ВЕНЕЦІАНСЬКА КОМІСІЯ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ПРОЦЕСІ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

ПЛАН

ВСТУП

1. ВЕНЕЦІАНСЬКА КОМІСІЯ ЯК ДОРАДЧИЙ ОРГАН РАДИ ЄВРОПИ. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2. ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО» ТА ГАРМОНІЗАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

2.1 Поняття гармонізації

2.2 Діяльність Венеціанської Комісії щодо гармонізації права

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

ВСТУП

У контрольній роботі розглядаються визначення поняття гармонізації права і значення для неї Венеціанської Комісії.

Актуальність цієї теми обумовлена все більшою інтернаціоналізацією права, що проявляється в розповсюдженні дії норм міжнародного права на норми права національного, а також у зближенні змісту і понятійного апарата права різних держав.

Від уніфікації права слід відрізняти гармонізацію права, принципово інший механізм зближення правових систем, коли держави за взаємною згодою включають в своє законодавство ідентичні або схожі правові норми. Гармонізація права - процес, направлений на зближення права різних держав, на усунення або зменшення відмінностей [5, c.186].

Постановка проблеми. Однією із значущих закономірностей сучасного розвитку суспільних відносин є інтернаціоналізація всіх сфер життєдіяльності людини, особливо сфери економіки та права, що її регулює. Інтернаціоналізація приватного права виявляється в розширенні і посиленні дії міжнародного права на національне право тієї або іншої країни; у інтенсивному розвитку правового регулювання відносин з іноземним елементом; у зближенні змісту та понятійного апарату національного права різних держав. Таким чином, інтернаціоналізація права означає зближення правових систем, поглиблення їх взаємодії, взаємного впливу. Інтернаціоналізація права проявляється в двох взаємопов'язаних, але різних за своїм змістом процесах: уніфікації і гармонізації права.

Мета. Дана робота присвячена питанням, пов'язаним з діяльністю Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанської Комісії) по організації, здійсненню та значенню в процесі гармонізації законодавства.

Аналіз досліджень проблеми. Як вітчизняна, так і зарубіжна наука міжнародного і конституційного права приділяє увагу правовій природі, аналізу світових моделей, змісту конституційного контролю (нагляду), юридичної сили та значення рішень органів, що здійснюють таку діяльність, внеску міжнародних органів і організацій у становлення й розвиток конституційних судів, гармонізації права, демократії в цілому. Свої дослідження присвятили даній проблематиці Г. Штайнбергер, В. Гергелійник, Л. Лукашук, М. В. Баглай, Л. М. Ентін, В. А. Туманов, В. М. Шаповал, В. Кампо, М. В. Савчин та ін.

Структура роботи. Складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. ВЕНЕЦІАНСЬКА КОМІСІЯ, ЯК ДОРАДЧИЙ ОРГАН РАДИ ЄВРОПИ. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

Європейська Рада визначає загальні напрямки політичного розвитку ЄС. Вона не має законодавчих повноважень.

Одним з головних завдань Європейської Ради є визначення принципів та засад спільної політики в галузі закордонних справ і безпеки. Європейська Рада розробляє Спільну стратегію, яка повинна впроваджуватися ЄС в цілому, а не окремими державами-членами, у тих сферах, у яких держави-члені ЄС мають спільні інтереси. Спільна стратегія розробляється на підставі пропозицій, внесених до Європейської Ради Радою Міністрів. Європейська Рада затверджує стратегію, а Рада Міністрів відповідає за її впровадження (ст. 13 Договору про ЄС). [12, 58]

Конституція держави є найвищим в державі правовим текстом, який встановлює та організує її інституційну систему; конституція є наріжним каменем кожної правової держави. Рада Європи відіграє активну роль в процесі конституційних дискусій у Європі, а також в пошуку інституційних рішень для розв'язання конфліктних ситуацій. Європейська комісія «За демократію через право», яку ще називають Венеціанською комісією, є форумом, де країни можуть об'єднувати інформацію, обмінюватись досвідом та обговорювати ідеї та проекти з конституційної проблематики.

Європейська Комісія за демократію через право, більш відома за назвою міста, де вона збирається, як Венеціанська Комісія, (далі: Комісія) була утворена невдовзі після падіння Берлінської стіни в 1990 році. Вона зіграла ключову роль у прийнятті східноєвропейськими країнами конституцій, які відповідають стандартам європейської конституційної спадщини.

Спочатку створена як інструмент невідкладного конституційного будівництва в умовах демократичних змін, Комісія поступово стала міжнародно-визнаним незалежним форумом з обміну ідеями у правовій сфері. Комісія сприяє поширенню європейської конституційної спадщини, заснованого на основних нормах європейського континенту, при цьому продовжуючи надавати «строкову конституційну допомогу».

Крім цього, Венеціанська комісія, як було нещодавно відзначено представниками Європейського Союзу, відіграє унікальну і важливу роль у врегулюванні та попередження конфліктів через розробку норм та рекомендацій в конституційній сфері.

Створена в 1990 році як часткового угоди 18 держав-членами Ради Європи, в лютому 2002 року Комісія стала розширеним угодою, що дозволило увійти в неї неєвропейським державам.

Венеціанська Комісія складається з "незалежних експертів, що одержали міжнародну популярність завдяки своєму досвіду роботи в демократичних інститутах або свого внеску в розвиток права і політичних наук" (стаття 2 переглянутого Статуту).

Її членами є, зокрема, професори університетів, які викладають конституційне і міжнародне право, судді верховних та конституційних судів, депутати національних парламентів, високопоставлені чиновники. Вони призначаються державами-членами Європейської Комісії на чотирирічний термін. З 2009 року Президентом комісії є пан Джанні Букіккіо.

У своїй роботі Європейська комісія за демократію через право керується трьома базовими принципами європейського конституційного спадщини, що лежать в основі діяльності Ради Європи, а саме: - демократією, захистом прав людини і верховенством закону. Ці три принципи знаходять практичну реалізацію в чотирьох областях діяльності:

· Сприяння у галузі конституційного права

· Вибори і референдуми

· Співпраця з конституційними судами

2. ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО» ТА ГАРМОНІЗАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

2.1 Поняття гармонізації

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА - (від грецької -- скріплення, зв'язок, злагодженість, відповідність) -- процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів з метою досягнення несуперечливості законодавства, усунення юридичних колізій, дотримання міжнародних, європейських та національних прав, стандартів. У сучасних умовах політичної і економічної глобалізації є важливим способом правової інтеграції, одним з юридичних механізмів досягнення спільної мети різних міждержавних об'єднань та інтеграції світ, співтовариства у цілому. Гармонізація законодавства сприяє досягненню взаємоузгодженості прав, систем або їх структур, частин у межах певної спільноти і має подвійну мету: а) усунути прав, перешкоди, що можуть виникати через відмінності національного права у зовнішньо правових відносинах відповідних суб'єктів; б) забезпечити створення у певних сферах (права людини, економіка, екологія тощо) єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити основу єдиної політики відповідних країн у цих сферах.

Гармонізація законодавства відбувається у різних формах (адаптація законодавства, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації законодавства або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає. Як процес приведення системи нормативно-правових приписів у певну відповідність гармонізація законодавства грунтується на науково-методологічних засадах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодженості та досконалості. З огляду на світ, досвід основними принципами гармонізація законодавства є визнання людини найвищою соціальною цінністю; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; законність; соціальна спрямованість законотворчості; демократизм, гласність, урахування громад, думки; системність, прогнозованість і наукова обгрунтованість законодавчих рішень та ін.

Гармонізація може здійснюватися на міжнародному (міждержавному) або національному рівні. Вона може бути одно- або багатосторонньою. За односторонньої гармонізації законодавства відбувається узгодження законодавства однієї держави із законодавством іншої (інших) держави (держав) чи актами міжнародних організацій. За багатосторонньої Г. з. заходи щодо узгодження нормативно-правових приписів застосовуються всіма її учасниками. Важливим засобом гармонізація законодавства є модельні закони (типові рекомендаційні законопроекти), що розробляються з метою утвердження спільних прав, принципів та зближення законодавства. Така практика, напр., характерна для країн -- учасниць СНД. Необхідною умовою гармонізації законодавства є встановлення її меж. Однією з основних форм гармонізації законодавства у міжнародному просторі є договір (конвенція, пакт, хартія та ін.), коли межі гармонізації, що застосовується, визначаються зобов'язаннями сторін (держав-учасниць). Членство в міждержавних об'єднаннях (блоках) також є формою гармонізації, за якої її межі визначаються прав, статусом такого об'єднання. Водночас Г. з. може здійснюватися як в юридично обов'язковій формі, так і за допомогою актів рекомендаційного характеру. Обсяг законодавства, що підлягає гармонізації, визначається політичними та економічними цілями кожної держави з урахуванням особливостей її нац. прав, системи.

На сучасному етапі гармонізація законодавства з нормами міжнародного та європейського права здійснюється шляхом приєднання до багатосторонніх міжнародних угод, у процесі виконання зобов'язань, які випливають із членства в міжнародних організаціях, а також у ході підготовчої роботи до вступу в такі організації або міждержавні утворення, зокрема Європейський Союз і СОТ. [9]

2.2 Діяльність Венеціанської Комісії щодо гармонізації права

європейське право венеціанська комісія

Європейська Комісія «За демократію через право» - консультативний орган Ради Європи, діяльність якого здійснюється не лише навколо питань конкретної держави, а також загальних проблем, що стосуються багатьох демократичних держав. Такі проблеми розглядаються або в рамках поточної діяльності Комісії, яка може проводити дослідження за власною ініціативою, або в рамках семінарів UniDem.

Поточна діяльність Венеціанської Комісії з даних проблем, в першу чергу, стосується аналізу законодавства багатьох держав, пов'язаного з організацією та діяльністю конституційних судів або аналогічних органів, на які покладається функція охорони конституції. Протягом 18 років існування Комісії «швидка конституційна допомога» по даній проблемі була надана, наприклад, таким державам, як: Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Азербайджан, Грузія, Естонія, Молдова та багатьом іншим.