Львівський державний університет внутрішніх справ

Гносеологічні концепти дослідження принципу відповідальності в діяльності працівників національної поліції

Даниленко А.В.

Анотація

Стаття присвячена філософсько-правовому дослідженню гносеологічних концептів принципу відповідальності в діяльності працівників національної поліції. Зазначено, що відповідальності перед суспільством повинно надаватися особливе значення в реформі державної служби працівника правоохоронних органів. Відповідальність може розумітися і як форма контролю над здійсненням влади і як одна з гарантій ефективності практики державної цивільної служби. У якості підсумку акцентовано увагу на залежності розвитку суспільства від рівня професійної компетентності державних службовців, зокрема працівників національної поліції, оскільки вони є головними суб'єктами управління суспільством.

Ключові слова: гносеологія, відповідальність, правоохоронні органи, правоохоронна діяльність, працівник національної поліції, філософія права.

Зміни технічного і соціального характеру крізь призму етики можуть розглядатися як розширення спектра форм можливої поведінки. Для прикладу розглянемо поширення останніми десятиліттями різноманітних засобів комунікації і комп'ютерних засобів. Ця тема цікава саме як модельна через стрімкість, з якою змінилося людське буття, принаймні, в деяких сферах. Виникає безліч приватних, ґрунтовних і не дуже, етичних питань. На деякі з них відповіді знаходять у житті і закріплюються в більш або менш загальновизнаних нормах (можна, наприклад, говорити про етику розмов по мобільному телефону), деякі ж сприймаються як якісно нові проблеми. Розширення потенційного кола спілкування до глобального разом із можливостями анонімності в мережі Інтернет дає змогу людині безкарно образити іншого, та й взагалі висловити щось абсолютно немислиме у традиційному особистому спілкуванні. Здавалося б, зруйнована природна основа для застосування схеми відповідальності.

Принцип відповідальності, в його багатовимірності, досліджували як вітчизняні так і зарубіжні вчені, філософи: Р.Г. Апресян, В.С. Бліхар, О.М. Бєлова, Р. Інґарден, Г. Йонас, К. Мітчем, А.Т. Панов, Д.Ф. Стівен, В.А. Шабалін та ін. Проте, на сьогодні залишається не вирішена проблема пізнавального концепту принципу відповідальності в правовідносинах, правоохоронній діяльності тощо. З огляду на це, метою статті є філософсько-правове дослідженню гносеологічних концептів принципу відповідальності в діяльності працівників національної поліції.

Філософи встановили, що період стрімкого розвитку етики відповідальності охоплює ХХ століття (останніми 20-ма роками здійснено чималу кількість досліджень на цю тематику), але передумови цього процесу сягають давнини. Вельми цікаво, як здійснювалися становлення й розвиток етики відповідальності. Попри те, важливо розуміти, що поняття «відповідальність» містить три складові: 1) носій відповідальності; 2) адресат відповідальності; 3) інстанція відповідальності.

Створення добра (на жаль, часом і зла) -- це повсякденне заняття всіх людей. В одних випадках природа добра очевидна (зігрій замерзлого, допоможи потерпілому), в інших -- його сенс треба виявити. Отже, добро у глобальному, найбільш обтяжному контексті розуміється як відповідальність, яка передбачає пошук і знаходження найбільш ефективних цінностей. З таких позицій можемо говорити про соціальну відповідальність.

O.М. Бєлова тлумачить поняття відповідальності, дотримуючись двох позицій: «1) позиції юридичної науки: відповідальність -- це ставлення до влади; 2) позиції філософської науки: відповідальність розглядається крізь призму етичних категорій «мораль», «повинність», «обов'язок», «добро», «зло», «свобода» [1, с. 40].

Осмислюючи проблему відповідальності, P.Г. Апрєсян стверджував, що «вона може бути двоякою: а) спричиненою груповими, корпоративними, службовими або будь-якими іншими локальними обов'язками, що наближає її до розуміння підзвітності; б) самостійно прийнятою особою як особистий і універсальний обов'язок» [2, с. 171-172].

Відомий дослідник етичної думки Р. Інгарден, з'ясовуючи значення терміна «відповідальність», пропонує чотири ракурси його розуміння: «1) людина несе відповідальність за що-небудь; 2) людина бере на себе відповідальність за що-небудь; 3) людину притягають до відповідальності; 4) людина діє відповідально» [3, с. 71].

Загалом у ХХ столітті виникло чимало синтетичних систем. Різкий технологічний прорив істотно збагатив і розширив площину для філософування на тему взаємовідносин «людина - світ». Саме етика була приречена на пошуки відповіді на виклики цивілізаційного вибуху. Тому не дивно, що етична проблематика домінує практично в усіх концепціях, створених в цей час.

Цікавою є, зокрема, етична концепція Р. Йо- наса. З його іменем (і не тільки) пов'язано становлення понять «нова етика», «етика відповідальності». Він стверджував, «що ані моралі, ані морального переконання, ані тверезого мислення не достатньо для досягнення моральної правильності (необхідна відповідальність)» [4, с. 231].

У працях М. Вебера, наприклад, етика відповідальності розглядається у взаємодії з етикою переконання, що знаходяться в певному логічному протиставленні. Констатуємо, що етика відповідальності, на відміну від етики переконань, природно зумовлена, а етика переконань передбачає наявність розвинутого соціуму і похідних від нього структурованих ціннісних систем (релігійних, політичних тощо), що становлять основу етики переконань. Суворі реалії завжди виступали обмеженням людських прагнень і коректували кожний крок діючого суб'єкта. Етика відповідальності як концепт передбачає очевидну відплату за діяння, а етика переконань -- наявність привнесених усталених соціально зумовлених компонентів свідомості, що формують уявлення про належне і суще.

В цьому контексті промовиста позиція Д. Ф. Стівена, який стверджує: «Люди мають таку натуру, що хоч яку теорію добра і зла ми вирішимо визнати, у світі завжди буде величезна кількість поганих і байдужих людей, які зумисне робитимуть усе те, чого не повинні. Єдиний спосіб, із допомогою якого практично можна вплинути на них узагалі, -- це примушування або обмежування» [5, с. 679].

Етика відповідальності, що розуміється як раціональна система поглядів і має природну основу, здатна адекватно відобразити актуальний стан системи взаємовідносин «людина -- суспільство -- світ» і запропонувати прийнятні моделі поведінки індивіда без недоречної ідеалізації або, навпаки, демонізації homo sapiens.

Розглянемо модель взаємодії компонентів системи етики відповідальності, міркуючи від простого до складного. Йдеться найперше про індивіда, його мотивовану поведінку і об'єкт, який на цю поведінку реагує. Найпростіший, первинний рівень передбачає наявність іншого індивіда як об'єкта дії і безпосередність і дії, і відповідальності (відплати) за нього. Найбільш архаїчні етичні максими, що в різних варіантах охоплюють «не роби іншому того, чого не побажав би собі», загалом відображають саме цю найпростішу схему ставлення людини до людини. Кожна нова етична проблематика, на наш погляд, виникає за зміни суб'єкта або об'єкта розглянутої схеми, або за виникнення непрямих, опосередкованих відносин між ними.

За відсутності цих змін іншої етики, крім архаїчної максими, і не могло б виникнути -- вона була б достатня для збалансованого співіснування суб'єктів (об'єктів). Ускладнення соціальної структури або розширення можливостей особистості в результаті технічних удосконалень створює ланцюжок опосередкованостей в системі «дія -- відплата», відтак потрібне пояснення, чому виникли або можуть виникнути наслідки, як потрібно поводитися, щоб ці наслідки узгоджувалася з позитивними очікуваннями. Дія механізму вже не настільки очевидна (Ми свідомо вжили термін «позитивні очікування» як нейтральний замінник для таких понять, як «благо», «належне», «добро» і «доброчесність», оскільки вони є результатом розвитку етики переконань і формуються в тісному взаємозв'язку зі специфічними національно-культурними, релігійними і політичними реаліями різних народів і епох). Ці пояснення фактично і становлять зміст безлічі окремих етичних систем. відповідальність національний поліція компетентність

Можна говорити про якісно новий стан людини у віртуальному середовищі і конструювати принципово відмінну від вікової, традиційної, систему міжособистісних зв'язків. Але чи вартоговорити про безкарність за спричинену образу як про щось, що не має аналогів у минулому, довіртуальному світі. Зрозуміло, немає. Споконвіку безкарність хамства як феномен було відомо людству, але користуватися ним могло обмежене коло людей, яке мало високий соціальний статус. Тобто, звичайно, в різних культурах існували і розвивалися уявлення про належну гідну поведінку можновладців, але це не скасовує грубість. Зараз це «задоволення» припинило бути прерогативою обраних і у відомому сенсі демократизувалось, як задоволення від можливості пити каву вранці або спати на м'якій постелі.

Вивчаючи це питання з точки зору природної етики відповідальності, можна стверджувати, що ідея про ілюзорність безкарності вимагає розумових зусиль й уявлення про складне поєднання опосередкованостей, що можуть призвести до непрямої відплати. Очевидно, не йдеться про невідворотність відповідальності, а про формування загальноприйнятої сукупності норм, з привнесенням дуже важливих, наприклад, релігійних доказів, наявних у раніше сформованих системах етики переконань. Зауважимо, що релігійна мотивація, що бере участь у формуванні етики, заснованої на відповідальності, -- найважливіша тема, що заслуговує окремого дослідження.

Етика відповідальності, вважаючи збереження життя самоочевидною головною цінністю, природно, у своїх побудовах орієнтується на поведінку нормального, розумного, у відомому сенсі егоїстичного індивіда, що діє в своїх інтересах. Якщо говорити про загрози, пов'язані безпосередньо з можливістю самознищення, то, незважаючи на глобальний масштаб проблеми, власне етична складова надважлива. Так, цивілізація створила (і, мабуть, не могла не створити) засоби, які, якби вони опинились у руках безвідповідальних політиків або терористів, здатні припинити людську історію. На світі живе невелика кількість людей, у руках яких у прямому розумінні -- доля планети. У цій унікальній ситуації ми існуємо кілька десятиліть, але складно сказати, що вона передбачає якісно нову етику. Відповідальність особистості, яка знаходиться при владі, стала глобальною.

Відповідальність працівників національної поліції, влади загалом, соціальна відповідальність бізнесу, етика вченого -- ці словосполучення у всіх на слуху і є надзвичайно змістовними. Видається можливим формування вузькоспеціалізованих етичних систем на основі складної логіки індивідуальної відповідальності. Етики потребує і діяльність правоохоронних органів, які повинні бути гарантом втілення права, в основі якого -- мораль [6, с. 105].

Неабиякий внесок в осмислення відповідальності зробив Карл Мітчем, який стверджував: «коли придивитися до того, які саме професійні спільноти найінтенсивніше дискутують з приводу проблеми професійної відповідальності та етики, то з'ясується, що ці спільноти володіють великою технологічною владою» [7, с. 105].