Об’єктивна сторона виражена у незаконному використанні зазначених засобів. Використання конфіденційної інформації про будь-яку особу не допускається, «крім випадків, визначених за­коном, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ч. 2 ст. 32 Конституції). Таким зако­ном є, зокрема, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.1 Відповідно до нього негласне отримання інформації здійснюється лише у виняткових випад­ках спеціальними оперативними підрозділами низки державних органів, перелік яких є вичерпним: Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова служба, Прикордонні війська, Служ­ба безпеки, Управління державної охорони, Державний депар­тамент України з питань виконання покарань (ст. 5 зазначеного Закону). Отримання конфіденційної інформації допустиме лише у разі, якщо іншим способом неможливо отримати фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинного посягання, і лише на зазначених у законі підставах (наприклад наявність достатньої інформації про розвідувально-підривну діяльність) і у суворо визначеному порядку — за рішенням суду, про що протягом доби повідомляється прокурору (статті 6, 8 і 9 зазначеного Закону). Використання технічних засобів з порушен­ням вимог законодавства є незаконним. Таким воно визнається з того моменту, коли ці засоби були таємно встановлені у відповід­ному місці (у помешканні громадянина, у приміщенні або сховищі установи, організації, підприємства) і приведені в робочий стан, навіть якщо інформацію з їх допомогою ще не отримано. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначених дій.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний із метою негласного отримання інформації.

Суб’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням службового стано­вища, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 359 і відповідно статтями 364, 365, 423 або 424.

У частині 2 ст. 359 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою гру­пою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шко­ду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окре­мих громадян, державним чи громадським інтересам або інте­ресам окремих юридичних осіб. Питання про істотну шкоду вирішується виходячи з обставин конкретної справи. Істотною шкодою може бути визнано підрив авторитету державного чи громадського органу, приниження честі та гідності громадяни­на, розголошування відомостей інтимного характеру тощо. Вина щодо істотної шкоди як наслідку злочину може бути як умисною, так і необережною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 359 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 359 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Умисне пошкодження ліній зв’язку (ст. 360). Предмет цьо­го злочину — лінії електрозв’язку: а) кабельні; б) радіорелейні; в) повітряні; г) проводового мовлення (лінії зв’язку забезпечу­ють передачу і прийом сигналів, знаків (звукових і графічних) по радіо, оптичних, проводових електромагнітних системах); ґ) споруди та обладнання, які входять до складу ліній зв’язку (будівлі, вежі, антени, прилади, технічні пристрої, що забезпе­чують функціонування ліній зв’язку).

Об’єктивна сторона — це пошкодження ліній зв’язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу. Пошкодження являє собою приведення зазначених предметів до стану, за якомго вони повністю або частково втрачають здатність використовувати­ся для передачі інформації.

Наслідком є тимчасове припинення зв’язку.

Суб’єктивна сторона — умисел, як прямий, так і непрямий. Умисне пошкодження кабельних ліній зв’язку та їх обладнання, що призвело до переривання зв’язку, вчинене внаслідок викра­дення, потребує додаткової кваліфікації за ст. 188. Необережне пошкодження ліній зв’язку спричиняє відповідальність за ст. 196, але лише за умови, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушко­дження або загибель людей.

Суб’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 360 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року, або обмеження волі на строк до двох років.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.