Давання хабара визнається закінченим із моменту прийнят­тя службовою особою хоча б частини хабара. Якщо хабародавець лише створював умови для передавання хабара (обгово­рював його предмет, розмір, місце та час вручення), вчинене слід кваліфікувати як готування до давання хабара, а якщо за­пропонований хабар не було прийнято з причин, що не залежать від волі хабародавця, — як замах на вчинення цього злочину.

Суб’єктивна сторона давання хабара – тільки прямий умисел. Причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар. Відсутність такого усвідомлення (наприклад внас­лідок обману) виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 369 КК.

Суб’єкт давання хабара — як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, її дії слід додатково кваліфікувати за ст. 364 КК.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність (див. п. 3 примітки до ст. 368, а також аналіз цієї ознаки щодо ст. 368 КК).

У частині 3 ст. 369 КК сформульовано дві підстави (два види) звільнення від кримінальної відповідальності хабародавця: а) якщо щодо нього мало місце вимагання хабара (див. п. 4 при­мітки до ст. 368 та аналіз ч. 2 ст. 368 КК) або б) якщо після да­вання хабара він добровільно заявив про це до відповідних органів влади до порушення щодо нього кримінальної справи.

Добровільна заява про давання хабара є своєрідним різнови­дом з’явлення із зізнанням (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК) і підставою звільнення від кримінальної відповідальності за наявності та­ких умов: 1) заява повинна бути добровільною, тобто такою, яка основана на самостійно прийнятому хабародавцем рішенні, якщо її зроблено за власною волею, без примусу і за будь-яких мотивів, але не в зв’язку з тим, що про давання хабара стало відомо відповідним органам влади. Ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб, але саме рішення про заяву хабародавець приймає самостійно; 2) заява повинна бути зроблена до порушення кримінальної справи. При цьому враховується не стільки сам момент (час) порушення кримінальної справи, скільки наявність чи відсутність поінфор­мованості про це з боку хабародавця. Якщо кримінальну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це невідомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від відповідальності; 3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення кримінальної спра­ви щодо хабародавця. Якщо справу порушено за фактом або щодо іншої особи (наприклад, щодо службової особи, яка одержала хабар), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від відповідальності; 4) заява повинна бути спрямована до органу, який за законом наділений правом на порушення кримінальної спра­ви, тобто до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; 5) на підставі добровільної заяви звільненню від кри­мінальної відповідальності підлягає лише хабародавець – вико­навець давання хабара. На інших співучасників цього злочину положення ч. 3 ст. 369 КК не поширюються.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 369 — штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 2 ст. 369 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіс­кацією майна або без такої.

Провокація хабара (ст. 370 КК) полягає у свідомому ство­ренні службовою особою умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, із метою наступного викриття хабародавця або хабароодержувача. Об’єктивна сторона злочину по­лягає у вчиненні службовою особою дій, які а) пов’язані з вико­ристанням її службового становища і б) спрямовані на штучне створення обстановки, що зумовлює пропонування або (і) одер­жання хабара. Конкретні способи провокації можуть бути різни­ми: натяки, поради, пропозиції, умовляння, рекомендації, вка­зівки тощо. Обов’язковою ознакою цього злочину є використання суб’єктом для провокації свого службового становища. Якщо винний не використовує його і діє як приватна особа, то залеж­но від конкретних обставин справи він може відповідати лише як організатор, підбурювач або пособник злочину, передбаче­ного ст. 368 чи ст. 369 КК.

Провокація хабара – це завжди активна діяльність, яка ви­знається закінченим злочином із моменту вчинення дій, що зу­мовлюють пропонування чи одержання хабара незалежно від того, чи відбулися в дійсності ці злочини. Одержання-давання хабара, вчинені в зв’язку з їх провокацією, не виключають відпо­відальності самого хабародавця чи хабароодержувача (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Проте, якщо дії провокатора були пов’язані з вимаганням хаба­ра, хабародавець звільняється від кримінальної відповідаль­ності на підставі ч. 3 ст. 369 КК.

Якщо винний не тільки спровокував давання-одержання ха­бара, а й організував ці злочини, підбурював до них чи сприяв їх вчиненню, його дії додатково кваліфікуються як співучасть у хабарництві (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 26 квітня 2002 р.). Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією особи, яку схиляють дати хабар чи у якої його ви­магають, співробітники правоохоронних органів здійснюють законну оперативну діяльність (так званий «контрольований хабар»).

Суб’єктивна сторона провокації – прямий умисел, оскільки винний свідомо створює умови для давання-одержання хабара і переслідує спеціальну мету – викрити хабародавця або (і) ха-бароодержувача.

За частиною 2 ст. 370 КК карається провокація хабара, вчи­нена службовою особою правоохоронних органів (див. аналіз ч. 3 ст. 364 КК).

Суб’єкт злочину — лише службова особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 370 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 2 ст. 370 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. — № 11. — Ст. 50.