2. Німецький кримінальний кодекс 1871 року Феодально-абсолютистський характер німецьких держав повністю визначився у кримінальному праві. Особливе місце серед кримінальних пам'ятників Німеччини на початку XIX століття посідає баварський кримінальний кодекс 1813 р., який, у свою чергу, зазнав впливу з боку французького кримінального кодексу 1810 р. Значний вплив на розвиток німецького кримінального права мав прусський кримінальний кодекс (1851 р.), який пізніше набрав чинності в деяких німецьких державах. До січня 1871 р., коли почав діяти кримінальний кодекс Північно-німецького союзу, у німецьких державах діяв цілий ряд кодексів, які відображали зміни, що відбувались у суспільному і політичному житті Німеччини У 1871 р. було прийнято кримінальне Уложення, яке діяло на території усієї Німецької імперії. Найбільше статей у цьому Уложенні було присвячено злочинам державним, проти власності і особи. Серед державних злочинів поряд з «верховною і земською зрадою» вказувались «образа імператора», «місцевих правителів», фальшування монет, опір властям, заклики до непокори. За ці злочини передбачалася смертна кара або ув'язнення. Злочини проти власності (крадіжка, розбій, обдурювання і т.ін.) карались ув'язненням. Той, хто свідомо банкрутував і тим самим спричиняв збитки своїм кредиторам, приховував або передавав своє майно іншим, не вів торговельних книг або вносив до них зміни, не передбачені законом, запроторювався у психіатричну лікарню. Останній розділ кримінального Уложення був присвячений так званим «поліцейським порушенням». У цьому розділі перераховувались дії, які було заборонено чинити підданому імперії. Штрафом або ув'язненням карався той, хто порушував поліцейські правила про виїзд за кордон, зберігання зброї, виготовлення печаток і штемпелів та ін. Пункт 10 § 360 Уложення зобов'язував кожного німця надавати допомогу поліцейським властям, якщо вони зверталися до нього з таким проханням. Відповідно до імперського закону від 1877 р. у Німеччині було встановлено таку судову систему: нижчий, або дільничний, земський чи окружний; вищий-земський, або обласний; імперський суд (верховний). Дрібні цивільні спори на суму до 500 марок суддя розглядав одноосібно. Окружний суд був апеляційною інстанцією для дільничних судів і судом першої інстанції при розгляді тяжких кримінальних злочинів. Такі справи в окружному суді розглядалися за участю присяжних. Обласний суд приймав апеляції на вироки окружних судів. Найвищою судовою інстанцією був імперський суд (верховний), який як суд першої інстанції розглядав справи про державну зраду або шпигунство і був також найвищою касаційною інстанцією, а його рішення мали для нижчих судів керівне значення. Кримінально-процесуальний кодекс від 1877 р. посилював обвинувачувальні засади, підвищував роль поліції на стадії розслідування. Складання обвинувачувального висновку покладалося на прокурора. Адвокат міг знайомитися із справою після завершення попереднього слідства. Кодекс допускав перегляд не тільки обвинувальних, але й виправдальних вироків 3. Цивільне Уложення 1900 року У 1888 р. було опубліковано проект цивільного Уложення (набрало чинності у 1900 р.), у якому було збережено вплив римського права. У першій частині цивільного Уложення значну увагу було приділено юридичним особам, про яких зовсім не згадується у французькому цивільному кодексі. Розрізнялись юридичні особи публічного і приватного права. Юридичні особи публічного права створювались або законом, або адміністративним актом. Юридичними особами приватного права визнавалось товариство або установи, які виникли на основі приватно-правового статусу або ж приватно-правового установчого акту. Дворянам надавались привілеї, зокрема вище дворянство мало право автономії у приватному праві, у тому числі і на успадкування сімейного майна. Цивільне Уложення регламентувало договори купівлі-продажу, найму, застави, доручення та ін. Воно встановлювало, що чоловік є главою сім'ї, він розпоряджається майном, якщо інше не передбачено договором. Розлучення дозволяється у випадку зради, замаху на життя одного з подружжя іншим, божевілля та ін. Німецьке цивільне Уложення вплинуло на законодавство Греції, Угорщини, Японії, Таїланду, Бразилії. Німецьке Цивільне Уложення складається з п'яти книг: Книга перша - Загальна частина, яка має шість розділів: наприклад, розділ перший - особи (глава перша - фізичні особи, глава друга - юридичні особи); розділ другий - речі; розділ третій - юридичні угоди (глава перша - дієздатність, глава друга - волевиявлення, глава третя - договір); розділ шостий - здійснення прав (самозахист).

Приведемо декілька положень даної книги.

Так, згідно ст. 2, Розділу 1, Глави 1 - повноліття настає по закінченню 21 року життя; ст. 11 - законна дитина має постійне місце проживання там, де постійно проживає батько, незаконна-де постійно проживає мати, а усиновлена-де постійно проживає усиновитель і т.д.

Ст. 90, Розділу 2, передбачає, що речами дійсний закон визнає тільки тілесні предмети.

Книга друга - Зобов'язальне право, яка містить в собі сім розділів: в тому числі, розділ перший - зміст зобов'язань (глава перша - задоволення по зобов'язаннях тощо); розділ другий - зобов'язання, які виникають з договорів (глава перша - укладення договору, зміст договору тощо); розділ сьомий - окремі зобов'язання (глава перша - купівля, мена, глава третя - найм, оренда, глава шоста - найм послуг, глава двадцять третя - недозволені дії).

Так, згідно ст. 254, Розділу 1, Глави 1, якщо здійсненню шкоди сприяла вина потерпілого, то обов'язок відшкодування та його розмір залежать від обставин, передусім від того, наскільки шкода була обумовлена переважно тією чи іншою стороною.

Згідно ст. 305, Розділу 2, Глави 1, для виникнення зобов'язання на основі угоди чи для зміни змісту зобов'язання необхідно укласти договір, якщо інше не передбачено законом.

Ст. 433 Розділу 7, Глави 1, вказує на те, що згідно договору купівлі, продавець зобов'язується передати річ покупцю і надати йому право власності на неї. Продавець права зобов'язаний надати покупцю продане право і, якщо він пред'являє повноваження на володіння річчю, то передати річ. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю домовлену ціну і взяти у нього куплену річ…

Книга третя - Речове право, яка містить сім розділів: так розділ перший - це володіння; розділ другий - право власності (глава перша - зміст право володіння; глава третя - набуття та втрата права власності на рухомі речі та інші); розділ шостий - право переважної купівлі; розділ сьомий - вотчинні повинності.

Так, згідно ст. 857 Розділу 1 - володіння переходить у спадок; ст. 858 - хто, захвачує чуже володіння не по волі володільця чи порушує спокійне володіння його, той діє протизаконно.

Ст. 1109, Розділу 7, передбачає можливість встановлення вотчинного боргу для того, щоб у визначенні періодичні терміни з ділянки сплачувалась грошова сума (рентний борг)

Книга п'ята - Спадкове право, в якій виділяють п'ять розділів: серед них, розділ перший містить порядок наслідування; розділ другий - юридичні положення спадкоємця; розділ третій - заповіт (глава перша - загальні положення, глава друга - призначення спадкоємця); розділ п'ятий - невід'ємна доля.

Так, згідно ст. 1946 Розділу 2, спадкоємець має право прийняти спадок чи відмовитися від нього, як тільки спадщина відкрилася.

Висновки

Таким чином, державно-правовий розвиток Німеччини другої половини 19 століття залишив за собою значний слід.

Так, об'єднання Німеччини сприяло її бурхливому розвитку по шляху економічного прогресу, розвитку капіталістичного підприємництва, створенню безлічі акціонерних компаній, банків, нових галузей промисловості (суднобудування, електроніки, хімічної промисловості й ін.). Не випадково останню третину XIX в. у Німеччині називають часом грюндерства.

Конституція Німецької імперії 1871 року значною мірою відтворила конституцію Північно-Німецького союзу. Укладачі Конституції 1871 р. законодавчо закріпили ту ж «тверду» модель федеративно-адміністративного політичного устрою, яка була розроблена їхніми франкфуртськими попередниками, передавши федеральним зборам (Союзній раді - бундесрату і рейхстагу) законодавчу компетенцію з питань армії, флоту, зовнішньої політики, митниці і торгівлі, пошти, телеграфу, залізниць, судноплавства й ін. Конституційний механізм Німецької імперії створювався для найбільш ефективного рішення під керівництвом Пруссії складних внутрішньо- і зовнішньополітичних задач, головним чином за допомогою військової сили. У Конституції немає ні декларації, ні глави, присвяченої правам і свободам німців. Разом з тим сама велика глава XI присвячена «військовій справі імперії». За своїм характером Конституція 1871 р. виражала інтереси феодально-юнкерських землевласників і великої промислової буржуазії.

Феодально-абсолютистський характер німецьких держав повністю визначився у кримінальному праві. У 1871 р. було прийнято кримінальне Уложення, яке діяло на території усієї Німецької імперії.

У 1888 р. було опубліковано проект цивільного Уложення, яке набрало чинності у 1900 р. та у якому було збережено вплив римського права.

Проаналізувавши деякі наведені вище нормативно-правові акти Німеччини, можна зробити висновок, що окремі їх положення діють і на сьогоднішній час, дещо удосконалені та перероблені у відповідності до нинішньої ситуації.

Література История государства и права зарубежных стран. Часть 2. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. - М.: Издательская группа Норма-Инфра-М, 1998 Ливанцов К.Е. История буржуазного государства и права. - Л., 1986. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Підручник. - Харків, 1999 Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., «Вища школа», 1994. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.2 / Под ред. К.И. Батыра и Е.В. Поликарповой. - М.: Юристь, 1996. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - М., «Юрист», 1998 Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., «Вентурі», 1994.