Із суб’єктивної сторони хуліганство — це злочин, вчинений із прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хулігансь­ких дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечу­вати наявність цього у випадку, коли п’яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зро­бив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров’ю будь-кому з ото­чення, але свідомо допускав такі наслідки. Хуліганство припус­кає наявність особливого мотиву, який називають хулігансь­ким. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо. У деяких випадках зло­чинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й ут­ворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними обра­зами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нор­мальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Спря­мованість умислу винного і хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти жит­тя і здоров’я особи.

Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліган­ство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов’язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене гру­пою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При ма­сових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При групово­му хуліганстві цих ознак немає, а винні грубо порушують гро­мадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до су­спільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують гро­мадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, ста­новитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліган­ство, визначене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно вчинене осо­бою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором пред­ставникові влади або представникові громадськості, який вико­нує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знято і не погашено. Хуліганські дії, поєднані з активним опором, — це протидія представникові влади або представникові громадсь­кості, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний із таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліган­ства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісно­го хуліганства, і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачено відповідальність за дії, ви­значені частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого пред­мета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовлено­го для завдання тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холод­ну зброю йшлося при аналізі ст. 263. Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворить склад такого хуліганства, належить не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для завдання тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки пред­мети, заздалегідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елемен­тарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприк­лад, відламана і використана частина антени радіоприйма­ча). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не зазнали обробки, але були заздалегідь підготовлені винним для вико­ристання (столовий ніж, молоток, шило, тощо). Використан­ня предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворюють передбаченого ч. 4 ст. 296 ху­ліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розу­міють не тільки їх реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов’язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для за­подіяння шкоди здоров’ю людей. Вчинення хуліганських дій із використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду хуліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випад­ках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років; за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 296 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.