Визначення форми та виду вини повинно передувати встановленню складу злочину. Для цього необхідно піддати аналізу не тільки психічне ставлення суб'єкта до своїх дій, але й, головним чином, його психічне ставлення до настання наслідків цих дій. Нічого не змінюється від того, що деякі злочини можуть бути вчинені тільки за однієї різновидності вини. Наприклад, замах на вбивство може бути вчинений тільки з прямим умислом. Але для того, щоб встановити вид та форму вини, необхідно йти від вчиненого злочину до його складу, а не навпаки. Недотримання цих принципів веде до неправильного визначення вини, що в свою чергу тягне за собою неправильну кваліфікацію злочину, невідповідне покарання чи навіть об'єктивну осудність.

Незважаючи на чіткі та зрозумілі положення кримінального закону, в юридичній літературі іноді даються необґрунтовані і тому неправильні рекомендації визначення форм і видів вини. У деяких випадках вину, опріч закону, пропонується встановлювати без врахування психічного ставлення суб'єкту до суспільно небезпечного наслідків його дій чи без дії. Замість того, щоб у всіх випадках вчинення злочину з'ясувати психічне ставлення особи і до злочинних наслідків і, часом обмежуються лише психічним ставленням до вчинених дій Пионтоквский АА Учение о преступлении.-М.,-1961.-с.350. Та встановлювати вину необхідно на підставі психічного ставлення особи до можливих наслідків певного злочину - тільки таке визначення вини є відповідним до закону - як при замахові на злочин, так і при вчиненні злочинів, які мають формальні або «вкорочені» склади злочину. Адже без врахування психічного ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків своїх дій нічого іншого встановити неможливо, крім прямого умислу, оскільки неможливо вчинити дію, не бажаючи цього. Ці твердження не змінюються від того, що деякі злочини можуть біти вчинені лише за однієї різновидністю вини, як наприклад, замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом.

Форма вини, як одна з головних категорій характеристики поняття вини має важливе теоретичне та практичне кримінально - правове значення, а саме :

1. Визначає ступінь суспільної небезпечності діяння;

2. Враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування

3. Є суб'єктивною межею, що відрізняє злочинну (як протиправну карану суспільно небезпечну)поведінку від незлочинної (яка не містить небезпечності, протиправності діяння та передбачення за це покарання).

4. В багатьох випадках визначає кваліфікацію злочину (вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень).

5. Є підставою для диференціації кримінальної відповідальності і покарання за злочини, вчинені умисно та через необережність.

З поняттям форм вини тісно переплітається наступна характеристика поняття вини - види вини. Виділені законом різновиди умислу і необережності мають важливе практичне значення, оскільки деякі злочини можуть бути вчинені лише з певним видом, наприклад, зґвалтування може бути вчинене лише з умислом і лише прямим і не може бути здійсненим з непрямим умислом.

Визначені на законодавчому рівні положення статей 24 та 25 дають підстави для важливого практичного висновку про те, що форми і види вини повинні в усіх випадках встановлюватись з урахуванням і на підставі психічного ставлення особи до настання суспільно небезпечних наслідків діяння.

Кожна форма вини характеризує не лише зміст, але і ступінь вини.

Ступінь вини. Це кількісна характеристика вини, яка визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного, а також характеризується суспільною небезпечністю вчиненого діяння, особливостями психічного ставлення винного(формою вини, характером умислу або необережності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами злочину та умовами, що вплинули на формування умислу або на недопущення особою необережності, іншими словами це кількісний показник вини, характеристика соціальної її суті, яка визначається на підставі аналізу всіх її складових - психологічної, вольової, мотиваційної та емоційної. Правильне визначення не лише форми, а й ступеня вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення адекватної та справедливої міри покарання за вчинений злочин.

На думку професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Таціяіс Кримінальне прав України. Загальна частина: Підручник для юрид.вузів і фак./М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І. Борісов та ін.;за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса та ін.-Х.:Право, 1997.-368 с.

, ступінь вини є завершальним елементом поняття вини; оціночна, кількісна категорія. Ступінь вини має практичне значення, оскільки реалізація кримінальної відповідальності та призначення конкретно кожного покарання багато чому залежить від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце - заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

Питання ступеня вини не розв'язується з позицій розуміння вини як умислу та необережності. Під час вирішення цього питання доводиться у разі необхідності виходити з того, що вина не зводиться до вказаних форм вини, а охоплює і об'єктивні обставини злочину, де має вираз негативне ставлення винного до цінностей суспільства.

У зв'язку з тим, що винність є необхідною умовою кримінальної відповідальності, існує думка про те, що у процесі доведення вини суб'єкта у вчиненні злочину потрібно встановити обов'язково ступінь його вини - тобто порівняльну важкість цього злочину. Вона включає в себе не лише особливості психічного ставлення суб'єкта до вчиненого, а й об'єктивні обставини вчиненого злочину, що відобразилися в його свідомості. Оцінка ступеня вини визначається суспільною небезпекою вчиненого злочину, формою вини та її характеристикою, мотивацією вчиненого(мотивами і метою), особливостями особистості суб'єкта, а також об'єктивними обставинами, що вплинули на формування умислу або необережності.

Остання категорія, що характеризує поняття вини, - це її обсяг (об'єм).

Обсяг вини. Це сукупність всіх видів психічних ставлень винної особи до всіх об'єктивних ознак, що інкримінуються суб'єкту, тобто обсяг встановлює конкретні межі змісту вини і залежно від особливостей юридичних складів злочинів не завжди зводиться лише до діяння та наслідків.

Інститут вини є важливим фактором, який гарантує в сукупності з іншими факторами індивідуалізацію кримінальної відповідальності, і також здійснює вагомий вплив на кваліфікацію злочину, а через неї - на ступінь (міру) відповідальності. Цей вплив полягає втому, що форма вини - основний фактор, що визначає кваліфікацію злочинів, за умисне чи необережне вчинення яких закон встановлює диференційовану відповідальність та суттєво відмінні одна від іншої санкції. Адже, наприклад, при нажаті умисно чи необережно на спусковий курок вогнепальної зброї вчинюється в обох випадках вчинюється одна і та ж дія. І лише завдяки психічному ставленні особи, що нажала на курок, - умисно чи випадково, необережно, можна визначити та порівняти суспільну небезпеку вчиненої дії, відповідно кваліфікувати та визначити покарання для цього злочинного діяння.

Поняття вини законодавча дефініція, яка має бути орієнтиром для визначення окремих форм вини (умислу та необережності), оскільки вони прямо названі в КК, а також для встановлення конкретного змісту вини в юридичних складах окремих злочинів. Від з'ясування окремих форм вини, у свою чергу залежить вирушення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб'єктивної підстави для кримінальної відповідальності.

На підставі того, що поняття вини та його сутність як центрального поняття не лише теорії кримінального права, а й кримінального процесу досліджується різними юридичними науками, можна з упевненістю стверджувати, що вина є міжгалузевим інститутом.

За словами В.М. Кудрявцева, вина не передує злочину, а «супроводжує» його від початку до закінчення злочинних дій та являє собою своєрідний самоконтроль за вчинюваними діями.

Із положень, викладених в ч. 2 ст. 2 КК, а також у ряді інших кримінально - правових норм, випливає, що кримінальна відповідальність настає лише за наявності вини. Не існує вини взагалі, це поняття конкретне, вона стосується ставлення особи до суспільно - небезпечного діяння та його наслідків, існує лише у формі умислу чи необережності. Це означає, що особа може бути невинною щодо одного злочину і, водночас, мати вину щодо іншого кримінального посягання.

Врахування вини під час кримінально - правової кваліфікації полягає в такому, що:

1 - якщо кримінально - правова норма передбачає наявність певної форми вини, то посягання може кваліфікуватися за статтею КК, що виражає цю норму, лише за наявності «потрібної» форми вини, а у певних випадках і відповідного умислу;

2 - відсутність форми вини, необхідної для певного злочину, не виключаючи того, що скоєне повинно кваліфікуватися за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

3 - діянні вчинене без вини, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Тому вина є поняття оціночним. Оцінка вини залежить від особи, яка представляє правосуддя і яка бере участь в оцінці доказів по конкретній кримінальній справі.

Отже, кожна з категорій, що характеризують поняття вини, має важливе кримінально - правове значення та відіграє провідну роль у визначенні кваліфікації злочину, диференціації кримінальної відповідальності та призначенні покарання.

Сутність вини відображає тяжкість вини особи, що вчинила злочин, перед суспільством

Форма вини відмежовує злочинну поведінку від незлочинної, відіграє головну роль при індивідуалізації покарання та диференціації кримінальної відповідальності, визначає кваліфікацію злочину.

Вид вини класифікує форми вини, що безпосередньо впливає на кваліфікацію злочину .

Зміст вини відображає психічне ставлення особи до настання суспільно небезпечних наслідків діяння.

Ступінь вини здійснює вплив на призначення виду і розміру покарання, а також на розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у справах, пов'язаних із спричиненням майнової шкоди.

Обсяг вини встановлює конкретні межі вини у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні.

2. Зміст умислу, його види

Суспільно - небезпечні діяння, вчинюються умисно, становлять абсолютну більшість (понад 80 %) складів злочинів серед передбачених нормами Особливої частини Кримінального кодексу. Як свідчать численні дослідження, у реальному житті питома вага умисно вчинених злочинів складає 90-92 % від загальної кількості вчинених злочинів. Це зумовлює особливу увагу до умисних злочинів в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» націлив суди на необхідність ретельного дослідження суб'єктивної сторони складу злочину (наявність умислу при посяганні на життя працівника правоохоронного органу саме у зв'язку з їх професійною діяльністю) при здійсненні кваліфікації дій винного.

Для розуміння умислу необхідно з'ясувати його зміст, який характеризується відображенням у психіці винного об'єктивних характеристик учиненого діяння та його наслідків.

При умислі інтелектуальна сфера визначається усвідомленням всіх фактичних та соціальних обставин, які так чи інакше характеризують суспільно небезпечні діяння та його наслідки.

З точки зору обсягу усвідомлення соціальних обставин слід зазначити, що вони насамперед, належать до розуміння основної матеріальної ознаки злочину - суспільної небезпеки.