Міжнародні договори класифікують за критеріями: предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо); видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані); кількістю учасників (дво- та багатосторонні); суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації; ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав. Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, як перетворення їх на норми внутрішньодержавного права, де для України -- це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб. Таким чином, міжнародний договір, підписаний і ратифікований Україною, може ще не мати чинності. В міжнародному приватному праві часто є важливим не тільки факт участі України у міжнародному договорі, але й факт набрання ним чинності для іншої держави. Зовнішньоекономічний договір (контракт) -- це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України. Тож, при використанні міжнародного договору слід визначитися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які належить врегулювати? Тобто, чи є Україна учасницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних учасників даних відносин? Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися українським судом для врегулювання відносин (як частина національного права іноземної держави-учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна норма або воно було обране учасниками. Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, як перетворення на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав, як підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони. При застосуванні міжнародних договорів слід враховувати застереження, зроблені державами-учасниками, що можуть суттєво змінювати зміст договору.

міжнародний договір право джерело

Список літератури

1. Богуславський М. М. Международное частное право. - М.: Юристь, І998. - С. 316-327.

2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 198б. - № 17. - Ст. 343.

3. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41. - Ст. 6о1.

4. Гринько И. С. Внешнеторговые сделки. - Суми: Орион, 1994. - С. 61-72.

5. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.

6. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 50. - Ст. 540.

7. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 10 - Ст. 137.

8. Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 45.

9. Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.

10. Звеков В. П. Международное частное право. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - С. 393-395.

11. Зыкин И. С. Договор во внешнеэкономической деятельности. - М.: Междунар. отношения, 1990. - С. 271-273.

12. Кабатова Е. В. Деликты в международном частном праве // Государство и право. - 1992. - № 9. - С. 100-107.

13. Кибенко Е. Р. Международное частное право. - Х.: Эспада, 2003. - С. 44-46.

14. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - С. 271-280.

15. Лунц А. А. Курс міжнародного приватного права: В 3-х т. - М.: Спарк, 2002. - С. 166-167.

16. Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой (Авт. гл. Н. Г. Скачков). - М.: Проспект, 2000. - С. 487-513.

17. Международное частное право: Учебник / Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева и др.; Отв. ред. Г. К. Дмитриева. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. - С. 62-66.

18. Міжнародне приватне право / За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Душмана. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 33-35.

19. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь, 1995. - С. 106-114.

20. Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право. - К.: Атака, 2005. - С. 23-30.