Об’єктивна сторона злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, зем­летрусу) тощо. До знайденого чужого майна належить і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину харак­терно, що суб’єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявляється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося в осо­би, полягає у тому, що майно випадково переходить до її воло­діння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою по­милково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід ква­ліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний вклю­чає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, «умисно робить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, худож­ню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власникові (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опини­лося в особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чу­жими речами (майном) у місці, відомому для особи, яка їх забу­ла, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправ­них дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185. Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака або поїзда, автоаварії тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний із корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа. Службова особа, на яку покладено обов’язок з охорони та збереження майна, що випад­ково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191.

Покарання за злочин: за ст. 193 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочин­ним шляхом (ст. 198). Злочин полягає у заздалегідь не обіця­ному придбанні або отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо здобутого злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом і ста­новить спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за до­помогою якого (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства тощо) противоправно здобуто те чи інше майно.

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини власності у сфері виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Су­спільна небезпечність цього злочину полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до то­варного обігу надходить і легалізується майно, здобуте зло­чинним шляхом.

Предмет злочину — майно, здобуте злочинним шляхом. Це товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають становити матеріальну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «ре­зультатом» вчиненого суспільно небезпечного діяння, що ви­знається злочином.

Виняток становлять предмети, поводження з якими (при­дбання, зберігання, збут) утворює самостійний склад злочину, — зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267), наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори (статті 307, 309, 311) тощо. Стаття 198 в цих випадках не підля­гає застосуванню.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобу­того злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом у будь-яких формах: купівля, обмін, прийняття в дарунок тощо. При цьому особа, яка придбає майно (оплатно чи безоплат­но), отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно здобуто злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо яко­го встановлено спеціальну заборону — виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Отримання майна, одержаного злочинним шляхом, — це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, напри­клад, прийняття в дарунок, запозичення тощо.

Збут майна може бути оплатним і безоплатним та ви­ражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, пере­дача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, у прийнятті особою на себе зобов’язань із реалізації викраденого або здобутого іншим злочинним шля­хом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберігання полягає в тимчасовому перебуванні вказаного майна у володінні особи або у певному місці (сховищі), що має винний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка пере­дала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шляхом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вка­зані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не перебува­ють із ним у причинному зв’язку і винний заздалегідь (до вчинен­ня злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебу­вала з ним у причинному зв’язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) та кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крад­іжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, контрабанда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заз­далегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або збе­рігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочин­ним шляхом, якщо особа, яка вчиняє злочин, має підстави роз­раховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано, наприклад, для збуту кра­деного або на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198, по­трібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (див. текст до ст. 209). В іншому випадку, за наявності складу легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, все вчинене кваліфі­кується за ст. 209.

Злочин вважається закінченим із моменту фактичного прид­бання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усві­домлює, що придбаває, отримує, зберігає чи збуває майно, здо­буте злочинним шляхом, і бажає цього. При цьому винний до­стовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочи­ну (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Достатньо, щоб він усвідомлював, що майно здобуто за допомогою вчинення іншою особою суспільно небезпечного діян­ня, що визнається злочином, у результаті, наприклад, крадіж­ки, грабежу, шахрайства тощо.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа. Дії, вчинені службовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364.

Покарання за злочин: за ст. 198 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.