Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може відбуватися у формі бездіяльності, наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків у тих випад­ках, коли таке подання є обов’язковим, або у формі бездіяль­ності, поєднаної з активною поведінкою. Способи ухилення мо­жуть бути різними: внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо неправдивих відомостей про доходи і ви­датки, приховування або заниження об’єктів оподаткування, відмова сплатити податок тощо. Якщо способом є вчинення са­мостійного злочину (наприклад підроблення документів), мож­лива кваліфікація за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим із моменту ненадходження за­значених сум до бюджету або цільового фонду. У судовій прак­тиці таким моментом визнається наступний день після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обо­в’язковий платіж, а якщо закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, — з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що характеризується наявністю в особи наміру не сплачувати обо­в’язкові платежі взагалі (у цілому) або певну їх частину.

Суб’єктом злочину можуть бути: 1) службова особа підприєм­ства, установи, організації будь-якої форми власності, 2) особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) інша особа, яка зобов’язана сплачувати ви­щезазначені платежі.

У частинах 2 та 3 ст. 212 встановлено відповідальність за ті самі діяння, вчинені: 1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 3); 3) якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи дер­жавних цільових фондів коштів у великих розмірах (ч. 2) чи особливо великих розмірах (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті великий розмір — це три тисячі й більше, а особливо великий розмір — п’ять тисяч і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 ст. 212 встановлює, що від кримінальної відпові­дальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, пе­редбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнен­ня до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану дер­жаві їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Під притягненням до кримінальної відповідальності тут слід розу­міти стадію кримінального переслідування: винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинувачуваного і пред­’явлення обвинувачення.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 212 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 212 — штраф від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 212 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспор­тування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204). Безпосе­редній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державно­го регулювання оподатковування і формування прибуткової частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об’єк­том може бути здоров’я людей.

Предмет злочину: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Підакцизні товари — це товари, у ціну яких включається ак­цизний збір — непрямий податок. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, а також його ставки за­тверджує Верховна Рада України. Перелік підакцизних товарів визначено законами України «Про державне регулювання ви­робництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами» від 19 грудня

р.7, «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тю­тюнові вироби» від 6 лютого 1996 р.8, «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24 травня

р.9, «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11 липня 1996 р.10

Алкогольні напої — це продукти, отримані шляхом спиртово­го бродіння матеріалів, що містять цукор, або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць. Вони належать до товарних груп Гармоні­зованої системи опису і кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208.

Предметом цього злочину також можуть бути алкогольні напої, виготовлені на основі етилового спирту шляхом його роз­бавлення водою. Виготовлення, придбання, зберігання, транс­портування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення кваліфікується як зай­няття забороненим видом господарської діяльності за ст. 203.

Тютюнові вироби — це сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники, які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів належать: спирт етиловий, транспортні засоби, дистиляти, спеціальні та моторні бензини, гас, пиво солодове.

Незаконно виготовленими підакцизними товарами є товари, виготовлені особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприєм­ництва, або без отримання ліцензії, якщо відповідна діяльність підлягає ліцензуванню.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, може виражатися в придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також у самому їх збуті.

Придбання — це одержання незаконно виготовлених алко­гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів будь-яким способом (купівля, одержання в обмін на інші товари, у рахунок сплати боргу тощо).

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, у помешканні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Транспортування — це переміщення зазначених предметів будь-яким видом транспорту.

Збут означає будь-яку реалізацію підакцизних товарів: про­даж, дарування, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо.

Якщо особа сама не виготовляла, а лише придбала, зберіга­ла чи транспортувала для збуту предмети злочину, усвідом­люючи незаконність їх виготовлення, то цього достатньо для визнання таких дій незаконними.

Злочин є закінченим із моменту вчинення хоча б однієї із за­значених у ч. 1 ст. 204 КК дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 204 передбачено самостійний склад злочину. Його об’єктивну сторону характеризує незаконне виготовлен­ня алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підак­цизних товарів, яке здійснюється: 1) шляхом відкриття підпільних цехів або 2) з використанням обладнання, що забез­печує масове виробництво таких товарів, або 3) особою, раніше засудженою за цією статтею.

Питання про те, чи є обладнання таким, що забезпечує масо­ве виробництво зазначених товарів, вирішується у кожному кон­кретному випадку з урахуванням його технічних можливостей та стану, наявності кваліфікованого персоналу, умов, в яких обладнання експлуатується тощо.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 204, є закінченим із моменту незаконного виготовлення будь-якої кількості підакцизних то­варів.

У частині 3 ст. 204 також передбачено самостійний склад зло­чину. Його об’єктивну сторону характеризують: 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів, вказаних у частинах 1 або 2 цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що станов­лять загрозу для життя і здоров’я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяж­ких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, що не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. ст. 227). Саме ця недоброякісність сиро­вини і матеріалів визначає небезпечні властивості виготовле­них із них підакцизних товарів, які можуть спричинити шкоду здоров’ю чи життю людей після їх збуту споживачам (мож­ливість смерті хоча б однієї людини, отруєння, радіоактивного опромінення, травмування тощо).

Отруєння людей, як один із видів тяжких наслідків, може бути пов’язане із заподіянням смерті хоча б одній людині або значної шкоди здоров’ю людей.

Інші тяжкі наслідки – це, наприклад, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, масове захворювання людей, знищення або пошкодження майна у великих розмірах тощо.

Суб’єктивні сторони та суб’єкти злочинів, передбачених у ч. 2 та 3, визначаються аналогічно ч. 1.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 204 — штраф від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виго­товлення; за ч. 2 ст. 204 — штраф від тисячі до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 3 ст. 204 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіска­цією обладнання для їх виготовлення.

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

(ст. 215). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання поштових і транспортних послуг, державного регулювання порядку оплати таких послуг.

Предметом злочину є: знаки поштової оплати, маркована продукція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжнародного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного, автомобіль­ного транспорту, інші проїзні документи та документи на пере­везення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправ­лень, що підтверджують оплату послуг поштового зв’язку. Як знаки поштової оплати в Україні використовуються поштові марки, відбитки кліше маркувальних машин, відбитки спеціаль­них штемпелів, міжнародні купони для відповіді.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зв’язок» від 16 трав­ня 1995 року11 під поштовою маркою слід розуміти державний знак, що є засобом оплати послуг поштового зв’язку, виготовле­ний друкарським способом, із художнім зображенням та зазна­ченням його номінальної вартості.

Маркована продукція — це виготовлені друкарським спосо­бом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові листівки) із надрукованим на них зображенням пошто­вих марок (віньєтки).

Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, надруко­ваний на папері з водяними знаками, яким можна замінити по­штові марки.

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це посвідчення, що видається поштовими органами країн—учасниць Всесвітнього поштового союзу і засвідчує право особи на одержання поштової кореспонденції, що адресується їй або на поштову скриньку.

Під маркувальною машиною розуміють пристрій, призначе­ний для нанесення на письмову кореспонденцію відбитків дер­жавного знака, що підтверджує оплату послуг поштового зв’яз­ку, дату приймання й іншої інформації.

Проїзні документи — це документи, що дають право проїзду на залізничному, водному, повітряному або автомобільному транспорті (квитки зазначених видів транспорту, у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документа­ми на перевезення вантажів є, наприклад, вантажні квитанції, дорожні відомості тощо.