Визнання обміну недійсним може мати місце як на підста-ві ст. 87 ЖК, так і на підставах, передбачених ЦК. Але право-ві наслідки в усіх випадках зводяться до однієї санкції: пере-селення сторін у приміщення, які вони раніше займали. Це пояснюється дією правила: якщо є спеціальна норма права (ст. 88 ЖК), то загальна норма не застосовується (наприклад, статті 230, 231 ЦК). Що стосується відшкодування майнових збитків, пов'язаних з такими обмінами, то тут діють загальні правила, передбачені у санкціях відповідних статей ЦК щодо недійсності правочинів. Якщо правочин буде визнаний недій-сним внаслідок помилки, то окрім того, що сторони будуть приведені у попередній стан, сторона, за позовом якої право-чин визнаний недійсним, має право вимагати від другої сто-рони відшкодування витрат, пов'язаних із втратою або по-шкодженням свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнаний недійсним, зобов'язана від-шкодувати другій стороні понесені нею збитки у подвійному розмірі.

Якщо угода була визнана недійсною внаслідок обману, на-сильства, погрози, зловмисних дій (статті 230-232 ЦК), то ок-рім повернення сторін у попередній стан, потерпілому відшко-довуються понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна в подвійному розмірі. Отже, при недійсності правочинів потерпіла сторона може вимагати поновлення попередньо-го стану.

Друга сторона такого права не має, оскільки нею були вчи-нені протиправні дії, якими вона порушила права й інтереси свого контрагента за правочином, і до неї мають вживатися за-ходи цивільно-правової відповідальності. Окрім того, вона від-шкодовує і збитки, пов'язані з укладенням недійсної угоди.

Можливі випадки визнання правочинів стосовно житлових приміщень недійсними на тій підставі, що вони були укладені з метою приховати інші правочини (удавані правочини). У цьому разі застосовуються правила, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Учасники удаваного правочину намагаються досягти певного правового результату, замаскував-ши справжні наміри, зовні виявляючи волю, що не відповідає юридичним наслідкам, настання яких вони насправді бажають. Часто удаваний правочин укладається з метою приховати проти-законний. У цьому разі суд приймає рішення про визнання пра-вочину недійсним із застосуванням наслідків, передбачених для недійсного правочину, який сторони мали на увазі.

Найчастіше трапляються випадки, коли правочини вчиня-ються лише про людське око, без наміру створити правові наслідки (фіктивні правочини). Такі правочини визнаються недійсними з моменту їх вчинення. Визнання правочинів сто-совно житлових приміщень недійсними вимагає уважного дослідження всіх обставин, що мають юридичне значення. Для визнання правочину недійсним необхідно встановити обставини, що підтверджують дійсні наміри особи розпоряди-тися своєю житловою площею у встановленому законом по-рядку, тобто зробити проміжні варіанти, необхідні для досяг-нення кінцевої правомірної мети, необхідно встановити, чи належить житлова площа сторонам, які брали участь в правочині.

Рішення про задоволення позовів має бути повним і обґрунтованим, оскільки воно пов'язане з великими майновими і немайновими витратами (зміна місця роботи, навчання, переїзд в інше місце тощо). У разі визнання обміну житлових приміщень недійсним сторони підлягають переселенню у приміщення, які вони раніше займали. До такої санкції зводяться всі правові наслідки визнання правочину щодо житла недійсним.

Правомірний правочин стосовно житлових приміщень може супроводжуватися неправомірним правочином. Дійсність таких правочинів, обсяг прав і обов'язків, що випливають з них, зале-жить від загальних правил, визначених ЦК. Якщо така угода визнана недійсною, настають наслідки, передбачені статтями 216, 228 ЦК.

Список використаної літератури:

1. Конституція Україні. // ГУ,1996, 13 липня.

2. Житловий кодекс України Х.: Одіссей, 2003 - 140 с.

3. Цивільний кодекс України. - Х. ООО „Одиссей”, 2003. - 340 с.

4. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затв. наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5 та зареєст. в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882

5. Житлове право України: навч посібник / за ред. В.С. Гопанчука, Ю.О. Заіки. - к.: Істина, 2003 -208 с.

6. Житлове право України. Курс лекцій / М.Г. Галянтич, Г.І. Коваленко, К.: 2002 - 200 с.

7. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / за заг. ред. Я.М. Шевченка, К.: Концерн ВД „Ін Юре” - 2004 - ч. 1 - 692 с.

8. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ за ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К. : Юрінком Інтер, 2002 - 630 с.

9. Цивільне право України: Підручник. Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. К.: Істина. 2003 - 775 с.

10. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: у 2-х томах/за заг. ред. Я.М. Шевченка. Т 2 Особлива частина. К. Концерн „видавничий дім „Ін Юре” 2003 - 520 с.

11. Цивільне право України Частина друга. /Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ за ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, С.М. Ігнатенка. Харків: Право. 2000 - 368 с.

12. Аврамова О. Жилье - товар с особым характером // Предпринимательство, хозяйство, и право. - 2000 - № 7 с. 29-30

13. Галянтич М. Конституційні засади забезпечення житлових прав громадян // Юридичний вісник України. - 2003 - № 38. - с. 12

14. Дудорова Е. Нотариальная форма договора купли-продажи жилого дома и его государственная регистрация // Предпринимательство, хозяйство, и право. - 2003 - № 2 - с. 10-13

15. Левик А. Межі здійснення приватної власності на житло: проблеми і перспективи // Право України. - 2001 - № 9 - С. 69-70