Яка саме правова норма має пряму дію, встановлюється Судом при розгляді конкретної справи. На підставі практики визнання Судом прямої дії за правовою нормою можна стверджувати, що критеріями Суду є чіткість норми (така, щоб з неї можна було вивести конкретне недвозначне зобов'язання) та її безумовність (застосування такої норми не залежить від її імплементації чи тлумачення державними органами держав-членів або інститутами ЄС).

Важливим доповненням до принципу прямої дії є інститут відповідальності держав-членів перед приватними особами за порушення права Співтовариства. Держава-порушник не може обмежитися відповідальністю лише перед Співтовариством та іншими державами-членами, як це має місце у традиційному міжнародному праві. Особливого значення мала справа Francovich, під час вирішення якої Суд Співтовариств постановив, що за певних умов держава-член мусить відшкодувати приватній особі збитки, завдані внаслідок неімплементації або неналежної імплементації директиви Співтовариства.

Застосування Судом принципів верховенства та прямої дії права Співтовариства дуже прискорило європейську інтеграцію, оскільки юридичні та фізичні особи отримали змогу безпосередньо користуватися правами, закріпленими в установчих договорах, незалежно від виконання державами-членами та інститутами ЄС зобов'язань із законодавчого забезпечення їхньої дії [2].

4. Перша опора Європейського Союзу: економічне та соціальне співробітництво в рамках Європейського Співтовариства

На сьогодні перша опора охоплює два співтовариства. Зважаючи на обсяг питань, що належать до компетенції кожного з них, зазвичай першу опору ототожнюють з Європейським Співтовариством.

Завдання Європейського Співтовариства визначені у ст. 2 Договору про його створення: шляхом створення єдиного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом здійснення спільної політики та діяльності у визначених галузях сприяти гармонічному, збалансованому та стабільному розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціального захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному росту, високому рівню конкурентоспроможності та конвергенції економічних показників, високому рівню захисту та покращенню якості навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, а також економічному та соціальному згуртуванню і солідарності держав-членів.

Стаття 3 Договору визначає питання, які охоплюються компетенцією Європейського Співтовариства: скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт і експорт товарів у торгівлі між державами-членами, а також інших подібних заходів; спільна торговельна політика; внутрішній ринок, що характеризується скасуванням перешкод для вільного руху товарів, осіб, послуг та капіталу між державами-членами; візи, притулок, імміграція та інші заходи щодо в'їзду та переміщення осіб; спільна політика у сфері сільського господарства та рибальства; спільна транспортна політика; забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; зближення національних законодавств держав-членів до межі, необхідної для функціонування спільного ринку; сприяння координації політик зайнятості держав-членів; політика в соціальній сфері; посилення економічної та соціальної єдності; політика у сфері навколишнього середовища; посилення конкурентоспроможності промисловості Співтовариства; сприяння дослідженням і технологічному розвитку; заохочення створення та розвитку транс'європейських комунікаційних мереж; внесок у досягнення високого рівня охорони здоров'я; внесок в освіту, професійне навчання та культурний розвиток держав-членів; політика співробітництва з питань сприяння розвитку; створення асоціацій з іншими країнами та територіями з метою розширення торгівлі та спільного сприяння економічному та соціальному розвитку; внесок у зміцнення захисту прав споживачів; заходи у сферах енергетики, соціального захисту та туризму.

5. Друга опора Європейського Союзу: спільна закордонна та без пекова політика

Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ V Договору про ЄС (статті 11-28). Цілями співробітництва визнано: захист спільних цінностей, основоположних інтересів, незалежності та єдності Союзу відповідно до принципів Статуту ООН; посилення безпеки Союзу; збереження миру та посилення міжнародної безпеки згідно з принципами Статуту ООН, принципами Гельсінського заключного акта НБСЄ, цілями Паризької Хартії НБСЄ; сприяння міжнародній співпраці; розвиток і консолідація демократії, верховенства права, поваги до прав людини й основних свобод.

Співробітництво з питань безпекової політики передбачає поступове запровадження спільної політики з питань оборони, що в будь-якому разі не повинна зашкоджувати зобов'язанням держав -- членів ЄС у межах НАТО. У межах міжнародних організацій і конференцій держави-члени повинні координувати свої дії, дотримуватися спільних позицій, здійснювати обмін інформацією.

Відносини держав-членів та ЄС у межах другої опори регулюють такі види актів: принципи та загальні керівництва - політичні акти, що ухвалюються Європейською Радою та визначають пріоритети співробітництва; спільні стратегії - правові акти загального характеру, що ухвалюються Європейською Радою з метою встановлення цілей і засобів їх досягнення.

Вони потребують імплементації Радою ЄС, зокрема шляхом прийняття спільних дій і спільних позицій; спільні дії -- обов'язкові для держав-членів правові акти, що ухвалюються Радою ЄС для регулювання конкретних ситуацій, коли Союзу необхідно оперативно діяти; спільні позиції - правові акти, що ухвалюються Радою ЄС і визначають ставлення Союзу до конкретного питання географічного або тематичного характеру; інші види правових і політичних актів, випадки прийняття та специфіка яких визначаються конкретними положеннями розділу V Договору про ЄС.

Співробітництво в рамках другої опори має інституційні особливості. Головним політичним органом є Рада ЄС, що забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу.

З питань, що охоплюються другою опорою, Союз представляє Президентство, тобто держава-член, що головує в Раді ЄС. Високий представник із питань спільних зовнішньої політики та політики безпеки, функції якого виконує генеральний секретар Ради ЄС, повинен надавати допомогу Президентству. Повноваження Європейського Парламенту та Європейської Комісії набагато менші, ніж в рамках першої опори [4].

6. Третя опора Європейського Союзу: співробітництво в галузі кримінальної юстиції

Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ VI Договору про ЄС (статті 29--42). Метою діяльності Союзу в межах третьої опори є забезпечення громадянам ЄС високого рівня безпеки в рамках простору свободи та правосуддя шляхом розвитку співробітництва між державами-членами в галузі сприяння поліції та судовим органам із кримінальних питань, а також через попередження та боротьбу з расизмом і ксенофобією.

Поліцейське співробітництво охоплює такі спільні заходи: оперативне співробітництво між правоохоронними органами держав-членів щодо попередження, виявлення та розслідування кримінальних злочинів; збір, зберігання, обробку, аналіз та обмін відповідною інформацією; співробітництво в навчанні й обміні персоналом, використанні обладнання, здійсненні судових експертиз; спільну оцінку методик розслідування небезпечних форм організованої злочинності. Для посилення співробітництва з цих питань було створене Європейське поліцейське бюро (Європол).

Судове співробітництво у кримінальних справах передбачає такі спільні заходи: посилення співробітництва між відповідними міністерствами та судовими органами держав-членів із процесуальних питань і примусового виконання рішень; спрощення здійснення екстрадиції між державами-членами; посилення сумісності правових норм, що застосовуються в державах-членах; попередження конфліктів юрисдикцій держав-членів; запровадження мінімальних стандартів складів злочинів у галузі боротьби з організованою злочинністю, тероризмом і незаконним обігом наркотиків. Деякі форми співробітництва здійснюються через Підрозділ з питань європейського судового співробітництва (Євроюст).

Для досягнення цих завдань Рада ЄС ухвалює такі види актів: спільні позиції - визначають ставлення Союзу до конкретних питань; рамкові рішення - мають за мету гармонізацію законодавства держав-членів (вони є обов'язковими для держав-членів лише щодо цілей, які необхідно досягти); рішення - ухвалюються з усіх інших питань; конвенції - пропонуються державам-членам для ратифікації. Договір про ЄС прямо встановлює, що норми рішень, у тому числі рамкових, не можуть мати прямої дії [4].

Література

1. Офіційний сайт Європейського Союзу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://europa.eu/index_en.htm

2. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.

3. Все про ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://euinfo.tut.su/

4. Центральний юридичний портал України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studrada.com.ua

5. Вікіпедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Європейський_Союз

6. Волошин, Ю.О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: монографія / Ю.О. Волошин; за ред. М.О. Баймуратова - К. : Логос, 2010. - 428 с.

7. Право Європейського Союзу: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.А. Петрова. - 3-тє видання, змінене і доповнене. - К.: Істина, 2010. - 376 с.