Вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення має ті самі ознаки, що розглядалися при аналізі п. 11 ч. 2 ст. 115.

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпі­лого, передбачає, що причиною смерті було ушкодження, вказа­не в ч. 1 ст. 121. Для застосування ч. 2 ст. 121 в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілес­ного ушкодження і необережної вини щодо смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була результатом тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого через необережність, відповідальність за ч. 2 ст. 121 наставати не може. У цьому випадку особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Частина 2 ст. 121 не застосовується також у разі, якщо вин­ний в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не передбачав можливості настання смерті та за обставинами спра­ви не повинен був або не міг її передбачити. Випадкове запо­діяння смерті у вину не ставиться.

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбив­ства, слід ретельно дослідити всі обставини, що мають значен­ня для встановлення спрямованості умислу винного. Слід вихо­дити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину і враховува­ти, зокрема, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, а також характер і локалізацію поранень (наприклад, у життєво важливі органи людини). Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство.

Умисне поранення життєво важливих органів, внаслідок якого настала смерть, свідчить про наявність прямого чи непря­мого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як умисне заподіяння тяжкого тілесно­го ушкодження, внаслідок якого настала смерть.

Оскільки ч. 2 ст. 121 передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, є неможливою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). Середньої тяжкості тілесне ушкодження — це таке, що не є небез­печним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності мен­ше ніж на одну третину. Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язи­ка, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкод­женням і за ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом із тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі по­вної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров’я строком понад 3-х тижнів (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менше ніж на одну тре­тину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений із прямим або непрямим умислом.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, щодо якої має місце необе­режна вина, має тягти відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 122 і 119.

Частина 2 ст. 122 встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприк­лад звільнити житлову площу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 122 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 122 — по­збавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані силь­ного душевного хвилювання (ст. 123), є тілесним ушкоджен­ням за обставин, що пом’якшують відповідальність.

Поняття сильного душевного хвилювання та інші умови за­стосування ст. 123 аналогічні таким самим ознакам, висвітле­ним при аналізі складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характе­ризується як прямим, так і непрямим умислом. Необережне за­подіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного ду­шевного хвилювання тягне відповідальність за ст. 128, причому такий стан має розглядатися як обставина, що пом’якшує відпо­відальність (п. 7 ст. 66).

Якщо в діях винного поряд з ознаками, передбаченими ст. 123, є така кваліфікуюча ознака, як настання смерті потер­пілого, відповідальність все одно настає за ст. 123.

Протизаконне насильство може за своїм характером ство­рювати право особи на необхідну оборону. Тому умисне запо­діяння тяжкого тілесного ушкодження, хоча і в стані сильного душевного хвилювання, але якщо воно було результатом пе­ревищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 123, а за ст. 124.

За статтею 123 заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження не є злочинним.

Покарання за злочин: за ст. 123 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124). Відповідальність за цей злочин настає за наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне ушкодження вважається вчиненим при перевищенні меж необхідної оборо­ни або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному вбивстві, передбаченому ст. 118.

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хви­лювання, зумовленого протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не за ст. 123, а за ст. 124.

Заподіяння середньої тяжкості та легкого тілесного ушкод­ження за обставин, зазначених у ст. 124, не тягне за собою крим­інальної відповідальності.

Покарання за злочин: за ст. 124 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125). У частині 1 ст. 125 встановлено відповідальність за легке тілесне ушкод­ження, тобто за таке, що не спричинило короткочасного розла­ду здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше ніж шість днів (садна, синці тощо).

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характе­ризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 настає і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 125 встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здо­ров’я чи незначну стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров’я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день (три тижні). Під незнач­ною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату за­гальної працездатності до 10 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження (ст. 128). Необережне тілесне ушкодження тягне крим­інальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння через необережність легких тілесних ушкоджень не є злочином.

Суб’єктивна сторона при вчиненні передбаченого ст. 128 зло­чину може бути у вигляді злочинної самовпевненості або зло­чинної недбалості.

Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що призвело до смерті потерпілого, щодо якого має місце необережна вина, кваліфікується як необережне вбивство.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 128, може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Покарання за злочин: за ст. 128 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років.

Побої і мордування (ст. 126). У частині 1 ст. 126 встанов­люється відповідальність за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предме­том на тіло людини, що заподіяв фізичний біль. Побої характе­ризуються багаторазовими ударами. Під іншими насильниць­кими діями мають на увазі фізичний вплив на людину (крім ударів і побоїв), що викликав больові відчуття (придушення частин тіла, виривання волосся та ін.).

Передбачений у ст. 126 злочин не спричиняє порушення ана­томічної цілісності тканин або нормального функціонування тканин і органів людського тіла. Тому він і не заподіює тілесно­го ушкодження, але обов’язково викликає фізичний біль.

Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характери­зується умисною виною.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 126 встановлено відповідальність за ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких. Такі ознаки, як здійснення цього злочину групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких, мають те саме зна­чення, що і при аналізі ст. 121. Щодо мордування, то Правила вважають ними дії, що полягають у багаторазовому або три­валому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання чис­ленних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючи-ми предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок цих дій заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, відповідальність настає за ст. 121.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 126 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року; за ч. 2 ст. 126 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Катування (ст. 127). Цю статтю включено до КК відповідно до Міжнародної конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Україною 26 січня 1987 р.1.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в заподіянні силь­ного фізичного болю або фізичних чи моральних страждань шляхом завдання побоїв, мучення або інших насильницьких дій (наприклад тілесних ушкоджень).

Від інших злочинів проти здоров’я катування відрізняється своєю суб’єктивною стороною. Вона вимагає не тільки умислу, а й встановлення спеціальної мети — спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його видати гроші чи інші цінності та вказати місце, де вони зберігаються, тощо.