Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 346 — позбавлення волі на строк до п’яти років; за ч. 2 ст. 346 — позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років; за ч. 3 ст. 346 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347). Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, жи­лий будинок, господарські споруди, дача, меблі, автомобіль, худоба, насадження тощо), яке є власністю працівника правоохо­ронного органу чи його близького родича або перебуває у їх відповідальному володінні.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194.

При розв’язанні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, необхідно враховувати не лише вартість і розмір майна у натуральному вигляді (вага, об’єм, кількість), а й значення знищеного або пошкодженого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбаче­них ч. 2 ст. 347, відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином.

Злочин вважається закінченим із моменту спричинення май­нової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин за ч. 2 або 3 ст.15 та ст.347.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Обов’яз­ковою ознакою суб’єктивної сторони є те, що знищення або по­шкодження майна вчиняється у зв’язку з виконанням працівни­ком правоохоронного органу службових обов’язків.

Суб’єкт цього злочину за ч. 1 ст. 347 — будь-яка особа, якій ви­повнилося 16 років, а за ч. 2 — особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 347 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

З суб’єктивної сторони ставлення винного до загибелі людей чи інших тяжких наслідків можливе лише у вигляді необережної вини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 347 — штраф від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років; за ч. 2 ст. 347 — позбавлення волі на строк від шести до п’ятнадцяти років.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348).

З об’єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя заз­начених осіб чи їхніх близьких родичів, тобто в умисному вбивстві або замаху на нього.

Форми і способи посягання на життя потерпілих для квалі­фікації значення не мають.

Злочин, передбачений ст. 348, з об’єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв’язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку. Для складу злочину не має зна­чення, чи був потерпілий у цей момент при виконанні обов’язків, чи ні (наприклад у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинено не у зв’язку зі службовою діяльністю або гро­мадською діяльністю щодо охорони громадського порядку (на­приклад на ґрунті особистих неприязних стосунків або з рев­нощів), то ст. 348 не застосовується.

Злочин вважається закінченим із моменту замаху на вбив­ство.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисна вина.

Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 14-річ-ного віку.

Покарання за злочин: за ст. 348 — позбавлення волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Захоплення представника влади або працівника правоохо­ронного органу як заручника (ст. 349). Потерпілими від цього злочину є представники влади і працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі.

Об’єктивна сторона злочину виражається у: 1) захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або праців­ника правоохоронного органу чи їх близьких родичів. Ознаки об’єктивної сторони такі самі, як і в ст. 147, аналіз якої подано у розділі ІV підручника.

Злочин вважається закінченим із моменту захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника пра­воохоронного органу чи їх близьких родичів.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом і спеціальною метою — спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Покарання за злочин: за ст. 349 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350). По­терпілими від цього злочину можуть бути службові особи, гро­мадяни, які виконують громадський обов’язок, їхні близькі. По­няття службової особи дано у примітці до ст. 364. Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350, слід розуміти будь-яких осіб, у долі яких зацікавлений потерпілий. Громадяни, які виконують свої громадські обов’язки, — це особи, незалежно від роду їх за­нять, які здійснюють будь-яку громадсько-корисну діяльність: беруть участь у різних рейдах, заходах щодо запобігання чи при­пинення злочинів, інших порушень громадського порядку.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбив­ством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом. Понят­тя погрози аналогічне тому, що розглянуто при аналізі ст. 345.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає вину у вигляді прямого умислу та спеціальну мету: припинити діяльність служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’я­зок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти-річного віку.

У частині 2 ст. 350 передбачено відповідальність за умисне завдання тим самим потерпілим побоїв або за заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а у ч. 3 ст. 350 — тяж­кого тілесного ушкодження. Аналіз цих ознак викладено у ст. 345.

Умисне вбивство зазначених в цій статті осіб у зв’язку з їх діяльністю, а також їх близьких родичів кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК, при завдан­ні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження є особа, якій виповнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяж­кості (також ч. 2 ст. 350) чи тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 350) – 14 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 350 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 350 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 350 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст. 351). Потерпілими від цього зло­чину можуть бути народний депутат України або депутат місце­вої ради. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351, полягає у невиконанні службовою особою законних вимог де­путата або у створенні штучних перешкод у їх роботі, або у на­данні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виражається у діях чи бездіяльності службової особи всупереч законним вимогам депутата. Це діяння, наприклад, матиме місце у разі ненадання керівником підприємства (незалежно від фор­ми власності) документів, необхідних для перевірки дотриман­ня законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов’язку щодо опублікування наданих депутатом матеріалів тощо. Як створення штучних перешкод можна розглядати ухи­лення службової особи від свого обов’язку надати депутату мож­ливості консультації із фахівцем, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою особою тощо. Надання депутату будь-яких інфор­маційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких для службової особи спотворено, утворить надання завідомо неправдивої інформації.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного у ч. 1 ст. 351.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета — перешкодити законній діяльності депутата.

Суб’єкт злочину — службова особа.

У частині 2 ст. 351 передбачено відповідальність за вчинен­ня службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тим­часових слідчих комісій Верховної Ради України.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 351 — штраф від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 351 — штраф від п’ятисот до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Умисне знищення або пошкодження майна службової осо­би чи громадянина, який виконує громадський обов’язок

(ст. 352). Ознаки цього злочину, окрім потерпілих, збігаються з тими, що зазначено у ст. 347.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 352 — штраф від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 352 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353). Об’єктивна сторона цього злочину виражається у самовільному присвоєнні владних повноважень або звання службової особи, поєднаному із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. Форма присвоєння може бути будь-якою: словесна; надання підроблених або чужих документів; одягнення форменого одягу представника влади тощо. Злочи­нець, наприклад, може видавати себе за працівника правоохо­ронного органу, за представника контрольно-ревізійної служ­би, за службову особу, від якої залежить отримання житла. Складу цього злочину немає, якщо особа видає себе за представника тієї або іншої професії (лікаря, артиста, тренера, сантехника, електрика). Присвоєння владних повноважень або звання служ­бової особи матиме місце і тоді, коли особа, помилково прийня­та за службову, підтримує помилкову думку інших осіб, корис­тується їх помилкою і вчиняє суспільно небезпечні дії. Ці дії можуть бути як злочинними (крадіжка, шахрайство), так і ста­новити собою адміністративні делікти (наприклад, особа видає себе за регулювальника дорожнього руху і створює небезпечну дорожньо-транспортну ситуацію). Якщо дії, вчинені з викорис­танням самовільно присвоєного звання, утворять злочин, необ­хідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи — використати їх для вчинення суспільно небез­печного діяння. За відсутності такої мети цей склад виклю­чається.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ-ного віку. У разі присвоєння службовою особою більш високого звання або посади з більш широкими повноваженнями можли­ва відповідальність за службовий злочин (ст. 365).

Покарання за злочин: за ст. 353 — штраф до п’ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.