Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140). З об’єктивної сто­рони цей злочин може здійснюватися шляхом дії або бездіяль­ності у вигляді невиконання або неналежного виконання ме­дичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого або несумлінного до них став­лення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Надання медичної допомоги регулюється різними норматив­ними актами: Основами законодавства про охорону здоров’я, інструкціями, наказами, положеннями, що передбачають поря­док проведення методів діагностики, лікування та профілакти­ки. Крім того, критерії правильності дій медичних і фармацев­тичних працівників вироблено медичною наукою і практикою.

Порушення професійних обов’язків має, як свідчить медич­на практика, різноманітний характер. Це і відмова від госпітал­ізації хворого, надання допомоги якому є невідкладною, невчас­на діагностика захворювання, порушення правил застосуван­ня лікарських речовин (наприклад, застосування в перевищених дозах, неправильне введення), перевищення дози опромінюван­ня, залишення чужорідних предметів (наприклад медичної сер­ветки) в порожнині хворого, якого оперують, залишення хворо­го без необхідного медичного нагляду, порушення при приготу­ванні лікарських речовин та ін.

Внаслідок недбалого або несумлінного виконання вказаних обов’язків для об’єктивної сторони обов’язковим є настання тяж­ких наслідків для хворого (смерть, ускладнення хвороби, інвалідність тощо). Між дією (бездіяльністю) медичного або фармацевтичного працівника і наслідками необхідним є вста­новлення причинного зв’язку.

Суб’єктивна сторона цього злочину — злочинна самовпев­неність або недбалість, часто зумовлені некомпетентністю ліка­ря чи фармацевта. Тому медичними правилами, наприклад, встановлено, що у разі, якщо лікар має сумніви щодо визначення діагнозу або вибору методів лікування, слід звертатися до досвідченішого фахівця. Лікар зобов’язаний утриматися від ліку­вання через свою некомпетентність, а якщо він цим знехтував і настали вказані в ст. 140 наслідки, то це тягне за собою кримі­нальну відповідальність за цією статтею КК.

Суб’єкт злочину спеціальний — медичні (лікарі, сестри, фель­дшери тощо) та фармацевтичні працівники (фармацевти, заві­дувачі аптек тощо).

У частині 2 ст. 140 встановлено відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 140 — позбавлення права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправні роботи на строк до двох років, або об­меження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 140 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення прав пацієнта (ст. 141). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в проведенні клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його закон­ного представника, або щодо неповнолітнього чи недієздатно­го, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки.

У статті 44 Основ законодавства України про охорону здо-ров’я2 встановлено, що в інтересах одужання хворого та за його згодою, або за згодою законного представника неповнолітньо­го або недієздатного, лікар може застосувати нові, науково об­ґрунтовані методи лікування та лікарські засоби. Клінічні ви­пробування лікарських засобів передбачають застосування но­вих методів діагностики, використання нового інструментарію, застосування нових лікарських засобів тощо. Такі випробуван­ня не мають переслідувати корисливу мету. Лікування хворого проводиться лише за згодою пацієнта або його законного пред­ставника. У виняткових випадках, якщо гаяння часу у встанов­ленні діагнозу чи проведенні лікування (наприклад хірургічної терапії) загрожує життю хворого, клінічні випробування мож­ливі без такої згоди.

Порушення вказаних вимог буде злочинним за умови, якщо в результаті настала смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки (наприклад, ускладнення хвороби, інвалідність тощо).

Суб’єктивна сторона цього злочину — щодо самого клінічно­го випробування — це умисел, щодо наслідків — лише необе­режність.

Суб’єкт — медичний або фармацевтичний працівник, який проводив випробування.

Покарання за злочин: за ст. 141 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142). З об’єктивної сторони цей злочин полягає в незаконному про­веденні медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров’я.

У статті 45 Основ законодавства України про охорону здоро­в’я встановлено, що застосування медико-біологічних експери­ментів на людях допускається за умови їх наукової обґрунтова­ності та згоди пацієнта. Забороняється проведення таких експе­риментів на хворих, ув’язнених або військовополонених. Практика також забороняє подібні експерименти на психічно хворих, новонароджених, вагітних жінках, безнадійно хворих.

Питання проведення дослідів над людьми були предметом розгляду міжнародних організацій. Зокрема, в рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи докладно розглянуто принци­пи та порядок таких дослідів. Звертається увага на те, що при проведенні медичного досліду інтереси та благополуччя люди­ни, яка зазнала такого дослідження, мають перевагу перед інте­ресами науки й суспільства. Ризик досліду слід зводити до мінімуму, і його міра не може не відповідати користі, що отри­мується людиною, або важливості цілей, які переслідуються дослідом. Такий дослід не може проводитися, якщо не надано достатні докази безпеки особи, яка зазнає дослідження3.

При порушенні цих вимог проведення експерименту (досліду) над людиною є незаконним. Крім того, потрібна згода пацієнта на проведення досліду. Такий дослід за жодних умов не повинен створювати небезпеку для життя та здоров’я людини.

У частині 2 ст. 142 встановлено відповідальність за незакон­не проведення досліду над неповнолітніми, щодо двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а також якщо вони спри­чинили тривалий розлад здоров’я потерпілого (наприклад, тяж­ку хворобу, інвалідність тощо).

Суб’єктивна сторона цього злочину — вина умисна, щодо наслідків у вигляді тривалого розладу здоров’я — необережність.

Суб’єкт злочину — особа, яка проводить такий дослід. У разі примушування до досліду або обману пацієнта таким суб’єктом можуть бути також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 142 — штраф до двохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 142 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Порушення встановленого законом порядку трансплан­тації органів або тканин людини (ст. 143). Трансплантація — це пересадка органів і тканин від однієї людини (донора) іншій людині (реципієнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоров’я встановлює, що трансплантація допус­кається, якщо інші методи підтримки життя, відновлення здо­ров’я не дають бажаних результатів, і заподіяна при цьому шкода донору є меншою, ніж та, яка загрожує реципієнту. Закон Ук­раїни «Про трансплантацію органів та інших анатомічних ма­теріалів людині» від 16 липня 1999 р.4 докладно регулює умови та порядок трансплантації.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Таким порушенням, наприклад, є трансплантація без отримання згоди живого донора або його законного представника (якщо йдеться про неповнолітнього) на вилучення органу (наприклад серця, нирки) або згоди близь­ких родичів померлого на вилучення матеріалів у трупа (на­приклад рогівки, суглобів, шкіри тощо). Таким самим порушен­ням вважається застосування трансплантації, якщо хворого можна лікувати звичайними методами медицини. Так само охоп­люються ознаками ст. 143 випадки, якщо донору заподіюється в результаті трансплантації більша шкода, ніж та, що загрожу­вала реципієнту.

До порушень порядку трансплантації слід відносити також випадки, коли труп передається родичам без необхідного ме­дичного туалету, що приховує сліди трансплантації, тобто в спотвореному вигляді.

Частина 2 ст. 143 встановлює відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тка­нин із метою їх трансплантації. Йдеться про живого донора, якого примушують до трансплантації (наприклад шляхом по­гроз відмовити в лікуванні реципієнта) або обманюють (на­приклад проводять трансплантацію органу умисно, не повідом­ляючи донору про це).

У частині 3 ст. 143 встановлено відповідальність за таке при­мушування або обман щодо особи, яка перебувала в безпорад­ному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного.

Частина 4 ст. 143 передбачає відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини. Якщо примушуван­ня або обман, зазначені в ч. 2 ст. 143, або торгівля органами або тканинами, здійснюється за попередньою змовою групою осіб або шляхом участі в транснаціональних організаціях, які займа­ються такою діяльністю, відповідальність настає за ч. 5 ст. 143.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, часто пов’язаний із корисливою метою, а при незаконній торгівлі орга­нами або тканинами корислива мета є обов’язковою.

Суб’єкт злочину — особа, яка проводить трансплантацію, інші особи, наприклад, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 143 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 143 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 143 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 4 ст. 143 — обмежен­ня волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той са­мий строк; за ч. 5 ст. 143 — позбавлення волі на строк від п’яти до семи років із позбавленням права обіймати певні посади і зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Насильницьке донорство (ст. 144). Донорство — це спе­ціальний вид трансплантації, оскільки кров є особливою тка­ниною людського організму. Стаття 46 Основ законодавства України про охорону здоров’я забороняє взяття донорської крові примусово і від людей, захворювання яких можуть пере­даватися реципієнту або заподіяти шкоду його здоров’ю. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р.5 визначає донорство як добровільний акт волевиявлення людини, який полягає в даванні крові або її компонентів для по­дальшого безпосереднього використання з медичною метою (пе­реливання крові, виготовлення лікарських засобів тощо).