Проте серед науковці поділилися на прихильників і противників прийняття даного акту, проект якого вже існує. Так за словами Дмитра Задихайла, прихильника його прийняття, кодекс має вирішити декілька основних завдань. По-перше, систематизувати правові аспекти, що стосуються всіх стадій інноваційного процесу - від розробки нового технологічного продукту до його впровадження у виробництво. По-друге, в Інноваційному кодексі необхідно передбачити всі можливі інструменти стимулювання інновацій - від чотирьох варіантів венчурних фондів до спеціальних режимів інноваційної діяльності. Інноваційний кодекс дає принципові, засадничі підходи - так би мовити, встановлює правила гри на вітчизняному ринку інновацій. «Якщо встановлена оптимальна правова форма, Кодекс ефективно діятиме, незалежно від коливань у державній політиці та можливої зміни пріоритетів розвитку».

Інша група вчених, що є противниками прийняття Інноваційного кодексу, висловили низку принципових зауважень. Прийняття Інноваційного кодексу, дійсно, є фінальною стадією, яка має за мету систематизувати відповідне законодавство, але поки що Кодекс «провисає» у правому вакуумі, оскільки не прийнята нова редакція базового Закону про інноваційну діяльність. Ухвалення нової редакції і є найбільш актуальним завданням. До того ж, на ринку інновацій держава має виступати партнером приватних підприємств, а не основним гравцем. Оптимальним для розвитку інновацій є поєднання конкурентного середовища з виваженою державною підтримкою. Зайвий протекціонізм може лише нашкодити. Ще один проблемний момент неузгодженість з іншими, вже прийнятими, Кодексами: Господарським, Адміністративним, Податковим, тощо. Внаслідок цієї неузгодженості можуть виникнути серйозні правові колізії. 

На мою думку в Україні необхідно приймати Інноваційний кодекс. Хоча в Україні й створено законодавчу базу, але вона не стала визначальним важелем на шляху до впровадження інноваційної моделі економіки. Так в Україні інноваційною діяльністю в Україні у 2010 р. займалось 9 % від загальної кількості підприємств, тоді як у розвинених країнах 70%. Без цілісного погляду на проблему інноваційного розвитку неможливо забезпечити стабільне й ефективне вдосконалення діяльності державних інститутів і життя всього суспільства.

Необхідно будувати модель розвитку України на найближчі 10-15 років сформувати пріоритети та програми їх реалізації. Оскільки інноваційна теорія нині перебуває у стані понятійно-категоріального самовизначення, цей напрямок потребує особливої уваги як науковців, так і представників законодавчої й виконавчої влади.

Оскільки в Україні право нерідко приноситься в жертву політичній діяльності, то це применшує його роль як каталізатора демократичних перетворень та ефективності управління.

Основними кроками, які слід здійснити для побудови ефективної системи управління, мають бути: чітке формулювання цілей організації на коротко і довгострокову перспективу; забезпечення ясного розуміння власниками, менеджерами та персоналом цілей розвитку організації; співвіднесення цілей і можливостей кожної такої категорії в досягненні загальної мети організації; створення зрозумілої всім мотиваційної моделі , яка дасть змогу найбільш повно задіяти персонал для досягнення поставлених цілей; формування команди, здатної забезпечити системність при виконанні завдань, які стоять перед організацією

Економічне зростання країни в сучасних умовах значною мірою залежить від її здатності адаптуватися до технологічних зрушень, а збільшення обіг та зростання виробництво - від інновацій.

Основними завданнями для розв'язання проблеми розвитку інноваційного підприємництва є: визначення пріоритетів розвитку держав; конкретизація переліку сфер діяльності пріоритетного розвитку; формування стабільної законодавчої бази для розвитку інноваційного підприємництва; подолання відриву від науки від економічної практики; Створення механізму оцінювання ефективності державних науково-технічних програм, що впроваджуються у виробництво; фінансування державою організацій, які займаються науково-технічними розробками, або надання їм пільг.

У процесі практичної реалізації державної інноваційної політики виявляється, що в Україні майже не створено сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту на інновації. Вкрай важливе завдання суспільства - створити належні умов та інфраструктуру, стимулювати суб'єктів господарювання рухатись інноваційним шляхом розвитку. Що і допоможе зробити прийняття Інноваційного кодексу.

Список використаних джерел і літератури

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» вiд 04.07.2002 № 40-IV;

2. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» вiд 08.09.2011 № 3715-VI;

3. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вiд 13.12.1991 № 1977-XII;

4. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» вiд 10.02.1995 № 51/95-ВР;

5. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» вiд 14.09.2006 № 143-V;

6. Закон України «Про наукові парки» вiд 25.06.2009 № 1563-VI;

7. Вакуленко В.О. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні// Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку: науково-практичне видання 1/2011;

8. Кузьменко В.В. Інноваційна модель розвитку економіки України: проблеми теорії і практики;

9. Гундарева А.Д. Інноваційна політика в Україні: стратегії, тенденції розвитку А.Д. Гундарева, С.А. Кучерук// Інноваційний розвиток суспільства умов крос-культурних взаємодій: матеріали конф. - Суми 2008.