План

Вступ

1. Місце бандитизму в Кримінальному кодексі України

2. Об'єкт та суб'єкт бандитизму

3. Покарання при вчиненні бандитизму

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Бандитизм -- один з найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки, що полягає в організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Сам факт організації озброєної банди визнається закінченим злочином, навіть якщо вона не зробила жодного нападу. Участь в банді -- також закінчений злочин.

Банда - це різновид злочинної організації або ж організованої групи, з метою вчинення нападу (нападів), який потребує ретельної тривалої підготовки.

В історико-правовій літературі та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно, як злочин антидержавний з політичним відтінком. Зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним носили виразно репресивний характер.

В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається, як злочин державний, (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Вико­навчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. У всіх радянських республік засадчим став кримінальний кодекс Російської Федерації. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкод­ження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кри­мінального кодексу РРФСР 1926 року у розділі "Державні злочини").

Організована злочинність становить небезпеку як для життя та здоров'я громадян, їх майна так і для держави в цілому. Банда є одним із різновидів злочинної організації, вона крім загальних ознак злочинної організації, містить ще й специфічні риси, такі як: озброєність та мету нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Бандитизм (ст. 257 КК) в Україні є небезпечним для економічного та соціального розвитку українського суспільства. Бандитизм, є небезпечним, як для особистої безпеки громадян так і для їх майна, крім того, для нормального функціонування державних, комерційних чи інших організацій.

Актуальність теми, моєї курсової роботи полягає у тому, що кримінально-правове регламентування відповідальності за такий вид злочину, як бандитизм та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Особливу суспільну небезпеку становлять злочини, які здійснюються організованими, стійкими, озброєними групами - бандами: вбивства, в тому числі за наймом, захоплення заручників, викрадення людей, вимагання, розбійні напади.

При цьому, в законодавчій практиці подібні справи викликають досить велику кількість суперечок та труднощів, оскільки, в більшості випадків ці справи містять багато епізодів, велику кількість учасників банди, вимагають виконання великої кількості слідчих дій, призначення та виконання складних експертних досліджень.

1. Місце бандитизму в Кримінальному кодексі України

Аналізуючи сказане вище, можна дійти висновку, що не випадково в історико-правовій літературі, в науці та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно як злочин антидержавний, що має певне політичне забарвлення. Очевидно, зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним, виразно репресивний характер її спрямованості не могли не вплинути психологічно на застосування цієї статті в останні роки, коли здійснювалася правова та політична переоцінка поняття та складу державних злочинів. Кілька десятиріч вона викликає у багатьох юристів негативну реакцію аж до повного її нерозуміння або досить обережного застосування. Ця причина продовжує справляти вплив на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України навіть сьогодні, коли в динаміці та структурі злочинності відбулися серйозні негативні зміни. Особливо це стосується корисливо-насильницьких злочинів, вчинюваних озброєними та достатньо організованими групами.

Нарешті, на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України значно впливають і юридичні причини, які належать до поняття та ознак бандитизму з позицій сучасного кримінального права. Саме вони знач­ною мірою зумовлюють серйозні проблеми кваліфікації діянь за ознаками статті 257 Кримінального кодексу України.

Загальне зростання рівня злочинності в Україні супроводжується зростанням рівня групової злочинності. Поряд з традиційними формами групової злочинності виокремлюються злочини, вчинені організованими злочинними групами. За даними Міністерства внутрішніх справ України, 1993 року такими групами було вчинено 2619 злочинів (що на 23 відсотки більше, ніж 1992 року), що становить 4,0 відсотка загальної кількості злочинів, вчинених групою осіб. За період 1995 -- 1996 роки в Україні ліквідовано 40 злочинних угруповань, близько 240 знаходяться в оперативній розробці.

Різке підвищення рівня групової злочинності призвело (що цілком логічно) до значного зростання бандитизму як форми злочинної організації.

Розраховуючи на раптовість, застрашливу силу зброї, сучасні гангстери діють відкрито і жорстоко. Майже звичайними стали випадки зіткнення між злочинними угрупованнями з приводу розподілу сфер впливу.

Відомо, що в засобах масової інформації набули поширення нарікання на відсутність правової бази для ефективної боротьби з організованою злочинністю. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що в даному напрямі доведеться чимало попрацювати, але й сьогодні правоохоронні органи мають для цього дуже гострий і -- при правильному застосуванні -- ефективний правовий інструмент.

Йдеться про чинну ст. 257 КК України диспозиція якої передбачає відповідальність за організацію озброєній банді з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Дану норму можна й необхідно вже сьогодні, в її існуючій редакції, ефективно використовувати у боротьбі з озброєними злочинними угрупованнями.

Проте, як свідчать дані судової статистики, правоохоронні органи не досить ефективно застосовують цю норму закону. За 11 років, що пройшли з початку корінних перетворень в економічній системі нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. -- 7 осіб, у 1985 -- 5, у 1986 -- 7, у 1987 та 1988 - жодної, у 1989 - 5, у 1990 -- жодної, у 1991 -- 12, у 1992, 1993 -- знов-таки жодної, у 1994--- 11, а разом -- 47 осіб, що явно не відповідає рівню бандитизму в країні.

Стан злочинності, особлива суспільна небезпечність бандитизму, незначна кількість справ про цей злочин, що надійшли до суду, а також відсутність роз'яснень щодо застосування ст.257 КК (на той час ст.69 КК України) зумовили прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм".

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано на особливу небезпечність бандитизму, який за умов зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їхнього майна, нормального функціонування державних, громадських та приватних підприємств, установ та організацій.

З цією метою були вивчені не тільки розглянуті за останні роки справи про бандитизм, а й значна кількість справ про суміжні злочини -- розбій та вимагання, вчинені групою осіб і поєднані з насильством. При цьому встановлено факти, коли дії осіб, кваліфіковані судами як розбійні напади, насправді містили ознаки бандитизму.

Особлива небезпека бандитизму, що "спрямувала" цей склад до ряду злочинів проти громадської безпеки, полягає в тому, що тривале функціонування (дійсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей, які вчиняють напади на громадян або підприємства, установи та організації, завдає особливо від­чутних збитків суспільству. Бандитські напади, як правило, супроводжуються посяганнями на державну, колективну та приватну власність, на життя та здоров'я людей.

Стаття 257 Кримінального кодексу України: організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваною нею нападі.

Крім ст. 257, Кримінальний кодекс України містить декілька інших об'єктивно схожі за своїм кримінально-правовим змістом статті, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 - Створення терористичної групи, ст. 255 - Створення злочинної організації, ст. 260 - Створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.

Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями", дає наступне визначення у п.17 - "Бандою" необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної, довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів, щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того, підстав, необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією.

Оскільки ст. 257 КК, передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

Назва "організація" -- дія за значенням організовувати, організувати і зорганізуватися, організовуватися:

1) об'єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій і т. ін.;

2) особливості будови чого-небудь, структура;

3) фізичні та психічні особливості окремої особи.

Термін "організовувати" означає:

1) створювати, заснувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них;

2) здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення (забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості) роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось.