих за­хворювань продуктів харчування, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — це широке розповсюдження інфекційної хво­роби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну. У вигляді епіфітотій може поширюватися іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби.

Цим зумовлено віднесення диверсії до усічених складів і ви­знання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних у законі небез­печних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинен­ня смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний із метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці та ін. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов’язаних зі знищенням чи пошкодженням май­на, заподіянням шкоди життю, здоров’ю, екологічних та інших злочинів.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа: громадянин Украї­ни, іноземний громадянин, особа без громадянства, якій випов­нилося 14 років (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об’єктом цього злочи­ну є зовнішня безпека України.

З об’єктивної сторони шпигунство полягає в передачі або зби­ранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таєм­ницю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять держав­ну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі Ук­раїни «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.2Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еко­номіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шко­ди національній безпеці України та які визнані у порядку, вста­новленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним уповноваженим органом дер­жавної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Шпигунство може бути у двох формах: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання таких самих відомостей із метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представникові (агентові). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тай­ників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, пе­редаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і створення умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, ви­крадення, особисте спостереження, фотографування, підслухо­вування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання та­ких відомостей використовується найскладніша сучасна техні­ка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отри­мання розвідувальної інформації тощо).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відо­мості, які становлять державну таємницю, були передані чи зби­ралися для передачі саме іноземним державам, іноземним органі­заціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку зби­рання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел: особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Громадянин України за шпигунство несе відповідальність за ст. 111 — за державну зраду.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

 

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 97.