Відповідальність за одержання хабара настає лише за умо­ви, якщо службова особа отримала його за виконання (невико­нання) яких-небудь дій із використанням наданої їй влади або службового становища. З цього, по-перше, випливає, що за ха­бар службова особа може вчинити активні дії або утриматися від їх вчинення. По-друге, обумовлені хабаром дії, службова особа повинна чи могла вчинити (не вчинити), використовуючи для цього своє службове становище. Судова практика відносить до таких дій не тільки ті, які безпосередньо входять у коло службо­вих повноважень суб’єкта, а й ті, які винний хоча і не уповнова­жений здійснювати, але завдяки своєму службовому становищу має можливість ужити необхідних заходів для їх вчинення інши­ми службовими особами (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Якщо незаконна винагорода одержана в зв’язку з виконанням не службових, а інших (наприк­лад, професійних, виробничих) обов’язків, дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 368 КК. Не можна кваліфікувати за ст. 368 КК і одержання службовою особою незаконної винагоро­ди за виконання таких дій, при вчиненні яких вона використовує не службове становище, а наявні в неї дружні, родинні відносини, особисті зв’язки та контакти з іншими особами.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, ви­черпується самим фактом одержання хабара. Тому дії службо­вої особи, обумовлені хабаром, є за межами об’єктивної сторони цього складу злочину й відповідальність за ст. 368 КК настає незалежно від того: а) чи одержаний хабар до (хабар-підкуп) або після (хабар-винагорода) вчинення цих дій; б) чи було заздалегідь обумовлено одержання хабара; в) чи виконала службо­ва особа обіцяні за хабар дії; г) чи збиралася вона їх виконувати або не мала такого наміру. Проте, якщо дії службової особи, вчи­нені за хабар, містять ознаки самостійного складу злочину (служ­бове зловживання, перевищення влади, службове підроблення тощо), їх слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (п. 3 поста­нови Пленум Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Дії, які обумовлені хабаром, вчинюються (не вчинюються) в інтересах хабародавця або третьої особи. При цьому під треті­ми особами розуміють будь-яких інших, крім хабародавця, фізич­них або юридичних осіб, а їх інтереси можуть мати різноманіт­ний характер: законний чи протиправний, матеріальний чи не­матеріальний тощо. Одержання хабара має місце й тоді, коли умови його отримання хоча спеціально і не обумовлювалися, але винний усвідомлював, що одержує хабар із метою задоволен­ня тих чи інших інтересів хабародавця або третіх осіб (п. 2 поста­нови Пленум Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).

Одержання хабара визнається закінченим із моменту прий­няття службовою особою хоча б частини хабара (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Причо­му, на кваліфікацію не впливає, для кого одержує хабар службо­ва особа – для себе особисто або для передавання іншим особам. Не має значення і як фактично був використаний предмет хаба­ра (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Якщо винний лише створював умови для одержання хабара (наприклад, обговорював суму хабара, місце та час його отримання) або виконав певні дії, спрямовані на його прийнят­тя, але не одержав хабар із причин, що не залежать від його волі (наприклад внаслідок вручення замість грошей так званої «ляль­ки»), його дії слід кваліфікувати як готування до цього злочину чи як замах на нього.

Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Причому між умислом хабароодержувача і хабародавця є тісний, нерозрив­ний зв’язок, оскільки обидва вони повинні усвідомлювати, що вчинюється саме давання-одержання хабара. Якщо особа, що фактично передає незаконну винагороду, із тих чи інших при­чин (наприклад у разі обману або зловживання довірою) не ус­відомлює, що дає хабар, то вона не може нести відповідальність за давання хабара, а службова особа – за його одержання. Дії останньої в цьому разі можуть бути кваліфіковані (за наявності підстав) як службове зловживання, обман покупців, шахрайство тощо. Якщо ж службова особа одержує гроші (матеріальні цінності) нібито для передавання іншій службовій особі як ха­бар, а насправді має намір не передавати їх, а привласнити, її дії слід кваліфікувати не за ст. 368 КК, а як шахрайство (ст. 190 КК) і службове зловживання (ст. 364 КК), а за наявності до того підстав — і як підбурювання до замаху або пособництво в зама­ху на давання хабара.

У частинах 2 та 3 ст. 368 КК передбачено такі кваліфікуючі (ч. 2) та особливо кваліфікуючі (ч. 3) ознаки одержання хабара.

Одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі є там, де вартість предмета хабара у 200 (500) й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 1 примітки до ст. 368 КК). Великим (особливо великим) хабар вважається й тоді, коли він систематично одержується дрібни­ми сумами (наприклад, на підставі так званих «такс» або в формі «поборів», «данини») за умови, якщо вчинене охоплюється (об’єднується) єдиним умислом винного, який таким чином вчи­нює продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32 КК). Якщо ж одержано кілька хабарів, кожний з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян і вчинене не охоп­лювалося єдиним умислом винного, його дії не можуть кваліфі­куватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна сума хабарів перевищує розміри, встановлені в п. 1 примітки до ст. 368 КК. Вчинене повинне роз­глядатися тут як одержання хабара повторно. Якщо ж службова особа послідовно одержала один хабар у великому, а інший в особливо великому розмірі, її дії слід кваліфікувати за сукупні­стю злочинів (за частинами 2 та 3 ст. 368 КК).

При кваліфікації одержання хабара службовою особою, яка посідає відповідальне (ч. 2) чи особливо відповідальне (ч. 3) становище, слід керуватися п. 2 примітки до ст. 368 КК та Зако­ном України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК) є там, де: 1) у злочині беруть умисну спільну участь кілька (не менше двох) службових осіб; 2) змову між ними досяг­нуто до або після надходження пропозиції про давання хабара хоча б однієї з них, але до вчинення дій, спрямованих на фактичне його одержання – тобто до стадії замаху на злочин; 3) визнання злочину вчиненим групою осіб не залежить від того: а) як були розподілені ролі між співучасниками і яку конкретно роль (виконавця, організатора, підбурювача чи пособника) ви­конував кожний із них; б) усі чи лише один зі співучасників по­винен був вчинити (не вчинити) на користь хабародавця обу­мовлені хабаром дії; в) один, кілька чи всі учасники групи без­посередньо приймали предмет хабара; г) чи усвідомлював хабародавець, що в одержанні хабара беруть участь кілька служ­бових осіб; 4) розмір одержаного групою хабара визначається загальною його вартістю (сумою) незалежно від того, в яких конкретно розмірах одержав хабар кожний з її учасників; 5) зло­чин визнається закінченим із моменту прийняття хабара хоча б одним з учасників групи.

Одержання хабара повторно має відповідати ознакам по­вторності, зазначеним у ст. 32 КК, і має місце там, де згідно з п. 3 примітки до ст. 368 КК службова особа раніше вчинила злочин, передбачений або ст. 368, або ст. 369 КК. Якщо до повторності входять тотожні злочини (лише одержання хабара), то вчине­не охоплюється ознаками ч. 2 ст. 368 КК, а якщо повторність утворюють однорідні злочини (давання й одержання хабара), то раніше вчинений злочин кваліфікується за ст. 369, а знов вчи­нений – за ч. 2 ст. 368 КК за ознакою повторності. Одержання у кілька прийомів одного хабара не утворює повторності за умо­ви, якщо вчинене містить ознаки злочину, що продовжується. Водночас повторним повинне визнаватися одержання кількох хабарів від того самого хабародавця, якщо кожний випадок пе­редавання хабара обумовлювався виконанням (невиконанням) яких-небудь дій у його або інтересах третіх осіб. Не є повтор­ним і одночасне одержання хабара від кількох осіб за умови, що хабар передавався в спільних інтересах усіх хабародавців. Про­те повторним слід визнавати одночасне одержання хабара від кількох осіб, якщо такий хабар передавався за вчинення (невчинення) дій в інтересах кожного окремого хабародавця і винний усвідомлював цю обставину.

Одержання хабара, поєднане з його вимаганням, визначене в п. 4 примітки до ст. 368 КК і має місце там, де: 1) ініціатором давання-одержання хабара є службова особа — хабароодержувач; 2) пропозиція про давання хабара має характер вимоги, яка підкріплюється або а) відкритою погрозою, або б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його інтересам; 3) дії, вчинен­ням (невчиненням) яких загрожує вимагатель, мають: а) про­типравний характер, б) обумовлені його службовим станови­щем, в) спрямовані на заподіяння шкоди лише правам та закон­ним інтересам хабародавця. Одержання хабара, поєднане з його вимаганням, визнається закінченим злочином не з моменту пред’явлення вимоги, а лише при фактичному одержанні вин­ним хоча б частини хабара.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 368 — штраф від семисот п’ят­десяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 368 – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років із по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Давання хабара (ст. 369 КК) нерозривно пов’язане з його одержанням, і предмет цих злочинів повністю збігається. Об’єк­тивна сторона злочину вичерпується самим фактом передаван­ня (вручення) предмета хабара. Тому для кваліфікації дій вин­ного за ст. 369 КК не має значення: а) хто є власником мате­ріальних благ, які передаються як хабар, – сам хабародавець або інші особи; б) діє хабародавець за власною ініціативою чи від імені (на прохання, за дорученням, розпорядженням, нака­зом) інших осіб; в) передає хабар у своїх особистих або інтере­сах третіх осіб; г) є ці треті особи фізичними або юридичними.

Хабар може передаватися в будь-якій формі – відкритій чи завуальованій. Дії службової особи, яка передає хабар із метою одержання певних благ та пільг для установи (підприємства, організації), слід кваліфікувати за ст. 369 КК. Склад цього зло­чину є в діях і тієї службової особи, яка:

а) дає вказівку (розпо­рядження, наказ) підлеглим працівникам домагатися певних благ для організації шляхом підкупу інших службових осіб;

б) виділяє чи розпоряджається виділити для цього кошти;

в) надає законного вигляду виплатам у разі давання хабара в завуальованій формі тощо. Дії підлеглого працівника, який ви­конує таку вказівку і безпосередньо передає хабар службовій

особі, також слід кваліфікувати за ст. 369 КК. Якщо службова особа не віддавала обов’язкових до виконання вказівок, а лише рекомендувала підлеглій їй особі домагатися певних благ для організації шляхом давання хабара іншим службовим особам, її дії слід кваліфікувати як підбурювання до давання хабара, а дії підлеглого працівника, який виконав таку рекомендацію, — як давання хабара (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.).