Військовий побут сприяв об'єднанню споріднених племен в єдиний народ. Це, у свою чергу, вело до узурпації одним з військових вождів (царів) найбільш сильного племені влади вождів інших племен. Так відбулося становлення державності в Стародавньому Єгипті, Аккаде, у скіфів, у племен майя та інків в Месоамериці. Тому можна говорити про те, що війни і посилення військової організації впливали на характер влади племен, які перетворюються в єдиний народ, у ряді випадків не тільки сприяли формуванню класів або стратифікації суспільства, але й ініціювали ці процеси. Істотний вплив на процес виникнення державності, особливо у найбільш древніх народів, надавала релігія. Велику роль зіграла релігія в об'єднанні окремих родів і племен в єдині народи. У первісному суспільстві кожен рід поклонявся своїм язичницьким богам, мав свій «тотем» (свого «ідола»). У період об'єднання племен релігійні норми сприяли зміцненню влади «царів», базилевсов, верховних (часто - військових) вождів. Династії нових володарів прагнули об'єднати племена спільними релігійними канонами. Таке значення мали Артхашастра в Стародавній Індії, культ Сонця і бога Осіріса в Давньому Єгипті, культ заступництва богів грецьким полісам і т. п. Відбувалося поступове пристосування релігійних норм до закріплення верховної влади пануючих племен в індіанців майя та інків, у скіфів. Ця влада пов'язувалася з передачею її від богів і закріплювалася спочатку продовженням виборного терміну, а потім - довічно і спадково (наприклад, рід інків). Таким чином, визнаючи першорядне значення виробничого прогресу, а також майнової та соціальної, у тому числі класової, диференціації як причини перетворення первісно-общинного ладу в цивілізовані суспільства і родоплемінної влади в державу, сучасна наука не може вважати, що цими факторами вичерпуються умови і причини виникнення держави. До числа останніх варто віднести перетворення родової общини в окремі сім'ї та сільські громади, перехід до територіальної організації населення, а також посилення воєн і військової організації племен, вплив релігії на об'єднання племен в єдиний народ і на зміцнення верховної царської державної влади. Згідно марксистсько-ленінської теорії корінною причиною виникнення держави з'явився розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними протиріччями. «Держава, - писав В. І. Ленін, - є продукт і прояв непримиренності класових протиріч». І тільки там, де такі суперечності існують як стійке, повторюване явище, марксистсько-ленінська теорія готова визнати виникнення та існування держави. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час відносила держави Ме-соамерікі в кращому випадку до «військової демократії», хоча демократії там не було й близько. Не отримало визнання і держава скіфів. Тим часом державність язичницьких славян безумовно визнавалася. Другий помилковий наслідок полягало в тому, що всі держави Стародавнього світу повинні були беззастережно вважатися рабовласницькими. Ф. Енгельс, як уже зазначалося, назвав розподіл на панів і рабів першим великим поділом суспільства на два класи. Тому виникнення кастової та іншої стратифікації радянськими теоретиками необгрунтовано ототожнювалося з рабовласництвом. Це було потрібно для того, щоб підтвердити ленінську тезу про непримиренність класових протиріч як основу держави і визнання держави лише знаряддям панівного класу для придушення іншого класу або класів. Однак основоположники марксизму допускали і інший підхід до пояснення появи найдавнішого держави. Як писав Ф. Енгельс, до держави «стихійно сформовані групи одноплемінних громад у результаті свого розвитку прийшли спочатку з метою задоволення спільних інтересів (наприклад, на Сході - зрошення) і для захисту від зовнішніх ворогів». Значить, він допускав деякі «загальнолюдські» функції держави. Сьогодні їх наявність у соціальній чи політичної функції сучасного буржуазного держави навряд чи можна заперечувати. Звідси випливає, що виникнення держави все ж таки було пов'язано - в різні епохи по-різному - з необхідністю здійснювання загальних інтересів населення. І незважаючи на те, що представники різних класів або каст не отримували рівного задоволення своїх інтересів, все ж деякі спільні інтереси (наприклад, захист від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов) державою задовольнялися. Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, то. є навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від бога, значить вона повинна бути рівною до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, так само опікує своїх підданих, як батько - своїх дітей. Договірна теорія Ж.-Ж. Руссо надає владі тільки те, чим наділяють її «домовилися» громадяни. Але в дійсності такий договір ніколи не укладався. Нарешті, теорії, які стверджують владу держави через згоду підданих на підпорядкування влади, теорія правової держави, що вимагає підпорядкування влади законам, справедливості, дотримання прав людини, відбивають хоча і правильні, але суто ідейні й психологічні основи появи й існування держави, а не породжені причинами і умовами його походження об'єктивні ознаки.

Логіка процесу виникнення європейських держав відображена в наступних моментах розвитку суспільства. Спочатку відбулося великий суспільний поділ праці (від землеробства відокремилося скотарство, потім ремесло і з'явилося купецтво). Суспільний поділ праці викликало зростання його продуктивності й поява так званого надлишкового продукту, тобто одна сім'я або навіть одна людина виробляли більше, ніж споживали. У колишніх економічних умовах цього не було. Наслідком появи надлишкового продукту-головного моменту в розкладанні первісного суспільства-стало виникнення приватної власності, імущих і незаможних, експлуататорів і експлуатованих. Останні являли собою два класи, інтереси яких були непримиренні. У суспільстві, розколотому на два таких класу, виникає класова боротьба. Інтерес економічно панівного класу полягає у збереженні і зміцненні свого становища, а пригнобленого класу-в позбавленні від гноблення, зміну свого положення в кращу сторону. Класова боротьба приводить в кінцевому рахунку до появи держави як органу, здатного на основі організованого примусу і насильства забезпечити існування суспільства, що роздирається внутрішніми протиріччями, як єдиного цілого. При цьому економічно панівний і самий могутній клас одночасно стає і класом панівним політично, тобто держава спочатку з'являється як орган, який діє в інтересах саме цього класу. Поступово клас, який захопив публічну владу, формує та вигідні йому органи влади.

2. Поняття юридичного факту. Види юридичних фактів. Юридичний склад.

2.1 Поняття юридичного факту

Під юридичними фактами в науці і на практиці розуміються конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають відповідно до норм права настання визначених правових наслідків - виникнення, зміну або припинення правових відносин. Поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права визначені правові наслідки (юридичний момент). Сказане дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти є обставини: конкретні, індивідуальні. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують у певній точці простору і часу. Якщо мова йде про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вчинені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються у певній місцевості в деякий визначений момент часу. Що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі обставини, які зачіпають прямо або побічно права і інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Певним чином виражені (об'єктивувалися) зовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини і тому подібні явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту (див. далі). Стан в наявності або відсутності певних явищ матеріального світу. Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі) явища, але і так звані негативні факти (відсутність відносин службової підпорядкованості, спорідненості, іншого зареєстрованого шлюбу тощо). Прямо чи опосередковано передбачені нормами права. Багато юридичні факти вичерпно визначені в нормі права. Правовідносини виникають, змінюються або припиняються внаслідок настання певних життєвих обставин (фактів). Наприклад, факт призову на дійсну військову службу є підставою для вступу призовника у військово-службові правовідносини, звільнення в запас, навпаки, припиняє ці правовідносини; з досягненням повноліття виникають правовідносини, що допускають участь громадянина у виборах представницьких органів державної влади; в зв'язку з народженням дитини у подружжя виникають обов'язки щодо її виховання. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти формулюються в гіпотезах правових норм. Ми вже знаємо, що гіпотеза встановлює ті життєві обставини та умови, за наявності яких у суб'єктів виникають конкретні юридичні права і обов'язки. Іншими словами, юридичні факти породжують відносини між суб'єктами на основі приписів правової норми.

1. Підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти. Цивільне законодавство не містить загального легального визначення юридичних фактів, хоча широко і досить детально перераховує події, дії, стани та ін, що виступають в якості юридичних фактів. У літературі загальновизнаним є визначення юридичних фактів як конкретних життєвих обставин, які відповідно до норм права спричиняють настання певних юридичних наслідків - виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Однак юридичні факти не тільки впливають на динаміку цивільних правовідносин, вони тягнуть і правові наслідки, пов'язані з визначенням статусу суб'єкта цивільного права. Наприклад, з народженням у дитини виникають громадянство і правоздатність, з моменту державної реєстрації юридичної особи - право і дієздатність. Не всякі життєві обставини є юридичними фактами, а лише такі, з якими закон та інші правові акти пов'язують настання юридичних наслідків. Саме норма права визначає ті обставини, при настанні яких відбуваються виникнення, припинення або зміна цивільних правовідносин. «Таким чином, юридичні факти є підставою» прив'язки «загальної, абстрактної норми до конкретного випадку». Так, з досягненням 18-річного віку законодавство пов'язує виникнення дієздатності громадян; укладення договору побутового підряду громадянином (замовником) з підрядником породжує цілий комплекс взаємних прав і обов'язків підрядника і замовника за даним договором.