МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ТА ТРУДОВОГО ПРАВА

ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ

РОЗВ'ЯЗАННЯ ЮРИДИЧНИХ ЗАДАЧ

Бернатович Олександри Олександрівни

студент 5 курсу ФМПіМ ЗФН

Шифр №290701

Одеса - 2013

1. Підстави для втрати громадянства України

Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин

громадянина з державою та суспільством.

Закон України «Про громадянство України» (ст. 19) встановлює підстави втрати громадянства України. Такими підставами є:

добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважається добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства в результаті одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства іноземної держави, якщо такий громадянин не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Причому підстави, передбачені пунктами 1 і 3, не застосовуватимуться, якщо внаслідок їх застосування громадянин України стане особою без громадянства.[2]

У Законі «Про громадянство України» визначена правосуб'єктність громадянина України, який подав заяву про вихід із громадянства та щодо якого оформляється втрата громадянства. Така особа до набрання чинності рішенням про припинення громадянства користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.[2]

Припинення громадянства внаслідок його втрати відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичних або консульських установ України. Для припинення громадянства України внаслідок його втрати органи міграційної служби, дипломатичні представництва або консульські установи України готують і подають:

а) подання про втрату громадянства України;

б) документ, що підтверджує перебування особи в громадянстві України;

в) один із наступних документів:

документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, що підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття ;

документ, який підтверджує, що особа набула громадянство України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва або консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, уповноваженому органу України протягом двох років з моменту його прийняття до громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існує;

інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави в уповноважені органи цієї держави;

інформація про те, що на момент прийняття до громадянства України були підстави, за наявності яких особа не набуває громадянства України, інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані на підтвердження виконання умов прийняття до громадянства України);

документ, який підтверджує, що громадянин України добровільно вступив на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком або альтернативною (невійськовою) службою;

г) документ, що підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства.

Рішення про припинення громадянства ухвалює Президент України, про що видає відповідний Указ. Датою припинення громадянства є дата видання відповідного Указу.[2]

Громадянин України, який подав заяву про вихід із громадянства України або щодо якого оформлюють припинення громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і виконують усі обов'язки громадянина України.

У ст. 21 цього Закону встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

2. Правовий статус іммігрантів України

Правовий статус -- юридично закріплене становище суб'єкта в державі, яке полягає у визнанні сукупності прав, свобод і обов'язків такого суб'єкта прав, а також встановлення повноважень державних органів і посадових осіб, за допомогою яких вони виконують свої обов'язки щодо цього суб'єкта.

Імміграція - це прибуття в Україну чи можливість залишитися в ній у порядку, передбаченому законом, іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув до України на постійне проживання, або, перебуваючи тут на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію та залишився в Україні на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за певними категоріями іммігрантів.

Питання, пов'язані з правовим статусом іммігрантів в Україні, регулюються Конституцією України, законами України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про імміграцію", іншими нормативно-правовими актами, у тому числі підзаконними актами, прийнятими на основі та згідно із законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правові джерела, що визначають правовий статус і правила перебування іммігрантів в Україні, умовно можна класифікувати на чотири види:

а) Конституція України як нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили держави;

б) закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що визначають правовий статус іммігрантів;

в) інші нормативно-правові акти (підзаконні акти), що окреслюють правила перебування іммігрантів в Україні;

г) закони України, міжнародні угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що обумовлюють характер правопорушень і відповідальність іммігрантів за них.

У ст. 26 Конституції України закріплюється: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, -- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом". Частина перша ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" містить аналогічні положення, з умовою, що здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.[1,3]

Таким чином, на права, свободи й обов'язки іммігрантів поширюється національний правовий режим, який передбачає для них певні юридичні обмеження: надання їм прав, свобод та обов'язків, які не можуть урівняти їх із правовим статусом громадян України.

Стаття 24 Конституції України, частина друга ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" закріпили принцип недискримінації іммігрантів: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.[1,3]

За ст. 6 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на підставі ст. 4 Конституції України та Закону України "Про громадянство України" іммігранти можуть набути громадянства України (натуралізуватися). Натуралізація (від фр. naturalisation, від лат. naturalis -- природний, означає надання державою свого громадянства особам, що мають громадянство іншої держави або зовсім його не мають) є дозвільною за своїм характером і значенням процедурою, пов'язаною із здійсненням державного суверенітету. Після виконання всіх юридичних вимог процедури натуралізації, визначених Законом України "Про громадянство України", іммігрант набуває громадянство України.[1,3]

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іммігранту може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.[1,3]

Конституцією, законами та міжнародними договорами України іммігрантам нарівні з громадянами України гарантуються особисті (громадянські) права, які за своєю природою є природними правами людини: право на життя та його захист, право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на шлюб і сімейні відносини, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на невтручання в особисте і сімейне життя, право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу світогляду і віросповідання.

Конституція України визнає іммігрантів, їх життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, тобто саме їх фізичне існування, найвищою соціальною цінністю. Адже такі властивості людини, як життя і здоров'я, недоторканність і безпека, є вихідною умовою життєдіяльності іммігрантів. Тому невідчужуване право на життя, яке належить їм від народження, є абсолютним правом і має захищатися державою, безпосередньо входити до сфери відповідальності держави. Без дотримання цього права всі інші права і свободи іммігрантів не мають цінності і корисності.