Однак філософ добре розуміє, що досягти вічного миру зусиллями одного або невеликого числа держав неможливо. Він усвідомлює неподільність міжнародного спілкування і необхідність вироблення колективних невоєнних мір виходу з кризових ситуацій і установи контрольних органів. Втіленням цієї ідеї з'явилися міркування Канта про право держав на об'єднання "для спільної защити від будь-яких зовнішніх або внутрішніх можливих нападів". Ймовірною формою такого об'єднання він називає "постійний конгрес держав", що має конфедеративну основу й відткритий для вступу всіх бажаючих. "Тільки за допомогою такого конгресу, - підкреслює Кант, - може бути здійснена ідея підстави публічного права народів розв'язувати суперечки між собою так, як личить цивілізованим народам, судочинством, а не варварським (дикунським) способом, а саме війною".

Разом з тим, розробляючи основи майбутнього ненасильницького миропорядку, Кант на цьому етапі досить обережно відносився до можливості його реального встановлення. Він вважав, що з розширенням границь єдиної держави народів, керування ними і захист кожного окремого його члена поступово стануть неможливими і приведуть знову до стану війни. Тому в "Метафізичних початках навчання про право" він обмежується лише вказівкою на те, що охарактеризовані вище політичні принципи повинні служити "постійному наближенню до стану вічного миру", повідомляючи одночасно, що задача його досягнення "є, зрозуміло, нездійсненна ідея".

Принципово інший погляд на можливість встановлення міцних добросусідських відносин між державами утримується в знаменитому трактаті Канта "До вічного світу". У цій роботі він не тільки не сумнівається в реальності його побудови, але і уперше висуває здогад "про об'єктивну закономірність, що веде до установлення світу, про неминучість створення на мирних початках союзу народів". Настільки оптимістичний висновок Кант робить на основі вивчення "співвідношення належного (категоричний імператив) і сущого (реальне співвідношення війни і світу, природного і правового стану між державами)... Належне, не реалізуючись в суще, не перетворюючись в нього, впливає на суще, яке в усе більшому ступені... розвивається під знаком належного, не зливаючись з ним, але усе більш наближаючись до його вимог".

Коротенько хід міркувань Канта полягає в наступному. Моральний закон, споконвічно властивій людській свідомості, спонукує людей постійно прагнути до самовдосконалення і досягнення цілей категоричного імператива. Поряд з цим, внаслідок суперечливості природи людини, для нього характерні також себелюбність, користь і інші негативні прояви суб'єктивного характеру. В міру розвитку людського суспільства це протиріччя поступово дозволяється. Процес цей об'єктивний і детермінований загальними законами природи. Найголовніший з них полягає в тім, що природа споконвічно прагне "так розташувати якесь число розумних істот, які в сукупності потребують для підтримки життя в загальних законах, але кожне з яких потай хоче ухилитися від них; так організувати їхню систему, щоб, незважаючи на зіткнення їхніх особистих устремлінь, останні настільки паралізували один одного, щоб у публічному поводженні людей результат був таким, як якби вони не мали подібних злих устремлінь". Унаслідок цього зрештою внутрішні розбрати спонукують людей в ім'я встановлення порядку підкоритися публічним законам, постійна погроза війни приводить їх до усвідомлення необхідності побудови держави для організації відсічі ворожим силам. Так діалектичний процес взаємодії об'єктивного і суб'єктивного приводить до гуманізації людських відносин, установленню міцного цивільного світу усередині суспільства.

Але виникає новий антагонізм -- протиборство роздільно існуючих незалежних держав. Кожне з них, за словами Канта, "бажає домогтися для себе міцного миру таким чином, щоб заволодіти по можливості усім світом". Розпалюються численні війни. Однак поступово під впливом об'єктивних законів природи, з розвитком культури і при неухильному наближенні людей до більшої згоди в принципах, приходить загальне прагнення жити у мирі. Стан війни змінюється активним мирним змаганням. "Дух торгівлі... рано або пізно опановує кожним народом... і тому держави змушені... сприяти шляхетному мирові і всюди, де існує погроза війни, запобігати їй своїм посередництвом". Принципи добросусідства затверджуються у відносинах між державами.

Підводячи підсумки, Кант робить загальний висновок: "Саме таким способом, самою будовою людських схильностей природа гарантує вічний світ, але, звичайно, з надійністю недостатньою, щоб (теоретично) пророчити час його настання, але, проте, практично досяжної і зобов'язуючої нас домагатися цієї (не настільки вже й примарної) мети". Німецький філософ добре розуміє, що самі по собі війни ніколи не припиняться. Глибина його діалектики полягає в тім, що обґрунтовуючи загальні закони розвитку людського суспільства, що неминуче ведуть до твердження ненасильницьких відносин у світі, він одночасно призиває людей "допомагати природі", своїми діями будувати міцний будинок миропорядка. У зв'язку з цим Кант висуває свій план досягнення вічного миру, багато положень якого винятково актуальні.

У трактаті "До вічного світу" цьому планові присвячені два основних розділи. Перший містить шість попередніх стадій, другий -- три кінцевих. "Попередні стадії трактату спрямовані на те, щоб усунути об'єктивні, на думку автора, причини війни, а саме: прийоми таємної дипломатії; придбання територій по спадкуванню, в обмін, на підставі договору дарування або купівлі-продажу; постійні армії; можливість втручання у внутрішні справи іншої держави".

Закони, сформульовані в попередніх статтях першого розділу трактату, Кант підрозділяє на дві основні групи. Положення, що складають першу з них, безумовні і мають потребу в негайному виконанні при будь-яких обставинах. Так, наприклад, шоста попередня стаття говорить, що "жодна держава під час війни з іншим не повинна прибігати до таких ворожих дій, які б унеможливили взаємну довіру в майбутньому стані миру". Тут, зокрема, мається на увазі: використання найманців, отруйних речовин, порушення умов капітуляції, зрада. Визнаючи війну для природного стану суспільства сумним, але змушеним засобом твердження своїх прав, Кант, проте , призиває відмовитися від найбільш одіозних і нелюдських методів її ведення, тому що при їхній наявності досягнення міцного світу немислимо. У цьому змісті для нас найбільше цікаво наступне його висловлення: "Винищувальна війна, у якій можуть бути знищені обидві сторони, а разом з ними і всяке право, привела б до вічного миру лише на гігантському цвинтарі людства. Отже, подібна війна, а стало бути, і застосування засобів, що ведуть до неї, повинні бути безумовно заборонені".

Добре розуміючи, що основи ненасильницького миропорядка закладаються не стільки на полі бою, скільки в невоєнний час, Кант у числі дій, що підлягають безумовній забороні, називає також таємне збереження в мирних договорах основ для майбутньої війни і політику втручання у внутрішні справи будь-якої держави. "Жодна держава -- думає він, -- не повинно насильно втручатися в політичний устрій і правління інших держав". Цим Кант ще раз підкреслює непохитність принципу суверенітету і рівноправності існуючих у світі країн і неправомірність якого б то не було негативного впливу ззовні на їх внутрішню і зовнішню політику.

До числа законів, що можуть бути відстрочені у своєму виконанні, Кант відносить ліквідацію постійних армій, використання для зовнішньополітичних цілей державних боргів і неможливість придбання одною державою іншої в будь-якій формі. Дана відстрочка обумовлена в нього не прагненням ліквідувати саму мету закону, а, навпаки, спробами досягти відповідності між метою і засобами її досягнення. Кант підкреслює, що така відстрочка не може бути нескінченною.

Другий розділ трактату цілком присвячений питанням практичної побудови вічного миру. Основна думка автора полягає в тому, що "законний стан у відносинах між державами не може установитися сам собою, а отже, стан миру повинен бути встановлений". У цьому виявляється глибокий діалектизм Канта, який розуміє необхідність об'єднання об'єктивного і суб'єктивного для прогресивного перетворення людського суспільства.

Перша остаточна стаття договору про вічний мир, що входить у цей розділ, говорить: "Цивільний устрій у кожній державі повинен бути республіканським". Кант вважає його безпосередньо виникаючим з ідеї первісного договору про утворення держави, бездоганним, а отже, найбільш перспективним устроєм для досягнення вічного миру. На його думку, тільки в республіці можуть бути забезпечені принципи волі і рівності громадян, підпорядкування їх винятково справедливим законам. Тільки в республіці обраний усенародно представницький орган влади, що відповідає антивоєнним устремлінням народу, зможе, на відміну від непідконтрольних кому б то не було монархів, поставити реальний заслін війни або звести кількість збройних зіткнень із суміжними країнами до мінімуму.

"Міжнародне право повинне бути засноване на федералізмі вільних держав" -- такий зміст другої остаточної статті. Кант вважає, що рано або пізно народи повинні об'єднатися для повної гарантії їхньої безпеки і здійснення приналежних їм прав. Але формою такого об'єднання повинний бути союз народів, а не їхніх держав. Кант рішуче виступає проти світової держави, справедливо думаючи, що неминуче виникаючі в будь-якій державній системі відносини влади-підпорядкування не можуть бути прийнятними в міждержавних відносинах. Пропонований ним союз "має на меті не придбання влади держави, а винятково лише підтримка і забезпечення волі держави для нього самого й у той же час для інших союзних держав". Подібна федерація "повинна поступово охопити всі держави і привести в такий спосіб до вічного миру".

Заключні положення другого розділу трактату Кант присвятив праву всесвітнього громадянства. Він розуміє під ним право кожного чужоземця на лояльне і дружелюбне до нього відношення в будь-якій країні з метою розширення контактів між народами. "Право на земну поверхню належить усьому людству в цілому. Тому неправомірні як захоплення чужих територій, так і встановлення перешкод для мореплавання, торгівлі і т.п."

Завершуючи свої міркування про можливість і шляхи побудови вічного миру, а також про роль в цьому процесі міжнародного права, Кант констатує, що ненасильницький миропорядок "є не порожня ідея, а задача, що дозволяється і ...стає усе ближче до здійснення". Оглядаючись із ХХ століття в століття XVІІІ, не можна не визнати геніальну прозорливість цієї і багатьох інших кантовских думок. Сьогодні можна з упевненістю сказати, що його вчення про міжнародне право і вічний мир, поряд з вченнями інших найбільших розумів людства, передбачили, підготували і зробили реальністю концепцію нового політичного мислення кінця нашого століття.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ І.КАНТА І НОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Висловлені наприкінці XVІІІ століття Кантом пропозиції про необхідність установи єдиного, заснованого на взаємній повазі і добросусідстві союзу держав з метою остаточної ліквідації воєн і встановлення міцного миру надалі неодноразово уточнювалися і розвивалися сучасниками і послідовниками німецького філософа. Однак, незважаючи на всю свою привабливість і удавану природність, ідея вічного миру дотепер не одержала скільки-небудь значимого практичного підтвердження. Більш того, війни не тільки не припинилися, але і придбали статус світових. За останні два сторіччя в збройних конфліктах загинули десятки мільйонів людей. Військова техніка протягом цього часу безупинно удосконалювалася, і сьогодні її можливості знищення практично безмежні.