Аналіз антинаркотичного законодавства в Україні

ЗМІСТ

антинаркотичне законодавство злочин

Вступ

1. Історія та розвиток антинаркотичного законодавства в Україні

2. Кримінально-правова характеристика злочинів пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовим або їх аналогів

3. Поняття та юридичний аналіз елементів складів злочинів, передбачених ст. 307 КК України

4. Проблеми кваліфікації злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Обрана мною тема є досить актуальна та дискусійна. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожний має право на охорону здоров'я. держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя населення.

Об'єктом курсового дослідження виступають злочини, що посягають на здоров'я населення. Вказані злочини впливають на безпеку біофізіологічного та психічного стану, що фактично склався, невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, отруйних, сильнодіючих речовин і одурманюючих засобів, біологічних агентів і токсинів, радіоактивно забрудненої продукції, а також від поширення епідемій.

Предметом даної курсової роботи є конкретні склади злочинів передбачені статтями 307, 308, 309, 312 Кримінального кодексу України, Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів». Метою курсового дослідження є закріплення набутих теоретичних знань про злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, на прикладі конкретних складів злочинів, розкриття та узагальнення їх об'єктивних та суб'єктивних ознак. Відповідно до поставленої мети, завданнями курсової роботи будуть наступні: 1.проаналізувати окремі склади злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

2.надати кримінально-правову характеристику складу злочину передбаченого ст. 307 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів».

1. ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК АНТИНАРКОТИЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ

Наркотичні засоби було виявлено ще за давніх часів, коли під час збирання дослідним шляхом отримувалися всебічні знання про рослинність населеної місцевості й можливості її якнайширшого застосування. Деякі рослини використовували не тільки як їжу, чи сировину для виготовлення напоїв, але й у процесі здійснення ритуалів.

У багатьох давньоіндійських творах, починаючи з "Атхарваведи", згадується "бханга" - коноплі й одержуваний з них збудливий напій. Те ж слово в сучасних індійських мовах - "бханг" або "банг" - означає сильнодіючий наркотик, що домішується до збудливого зілля чи вдихується при палінні.

Про ці властивості конопель уже було відомо скіфам, стародавнім племенам, які жили в Північному Причорномор'ї в VII столітті до н.е.

До нас дійшли численні свідчення про правові норми, які регулювали діяльність, пов'язану з наркотичними засобами.

Наприклад, у Законах Ману (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) міститься суворе розпорядження про дотримання правил станового споживання соми (наркотик галюциногенної дії): "У кого є трирічний запас продовольства, достатній для утримання челяді, чи навіть більше того, той гідний пити сому".[1, с. 112-113]

Під час розвитку цивілізації цілі народи, уражені наркоманією, зникали з обличчя землі, а сама проблема наркоманії набувала все більш значних масштабів і ставала соціальним джерелом, що негативно впливало на стан здоров'я та добробуту людей.

Наркоманія й наркобізнес були чужими для українського народу, тому відсутність гостроти цієї проблеми протягом багатьох століть позначилася на національному законодавстві, яке до початку XX століття обмежувалося окремими нормами антинаркотичної спрямованості.

Обстановка, що склалася в Російській імперії та в Україні, яка входила до її складу, у 1914 - 1925 роках, свідчила про поширення кокаїнізму. Воно було пов'язане з такими подіями, як закінчення Першої світової війни, здійснення Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року, перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року, розвал Російської імперії, Громадянська війна 1918 - 1922 років та інтервенція, Усе це супроводжувалося запеклими бойовими діями, наслідком яких була величезна кількість поранених та інвалідів. Тривале лікування важкопоранених з використанням знеболюючих ліків, які містять наркотичні засоби, часто ще в ході лікування викликало наркотичну залежність і бажання вживати наркотичні засоби без призначення лікаря після одужання й виписки зі шпиталю.

Економічний розлад, безробіття, голод, вимушена міграція великої кількості людей, що їх викликали зазначені події, стали основними соціальними чинниками поширення кокаїнізму.

Особливо стрімко зростало зловживання наркотичними засобами серед неповнолітніх правопорушників, які стали безпритульними. Громадянська війна й інтервенція з боку Антанти (військового союзу провідних капіталістичних держав: США, Англії, Франції та ін.) підірвали й без того послаблене Першою світовою війною народне господарство Росії, у результаті чого припинили роботу промислові підприємства, транспорт. Голод і хвороби уразили цілі регіони, величезна кількість дітей залишилася без батьків» вони ставали безпритульними, поповнюючи армію наркоманів.

Однак відсутність у зазначеному Декреті правової норми, котра б забороняла нелегальну торгівлю кокаїном, зловживання яким було особливо поширене, показало неефективність ужитих заходів. Цим скористалися наркоділки. Поширення кокаїнізму стало набувати загрозливого характеру. Тому Декрет Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) від 20 червня 1919 р, "Про вилучення з загальної підсудності в місцевостях, оголошених на воєнному стані" надав органам Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) і губернським НК право вживати рішучих заходів (аж до розстрілу) до осіб, винних у незаконній торгівлі кокаїном.

Не менш жорсткі заходи застосовувалися в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і в Україні. "Так, Декретом РНК України від 17 травня 1919 р. «Про націоналізацію аптечної справи» будь-яка торгівля медикаментами, у тому числі і наркотичними лікарськими препаратами, заборонялася. Винні у невиконанні цього Декрету притягалися до суду революційного трибуналу".

Відсутність комплексного підходу до контролю за наркотиками, ужиття півзаходів, характерних для радянського уряду, виявилися в тому, що, уживши рішучих заходів щодо боротьби з незаконною торгівлею наркотиками, якихось заходів для протидії нелегальному обігу наркотичних засобів, що виготовляються з різних сортів конопель, ужито не було.[2, с.178-179]

Адміністративне та кримінальне законодавство, що діяло в той час, не містило спеціальних норм, які б передбачали відповідальність за незаконні операції з наркотиками. Ці засоби фармакологія відносила до сильнодіючих засобів, тому в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів застосовувалася ст. 215 КК УРСР (прийнята в 1922 р.), що передбачала за незаконне виготовлення, зберігання, збут отруйних і сильнодіючих речовин покарання у вигляді штрафу (до 300 крб. золотом) або примусових робіт.

Відродження в роки непу підприємництва, зокрема й у с4)ері торгівлі медикаментами, дозволило деяким комерсантам завозити з Західної Європи різні лікувальні засоби, зокрема з наркотичною дією. Ці наркотичні засоби надходили на "чорний ринок". Наркоділки в пошуках прибутку організували будинки для вживання й збуту кокаїну, який на той час був особливо популярний серед осіб з антигромадською поведінкою, що призводило до збільшення хворих на наркоманію та зростання злочинності на ґрунті зловживання наркотичними засобами.

Тому підприємницька діяльність у сфері торгівлі наркотичними лікарськими препаратами вимагала негайного законодавчого врегулювання, бо вплинути на ситуацію застосуванням лише от. 215 КК УРСР було неможливо.

Важливим кроком у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів стало прийняття 26 листопада 1924 року Радою Народних Комісарів СРСР Декрету "Про заходи щодо регулювання торгівлі наркотичними засобами".

Відповідно до вимог цього Декрету наркотичні засоби могли зберігатися тільки в установах Народного Комісаріату Здоров'я та розподілятися місцевими органами з дотриманням суворого обліку й контролю. Зазначений законодавчий акт установив також правила ввезення через кордон кокаїну, його солей, опію та його похідних (героїну, кодеїну, морфіну), їх розподілу, а також торгівлі ними на внутрішньому ринку.

Згодом було видано постанову Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів СРСР від 22 грудня 1924 року про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею 140-д". Частина 1 статті 140-д установлювала відповідальність за незаконне виготовлення й зберігання з метою збуту та збут кокаїну, опію, морфію, ефіру й інших одурманюючих речовин, І передбачала відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років з конфіскацією майна або без такої й заборони проживати в містах Москві, Ленінграді, у прикордонній зоні й портових містах, список яких установлювався за узгодженням із НКВС СРСР та Наркомюстом СРСР, на строк до трьох років.

Прийняття вищеназваних законодавчих актів і практичне застосування передбачених ними заходів дозволило впорядкувати сферу обігу наркотичних лікарських засобів, притягати до відповідальності винних у здійсненні незаконних операцій з ними, що в цілому дозволило різко скоротити незаконний обіг наркотиків в УРСР. [3, с. 289- 291]

2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПОВЯЗАНИХ З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИМ АБО ЇХ АНАЛОГІВ

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305). З об'єктивної сторони контрабанда -- це незаконне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

З суб'єктивної сторони контрабанда вчиняється у формі прямого умислу, при якому особа усвідомлює не тільки факт переміщення предмета злочину через митний кордон, а й бажає цього.

Мотиви контрабанди можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Найчастіше контрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншим особам, з метою збуту тощо.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа.

Повторність має місце, якщо контрабанда здійснюється хоча б у другий раз, незалежно від того, була чи не була особа судимою за перший злочин.