У листопаді 1852 року сенатус-консульт визнає Луї Бонапарта імператором Франції Наполеоном III. Плебісцит схвалює це рішення. Офіційне проголошення 2 грудня 1852 року Другої імперії означало встановлення бонапартизму -- монархічного режиму, який характеризувався широким використанням у державно-політичному житті армії, поліції, бюрократичного чиновництва, церковного апарату з метою придушення революційного руху народних мас.

Коли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном III капітулювала. Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю -- «Уряд національної оборони».

Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.

Політика національної зради, до якої вдався Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я. За вимогою Бісмарка були скликані Національні збори в Бордо, які 26 лютого 1871 року підписали попередній мирний договір з Пруссією, а також сформували новий уряд на чолі з А.Тьєром.

За умовами мирного договору Франція втрачала Ельзас і Лотарингію, сплачувала контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків. Відбувалася також прусська окупація частини Франції. Але Париж не збирався складати зброю. У лютому 1871 року був прийнятий Статут Національної гвардії, визначена її структура (комітет батальйону, рада легіону, Центральний комітет Національної гвардії). У березні 1871 року до ЦК Національної гвардії було обрано двадцять чоловік із загального складу в шістдесят членів. Народ зберіг зброю, перевіз гармати в робітничі квартали Парижа. Революція 18 березня 1871року була спровокована спробою Тьєра роззброїти Національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 року військова операція закінчилася повним провалом. Влада перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.

Центральний комітет Національної гвардії швидко встановив порядок у столиці, надіслав до міністерств і відомств своїх представників, здійснив ряд соціально-економічних заходів. Основні зусилля він, однак, спрямував на організацію виборів до Паризької Комуни. 

Вибори Паризької Комуни відбулися 26 березня 1871 року, а 28 березня на майдані біля ратуші Паризьку Комуну урочисто проголосили. Програмним документом Паризької Комуни стала Декларація Комуни «До французького народу» від 19 квітня 1871 року, покликана «роз'яснити характер, зміст і мету революції», що відбувається. Головною метою революції Декларація проголошувала «визнання і зміцнення Республіки, єдиної форми правління, сумісної з правами народу, з правильним і вільним розвитком суспільства». Одним з принципів політичного устрою була визнана повна автономія Комун на всій території Франції. Невід'ємними правами таких Комун повинні бути: затвердження комунального бюджету, управління місцевими службами, організація судочинства, внутрішньої поліції, освіти, організація міської оборони і національної гвардії. Повинна бути забезпечена «постійна участь громадян у справах Комуни», вільний захист їх інтересів. Передбачалося призначення через обрання або за конкурсом відповідальних змінюваних посадових осіб і комунальних чиновників.

Державний лад Паризької Комуни був досить своєрідним. Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе “єдиною владою”. Комуна визнала недійсними накази або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати. Було накладено «секвестр на все рухоме і нерухоме майно і на цінні папери всіх видів», які належали членам версальських зборів, членам Уряду національної оборони і уряду Тьєра. Всі вони були визнані незаконними. Паризька Комуна не знала розподілу влади, її декрети і розпорядження виконували комісії, які вона створювала зі свого складу. Комуна обирала десять таких комісій, кожна з яких відала «функціями колишніх міністерств».  Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студент. юрид. спец. вищ. закл. освіти.- Х.: Право, 2001.-

Першого травня 1871 року був прийнятий декрет про організацію Комітету громадського порятунку, який складався з п'яти членів. Але цей орган вже не встиг як слід розгорнути свою діяльність. Почалася робота по створенню центрального апарату управління. Так, Центральний комітет Національної гвардії направляв до міністерств своїх представників. Те саме робила і Паризька Комуна, призначаючи в усі важливі відомства по одному делегату, який мав працювати під контролем комісії і Комуни. Таким чином була знищена чиновницька бюрократія. Комуна скасувала привілеї чиновництва, ліквідувала особливий статус цієї замкненої групи. За саботаж, невихід на роботу звільняли чиновників, обирали нових працівників, перетворюючи їх на службовців Комуни. Максимум заробітної плати становив шість тисяч франків на рік.