Взаємодія міжнародного й внутрішньодержавного права в аспекті українського законодавства
Сторінки матеріалу:
Як зазначає О.В. Задорожній, Конституція України є виявом достатньо спірних підходів до цих питань. Положенням статті 9 Конституції України передбачено: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». У статті 18 вказано: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» [5].
Водночас практика держав та сучасні доктри- нальні підходи, на переконання вченого, свідчать про надання переваги закріпленню норм про входження міжнародних договорів до правової системи держави; нормами Конституції України не визначено співвідношення між міжнародними договорами та законами держави; не зрозумілий і статус міжнародних договорів, які не передбачають надання згоди на їхню обов'язковість Верховною Радою.
Положення статті 9 Конституції України доповнюються нормою частини другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України». Нею передбачено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору [7].
Представники вітчизняної доктрини міжнародного права вказували на необхідність конституційних настанов, які б установлювали перевагу міжнародного права над внутрішнім [4, с. 28]. З іншого боку, конституційні акти та/або практика більшості держав Європейського Союзу не передбачає прямої дії або пріоритету норм міжнародного права в національному праві. Міжнародні договори не стають автоматично частиною внутрішньодержавного права; для цього застосовуються різні форми інкорпорації. Конституції низки держав (наприклад, Іспанії) не містять норм про співвідношення міжнародних договорів і внутрішнього законодавства [1, с. 283].
І все ж слушними видаються пропозиції ввести до Конституції положення Декларації про державний суверенітет України, що проголошує пріоритет норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права, бо саме цього вимагає його важливість для правової системи нашої держави [2].
Необхідно ввести до Конституції України і норми про співвідношення національного законодавства з нормами міжнародного звичаєвого права, загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, міжнародними договорами, які не потребують ратифікації Верховною Радою, обов'язковими рішеннями міжнародних органів та організацій, судових установ тощо [10].
Наразі слушно, на погляд О.В. Задорожнього, наголошують на недоліках Конституції України в питаннях набуття міжнародними договорами чинності. Згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р. згода на обов'язковість міжнародного договору державою може надаватись у різні способи, перелічені в самій Конвенції (статті 11 -- 17). Проте в Конституції України йдеться лише про надання згоди на обов'язковість договору Верховною Радою. Що ж до інших можливих способів надання згоди на обов'язковість міжнародного договору, то вони в Основному законі не виписані чітко [5].
По-друге, положення статті 9 Конституції по суті ґрунтується на концепції «ратифікації, що передбачається», згідно з якою якщо в самому договорі не передбачено інше, він розглядається таким, що підлягає ратифікації в будь-якому випадку. Однак від такої концепції в теорії і практиці міжнародного права відійшли ще при розробці Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
По-третє, у законодавстві України відсутні чіткі строки ратифікації міжнародних договорів, унаслідок чого цей процес може необґрунтовано затягуватись. Згідно з пунктом 32 статті 85 Конституції України, Верховна Рада надає згоду на обов'язковість міжнародних договорів України у строк, установлений законом. Далі про такий строкнічого не зазначається. Тому, на думку О.В. Буткевич, доцільно було б на реалізацію цього положення Конституції внести до законодавства у сфері міжнародних договорів положення про часові межі цього процесу: зокрема встановити строки здійснення подання відповідними органами пропозицій щодо схвалення й ратифікації міжнародних договорів, розгляду цих пропозицій та прийняття рішення про подання міжнародного договору до Верховної Ради України на ратифікацію, вирішення питання Радою стосовно самої ратифікації [2].
В Основному Законі, за пропозицією О.В. Задо- рожнього, необхідно закріпити чіткі й однозначні норми, які б врегулювали питання застосування в Україні інших джерел міжнародного права, окрім міжнародного договору, регламентували співвідношення між міжнародними договорами, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права та національним законодавством, установили пріоритет міжнародно-правових норм перед нормами внутрішнього права. Необхідно усунути недоліки Конституції України щодо набуття міжнародними договорами чинності.
В умовах агресивної війни Російської Федерації проти України очевидною є необхідність закріплення в Конституції України положень, згідно з якими відносини нашої держави з іншими суб'єктами регулюються виключно нормами міжнародного права.
Висновки й пропозиції. Перш ніж у Конституції України відбулося закріплення основ співвідношення міжнародного й національного права, вітчизняна нормативна база суттєво еволюціонувала в розгляді цього питання. Якщо Декларація про державний суверенітет України проголошувала пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, то вже наступні нормативно-правові акти (такі, як Закони України «Про правонаступництво України», «Про дію міжнародних договорів на території України») почали надавати перевагу національному праву над міжнародним, що практично реалізувалася через інкорпорацію міжнародних норм до внутрішнього права України.
Основний Закон держави втілив напрацюван- ня попередніх років у своїх статтях, закріпивши найвищу юридичну силу за собою. Незважаючи на низку нерозв'язаних питань взаємодії міжнародного права з національним, Україна виконує свої міжнародно-правові зобов'язання, відповідаючи принципам міжнародного права.
Список літератури
1. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.
2. Буткевич О.В. Конституційна реформа і проблеми міжнародної договірної практики України // Український часопис міжнародного права. - 2014. - № 3.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 № 55-XII [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/55-12 - Дата доступу:
4. 28.03.2017.
5. Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнародне право. - К., 1995. - С. 28.
6. Задорожній О. Міжнародне право в Конституції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://espreso.tv/blogs/2015/06/15/mizhnarodne_pravo_u_konstytuciyi_ukrayiny_regulyuvannya_vidnosyn_ iz_inshymy_derzhavamy_vyklyuchno_normamy_mizhnarodnogo_prava - Дата доступу: 25.13.2017.
7. Закон України від 22.12.1993 № 3767-XII «Про міжнародні договори України» [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3767-12 - Дата доступу:
8. 29.03.2017.
9. Закон України від 29.06.2004 № 1906-ІУ «Про міжнародні договори України» [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 - Дата доступу:
10. 25.03.2017.
11. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 - Дата доступу:
12. 28.03.2017.
13. Мережко О.О., Неліп М.І. Становлення правової системи України в контексті сучасного міжнародного права. - К., 1998. - С. 10-13.
14. Мережко О.О. Співвідношення міжнародного і національного права // Юстініан. - № 2. - 2009.
15. Павлова Л.В. Международное право в правовой системе государств // Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 1999. - № 3.