Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. Службові особи або працівники правоохоронних органів за застосування катування несуть відповідальність за статтями 365 або 373. Катування може мати місце при вима­ганні, захопленні заручників, викраденні людей. У цих випад­ках крім ст. 127 підлягають також застосуванню відповідно статті 189, 147 або 146.

Частина 2 ст. 127 встановлює відповідальність за катуван­ня, якщо воно вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб. Ці ознаки вже висвітлювалися щодо складів інших злочинів і ніяких особливостей не мають.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 127 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 2 ст. 127 — позбавлення волі від п’яти до десяти років.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви­ліковної інфекційної хвороби (ст. 130) є спеціальним видом тілесного ушкодження. СНІД (синдром набутого імунодефіци­ту), що викликається особливим вірусом, досить швидко поши­рюється останніми роками у всьому світі та створює серйозні побоювання у світової спільноти, оскільки й досі не знайдено за­соби лікування цієї хвороби. Захворювання на СНІД настає внас­лідок зараження людини вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). СНІД є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. Стаття 130 встановлює відповідальність за зараження саме ВІЛ-інфекцією, хоча нею охоплюється такий наслідок цього зараження, як СНІД. Вста­новлено, що ВІЛ-інфекція передається тільки при потраплянні вірусу із зараженою кров’ю в кров здорової людини (наприклад, при користуванні наркоманами одним і тим самим шприцом) і при статевих контактах (в тому числі гомосексуальних). Не менш небезпечні випадки зараження іншими невиліковними інфекційними хворобами, що є небезпечними для життя людей (на­приклад важкі форми туберкульозу).

Частина 1 ст. 130 встановлює відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імуно­дефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Поставлення в небезпеку зараження з об’єктивної сторони полягає в різних діях, які ство­рюють реальну загрозу зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією, СНІДом, іншою невиліковною хворобою. Це такі дії, які в пев­них конкретних умовах можуть привести до зараження іншої особи, і, якщо таке зараження не настає, то тільки внаслідок випадкових обставин, або заходів, ужитих потерпілим. Злочин вважається закінченим із моменту поставлення в небезпеку за­раження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відпо­відальності суб’єкта злочину.

Способом поставлення в небезпеку зараження є статеві зно­сини або інші дії.

З суб’єктивної сторони цей злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції або СНІДу чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небез­печною для життя людей, і усвідомлення нею того, що вона свої­ми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років і яка знає про свою хворобу.

Частина 2 ст. 130 передбачає відповідальність за зараження іншої особи вказаними в ч. 1 цієї статті хворобами, особою, що знала про наявність у неї вірусу цієї хвороби.

Злочин вважається закінченим із моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом.

Необхідною ознакою об’єктивної сторони цього злочину є причинний зв’язок між діянням і зараженням потерпілого, зго­да якого на таке зараження не виключає відповідальності вин­ного. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій цієї особи, останній може відповідати за ч. 1 ст. 130 — за поставлення в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією чи іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Суб’єктивна сторона цього злочину— лише злочинна само­впевненість. Оскільки закон вимагає усвідомлення особою наяв­ності у неї хвороби, вина у вигляді злочинної недбалості виключається. Умисне зараження вказаними в ст. 130 хворобами тяг­не відповідальність за ч. 4 цієї статті.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років і яка страждає на ці захворювання.

У частині 3 ст. 130 встановлено відповідальність за зараження вказаними хворобами двох чи більше осіб або неповнолітнього.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 130 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбав­лення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 130 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 3 ст. 130 — позбавлен­ня волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 130 — по­збавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Зараження венеричною хворобою (ст. 133). Це також спеці­альний вид тілесного ушкодження. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в зараженні однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних належать такі інфекційні захворю­вання, як сифіліс, гонорея, м’який шанкр та ін. Характер вене­ричного захворювання, методи і тривалість їх лікування, мож­ливість лікування не впливають на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 достатньо зараження хоча б однією з венеричних хвороб. Не мають значення для кваліфікації і спо­соби зараження. Воно переважно настає внаслідок статевих зно­син, в тому числі гомосексуальних, не виключається і заражен­ня іншим чином, наприклад, шляхом передачі недопалків, внас­лідок поцілунку.

Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що призвело до зараження, не виключає протиправності діяння.

Злочин вважається закінченим із моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу. Це злочин із матеріаль­ним складом, він вимагає, щоб між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого, був причинний зв’язок.

З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений умисно (тобто з прямим або непрямим умислом) або внаслідок злочин­ної самовпевненості. У законі спеціально встановлено, що відпо­відальність за ст. 133 настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба у неї перебуває на стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закін­чивши курсу лікування).

Зараження іншої особи венеричною хворобою внаслідок зло­чинної недбалості виключає таке знання, а, отже, і відпові­дальність за ст. 133.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа чоловічої або жіно­чої статі, якій виповнилося 16 років, яка хворіє на венеричну хворобу і знає, що вона у неї є.

У частині 2 ст. 133 встановлено кваліфікуючі обставини зло­чину. Ними є: а) зараження венеричною хворобою особою, ра­ніше судимою за цей злочин; б) зараження двох чи більше осіб; в) зараження неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнило­ся 18 років.

Для відповідальності за ч. 2 ст. 133 достатньо однієї із вказа­них кваліфікуючих ознак.

У частині 3 ст. 133 передбачено відповідальність за заражен­ня венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 133 — виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 133 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 133 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

1 Див.: Міжнародні договори України. 1988—1990. — К., 1997. — Т. 1. — С. 190.