Демократична практика виступає у двох формах: політичній (як спосіб організації та здійснення державної влади й управління) та соціальній (як залученість громадян до вирішення суспільних справ, їхнє самоврядування та вплив на державну політику). Сукупність дій соціальних акторів в обох цих сферах, спрямована на здобуття чи втримання влади та на втілення курсу демократичної політики, становить демократичний процес. Йдеться про виявлення й задоволення потреб та інтересів, урегулювання конфліктів, подолання криз, реформування певних суспільних відносин, здійснення державної політики за участю і під контролем народу. Важливим у демократичній діяльності є не тільки здійснення політики та формування владних інститутів, а й обмеження влади. Своїм постійним втручанням і громадянським контролем люди сприяють її соціальному спрямуванню, стоять на заваді її злоякісному переродженню, змушують враховувати свої інтереси при проведенні державної політики (економічної, соціальної, освітньої тощо). З демократичної практики в усій її багатоманітності поступово кристалізується демократична ідея. Демократія стає цінністю, виникає переконаність у тому, що демократичний спосіб розв'язання суспільних проблем є не тільки можливим, а й бажаним. Люди розуміють, що в усіх своїх виявах демократія сприяє соціальній творчості, пошукові більш адекватних і прийнятних умов існування. Нормативні аспекти демократії. Під впливом демократичних умов життя формується певний світогляд, який визначається як демократична ідеологія -- впорядкована система демократичних цінностей, уявлень і переконань, згідно з якою люди можуть і мусять розв'язувати суспільні справи через посередництво власної участі, залучення до суспільного життя, обізнаності й поінформованості щодо суспільних справ і проблем. У цьому виявляється нормативний аспект демократії. Ідеал і розмаїття концепцій демократії. Під ідеалом демократії розуміють той сучасний її стандарт, згідно з яким оцінюють демократичність різних форм врядування. Він є відправною точкою для «будівництва» різних концепцій (в теорії) і різних моделей (на практиці) демократичного ладу. Демократичний лад - необхідна умова недопущення тиранії, гарант захисту прав і свобод громадян, вільного самовизначення, самовираження і розвитку особистості, встановлення правової рівності, моральної автономії людей, мирного розв'язання соціальних проблем на засадах загальної згоди (консенсусу) й обмеження примусу. Різновиди демократії. Залежно від того, як люди уявляють собі демократичний ідеал, що найбільше цінують та на чому акцентують у понятті демократії, залежить їхня прихильність до певних концепцій чи певних різновидів демократії. Одні вбачають найбільшу цінність демократії в залученні громадян до самоврядування, інші -- в гарантуванні прав і свобод людини, ще інші -- в можливості ненасильницької зміни уряду й ефективного врядування. Ті, хто розглядає демократію як духовне й моральне явище, що сприяє реалізації людської гідності й самостійності, фактичному втіленню в життя різноманітних прав людини, говорять про демократію, засновану на правах. Близьким до цього є розуміння демократії як форми захисту прав, за допомогою якої людина протистоїть утискам і дискримінації, зазіханням на свободу. Маючи на увазі ці риси, ведуть мову про захисну демократію. Ті, хто вбачають у демократії насамперед вироблений людством механізм (процедуру) раціонального опрацювання і прийняття рішень, апелюють до процедурної демократії. Вона виступає як ефективний інструмент досягнення згоди (порозуміння). Зіставлення точок зору і прагнень у підсумку дає змогу досягти згоди. Якщо процедурна демократія розглядається як інструмент у руках політичних еліт, які з її допомогою досягають ефективного управління суспільством, то йдеться про елітарну демократію, її ідеалом є правління змінюваних, відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів. Антиподом концепції демократичного елітаризму є концепція учасницької (партисипаторної) демократії, (масової демократії) яка зосереджує увагу на громадянській участі. Прихильники цього підходу, безперечно, мають рацію в тому, що демократія, на відміну від багатьох інших форм і різновидів організації влади, передбачає втягування громадян у клопіт і турботи, небезпеки, стреси і негаразди, пов'язані з управлінням суспільними справами. В умовах Нового часу поступово відбувається експансія масової демократії, але водночас - і перетворення її на маніпулятивну, де змістовне наповнення демократичних форм поступається місцем формі, зовнішнім ефектам, режисурі з боку тієї ж еліти. Тому варто підкреслити, що осердя демократії за будь-яких умов становить саме свідома активність громадян. Якщо такої активності нема, жодні зусилля еліти й окремих ватажків неспроможні демократизувати суспільство. Як і будь-яка інша форма, сучасна ліберальна демократія не є повним втіленням демократичних ідеалів, а лише деяким наближенням до них. Вона містить суперечності, слабкі місця та вади, їй, зокрема, властива суперечність між представництвом та конкуренцією різних інтересів і необхідністю, прийняття єдиних компетентних рішень. Ліберальна демократія: - не забезпечує активної повсякчасної участі громадян у державному управлінні, іноді вона породжує тенденцію до тривалого відчуження народу від влади; - не сприяє вирівнюванню становища громадян, а інколи і й поглиблює нерівність. Проте вона здатна, за умови доброго функціонування її інститутів, забезпечити відповідальність еліти перед народом, досягнення компромісів у процесі узгодження суперечливих інтересів, а також, що не менш важливо, ефективне управління на основі закону. Сучасна демократія характеризується насамперед як представницька. Та попри це мусимо визнати: кожен з нас належить до певних груп і спільнот, повноцінне існування яких може бути забезпечене тільки через безпосередню демократію, через зацікавлену та повсякденну громадянську участь. Консолідовані, проміжні та псевдодемократії Однією з найпоширеніших концепцій сучасної демократії, яка дає змогу визначати розвиненість демократичного ладу в різних країнах, є концепція поліархії. Поліархія (від гр. polys -- багато і archein -- влада, джерело) -- це сучасна консолідована плюралістична демократія, у якій найвищі посадові особи, що керують державою, змушені модифікувати свою поведінку таким чином, щоб перемогти на виборах у політичному змаганні з іншими кандидатами, партіями і групами. Консолідація означає набуття демократі-єю легітимності як на рівні мас, так і на рівні еліти, завдяки чому вона вкорі-нюється настільки глибоко, що її занепад стає малоймовірним. Найголовніше, що відрізняє поліархію не тільки від недемократичних систем усіх видів, а й від більш ранніх маломасштабних де-мократій -- це вражаюче розширення індивідуальних прав, які забезпечують високий рівень особистої свободи. Стабільні демократії характе-ризуються високим ступенем відповідальності урядів перед своїми виборця-ми (уряди відгукуються на вимоги і враховують преференції тих суспільних груп, за допомогою яких вони прийшли до влади). Проміжна форма демократії означає не-завершеність процесу демократизації й невизначеність його результату. Кра-їна зберігає можливість як трансформуватися в ліберальну демократію, так і знову повернутися до тієї чи іншої форми недемократичного режиму. Але є й такий тип перехідних режимів, які не досягають навіть мінімаль-ного рівня демократії. Це так звані псевдодемократії. За наявності формаль-них атрибутів демократії -- конституції, легально діючих опозиційних партій тощо -- у них відсутні такі показники реального демократизму, як непередбачуваність результатів виборів і можливість відсторонити від влади правля-чу партію в результаті відносно чесних виборів. Режим псевдодемократії відрізняється від авторитаризму тільки наявністю легалізованої опозиції у вигляді політичних партій. Однак велика їх кількість жодною мірою не свідчить про повну репрезентованість населення на полі-тичному полі. Навпаки, низька якість політичних партій (серед них перева-жають карликові, «кишенькові») виключає частину населення з електораль-ного процесу і створює сприятливі умови для контролю владної еліти за пе-ребігом виборчого процесу та його результатами, а отже, й для збереження нею владних позицій. Тобто, результат демократичних процедур є наперед відомим: біля владного керма залишаються ті ж люди, що були до виборів. Отже, вивчаючи сучасні процеси демократизації, потрібно усвідомлювати різницю між такими якісно відмінними різновидами демократичних режимів: - розвиненими, стабільними демократіями Заходу -- зі стійкими політич-ною системою й економікою; - молодими, але консолідованими демократіями країн Центрально-Східної Європи та деяких інших регіонів; - неконсолідованими, фасадними чи псевдодемократіями у значній кількос-ті держав посткомуністичного простору й більшості балканських країн. 2. Пастки, загрози й межі демократії. Слабкості й вади демократії. Міркуючи про сутність демократії, не можна обминути питання про межі і труднощі, пастки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій. Було б неправильно говорити про це тільки як про «викривлення» і «збочення» якихось «істинних» форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств. Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого й «вульгарного» характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Багато маніпуляцій і зловживань приховано в «машині голосування». На виборах часто виграють не найбільш гідні і делікатні особи, а інколи й відверті пройдисвіти Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого й чесного голосування. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди не передбачуваний і не обов'язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень. Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає «знущанням над здоровим глуздом», абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це безглуздою «говорильнею». Він починає прагнути «простих» й «ефективних» рішень, «твердої влади» і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв'язання усіх проблем. А отже, демократії можуть загрожувати самі... громадяни. Вади й недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна, або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми «фабрикування» волі громадян. У той же час усім (навіть визнаним і розвиненим) формам демократії властиві елементи імітації й маніпулятивності -- залежно від того, наскільки громадяни ухиляються від справжньої повсякденної участі у справах. За умов демократії не виключені такі явища, як зловживання владою й корупція. Ці явища (як і усі інші політичні злочини) існували задовго до того, як демократія поширилася і затвердила себе в світовому масштабі. Тривають вони і зараз, їхнє існування невиправдано пов'язується саме з демократією.