За частиною 3 ст. 365 КК карається перевищення влади, яке спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу). Якщо пе­ревищення влади поєднане зі знищенням (пошкодженням) чу­жого майна, то при кваліфікації слід, передусім, виходити з по­ложень пунктів 3 та 4 примітки до ст. 364 КК, оскільки від розм­іру заподіяної матеріальної шкоди залежить кваліфікація дій винного за тією чи іншою частинами ст. 365 КК. Перевищення влади, поєднане з умисним знищенням (пошкодженням) майна без обставин, що обтяжують відповідальність (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399 КК), кваліфікується лише за відповідними частинами ст. 365 КК. Якщо ж злочин поєднаний з умисним знищенням (пошкодженням) майна за кваліфікуючих ознак, його слід кваліфікувати за сукупністю – за ч. 3 ст. 365 та за частинами 2 статей 194, 347, 352, 378 або ч. 3 ст. 399 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 365 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 365 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права об­іймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 365 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службове підроблення (ст. 366). Предметом цього злочину є офіційні документи, тобто та інформація, яка зафіксована у формі, передбаченій законом, на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітній, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо) із метою її зберігання, використання чи поширення і яка скла­дається або видається службовою особою від імені відповідних органів, а також підприємств (установ, організацій) для по­свідчення фактів, що мають юридичне значення. Офіційними можуть бути визнані й документи, які виходять від приватних осіб, за умови, якщо вони були засвідчені уповноваженими осо­бами від імені відповідного органу або надійшли (передані) на зберігання чи у ведення (діловодство) юридичних осіб.

Об’єктивна сторона злочину полягає в перекрученні вин­ним істини в офіційних документах шляхом використання для цього свого службового становища. Злочин здійснюється лише шляхом активної поведінки і може бути вчинений однією з та­ких дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих до­кументів; г) видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає зазначення інформації, що повністю або хоча б частково не відпо­відає дійсності, у справжньому офіційному документі, який при цьому зберігає належну форму та реквізити. Інше підроблення документів припускає повну або часткову зміну змісту докумен­та чи його реквізитів, проте не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, до­писок, витравлювань тощо. Складання неправдивих документів – це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності. Видача неправдивих документів – це на­дання фізичним або юридичним особам документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності та який був складе­ний службовою особою яка його видала, або іншою службовою особою.

За способом вчинення підроблення може бути матеріальним – внесення різних змін у дійсний документ, та інтелектуальним – складання неправдивого за змістом, але дійсного за формою документа. За частиною 1 ст. 366 КК злочин визнається закін­ченим із моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ. За частиною 2 ст. 366 КК карається службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки. Якщо умисел був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежали від волі винного, вчинене слід кваліфі­кувати за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.

Якщо підроблення вчинене лише як готування до іншого зло­чину або мав місце замах на використання підробленого доку­мента для вчинення іншого злочину, вчинене кваліфікується за сукупністю – за ст. 366, статтями 14 чи 15 і тією статтею Особ­ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за відповід­ний злочин. За сукупністю слід кваліфікувати і випадки, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчинення іншого закінченого злочину. Проте, якщо підроб­лення є необхідною ознакою об’єктивної сторони іншого скла­ду злочину (наприклад за ч. 2 ст. 372 КК) або утворює спеціаль­ний склад злочину (наприклад за ч. 2 ст. 158 КК), вчинене до­даткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребує.

Суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 366 КК — прямий умисел, оскільки винний вносить до документів завідомо неправ­диві відомості; за ч. 2 ст. 366 КК психічне ставлення щодо тяж­ких наслідків може бути як умисним, так й необережним.

Суб’єкт злочину — лише службова особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 366 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 366 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службова недбалість (ст. 367 КК) з об’єктивної сторони припускає несумлінне ставлення службової особи до покладе­них на неї службових обов’язків, що виявляється в їх невико­нанні (бездіяльність) або у неналежнім виконанні (дія) і запо­діює істотну шкоду (ч. 1) чи тяжкі наслідки (ч. 2). Таке несум­лінне ставлення полягає в тому, що за наявності у винного реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служ­би, він або взагалі не діє – не виконує службові обов’язки, або хоча і діє, але неналежним чином (не відповідно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, суперечачи встановленому по­рядку тощо). Тому для наявності об’єктивної сторони недба­лості необхідно встановити: 1) нормативний акт, яким визна­чається компетенція службової особи; 2) коло службових обо­в’язків, покладених на неї цим актом; 3) які саме конкретні обов’язки, в якому обсязі та порядку вона повинна була викона­ти в конкретних умовах; 4) чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов’язки в цих умовах; 5) у чому саме виявилися допущені нею порушення службових обов’язків; 6) які наслідки спричинили ці порушення; 7) чи перебували ці порушення в причинному зв’язку з наслідками.

Для кваліфікації злочину за ст. 367 КК діяння службової осо­би має бути обумовлене його службовим становищем. Тому неви­конання або неналежне виконання не службових, а професій­них обов’язків не може розглядатися як недбалість і кваліфі­кується за нормами, наприклад, статей 131, 135, 137, 139, 140 КК. Не застосовується ст. 367 КК і тоді, коли несумлінне став­лення службової особи до виконання своїх службових обов’язків передбачено як самостійний склад злочину спеціальними нор­мами, наприклад, статтями 271, 275, 287, 382 КК.

Суб’єктивна сторона недбалості найчастіше виражається в необережній формі вини як щодо діяння, так і його наслідків. Можлива й змішана форма вини – умисел до діяння і необе­режна форма вини до наслідків цього діяння. Не виключаєть­ся недбалість і тоді, коли умисне порушення службових обо­в’язків тягне за собою наслідки, яких особа хоч і не бажала, але свідомо припускала їх настання (наприклад, коли цінний ван­таж, що прибув на залізничну станцію, було розкрадено через те, що начальник станції не виконав свої службові обов’язки і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що про збереження вантажу подбає сам вантажоодержувач). У на­веденому прикладі винний усвідомлює факт порушення ним своїх службових обов’язків, передбачає і свідомо припускає можливість розкрадання вантажу. Проте в його поведінці немає як корисливих, так й інших особистих мотивів, що виключає наявність службового зловживання (ст. 364 КК) і свідчить лише про службову недбалість (ст. 367 КК), вчинену з непря­мим умислом.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 367 — штраф від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 367 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або без такого.

Одержання хабара (ст. 368) полягає у прийнятті службо­вою особою в будь-якому вигляді незаконної винагороди мате­ріального характеру за виконання чи невиконання в інтересах хабародавця або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої суб’єкту влади чи службового становища.

Хабар як предмет злочину – це незаконна винагорода матер­іального характеру, а саме: а) майно (гроші, цінності); б) право на майно (документи, що надають право на отримання, володін­ня, користування та розпорядження майном чи право вимагати виконання майнових зобов’язань); в) будь-які дії майнового ха­рактеру (передача майнових вигод, відмова від них або від прав на майно, безоплатне надання послуг матеріального характеру тощо). Послуги, пільги та привілеї, що не мають матеріального характеру (похвальна характеристика, позитивний відгук у за­собах масової інформації тощо) не можуть визнаватися предме­том хабара і за наявності необхідних умов їх незаконне одержан­ня може кваліфікуватися за ст. 364 КК. Не може розглядатися як хабар і незаконне надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар май­на, збут, придбання або збереження якого містять склад само­стійного злочину (наприклад зброя, наркотичні засоби), тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів (п. 4 постанови Пленум Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Об’єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара, яке здійснюється: а) шляхом прийняття предмета хабара у будь-якому вигляді; б) за виконання (невиконання) будь-якої дії; в) що вчинюється з використанням службового становища; г) в інтересах хабародавця або третьої особи.

Вказівка закону на одержання хабара в будь-якому вигляді означає не тільки те, що сам хабар є будь-якою вигодою мате­ріального характеру, а й свідчить, що його одержання (прий­няття) може здійснюватися будь-якими способами. Усі вони, попри їх різноманіття, можуть бути зведені до двох основних форм одержання хабара: а) проста (відкрита) та б) завуальова­на (прихована). При відкритій формі одержання хабара здійснюється без будь-якого прикриття і припускає або безпо­середнє його вручення службовій особі, або передавання через посередників, а при завуальованій – маскується під зовні за­конну угоду і має вигляд цілком законної операції (виплата зар­плати, премії, гонорару, повернення боргу тощо).