Держава і право стародавніх Афін 2.1 Утворення Афінської держави. Реформи Тесея Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Балканського півострова, найбільш могутніми і впливовими були Афіни і Спарта. Афінська держава виникла у південно-східній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Аттіка - кам'янистий півострів, майже без родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю, мармуру. Природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва та скотарства. Населення активно займалося й торгівлею, вимінюючи ремісничі вироби на зерно. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато міст-полісів, які між собою вели постійні війни, що гальмувало процес об'єднання (синойкізм) та зумовлювало пізнє утворення державності. Серед полісів Аттіки на перше місце незабаром виходять Афіни, де, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин, базилевс, народні збори. У Х-ІХ ст. до н. е. тут розгорнулася гостра боротьба між родовою аристократією і демосом. Влада аристократії була ще міцною. У зв'язку з ускладненням функцій управління суспільством за домаганням аристократії створено нову посаду - архонта (начальник, старший), якого обирали на Народних зборах зазвичай із середовища родової знаті. Утворено й спеціальну посаду військового вождя - полемарха. Посада базилевса, хоч і не була остаточно скасована, стала другорядною. За ним зберігалися лише релігійні функції. На ці нові посади почали обирати виключно представників родової знаті: спочатку пожиттєво, потім на 10 років, а з першої чверті VII ст. до н. е. - щорічно. Причому обирали вже не одного, а дев'ять архонтів, які створили колегію. До її складу входили і базилевс, і полемарх. Очолював колегію архонт - епонім, який здійснював нагляд за управлінням і виконував судові функції. Його іменем називали рік, упродовж якого управляла колегія. Після закінчення своїх повноважень архонти автоматично і пожиттєво входили до складу ареопагу [7, 186]. Подібна доля спіткала і раду старійшин - буле, яка за нових умов не влаштовувала родову знать. Вона була витіснена новим органом - ареопагом, який хоч і обирали на Народних зборах, але тільки з представників найбільш знатних і багатих сімей. Ареопаг збирався на узгір'ї, названому іменем бога війни Ареса. До нього перейшли функції обрання архонтів, він розв'язував усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб. Народні збори скликалися зрідка. Держави у той час ще не було. Першим кроком до утворення держави стали реформи легендарного грецького героя і мудреця Тесея (VII ст. до н. е.). Тесей об'єднав чотири найбільші племена (філи) Аттіки в один народ з центром у Афінах. Поряд з племінними органами управління було утворено єдині Народні збори, колегію архонтів та ареопаг. Створено культ богині Афіни - опікунки міста і народу. Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього - 12), а кожну фратрію на 30 родів. Усіх вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів), землеробів (геоморів) і ремісників (деміургів) [11, 198]. До розрядів входили громадяни незалежно від приналежності до племені. Евпатриди - це родова знать, аристократія. Вони покликані були управляти суспільством. Землероби і ремісники повинні були працювати відповідно до роду занять. Отже, влада в суспільстві вочевидь закріплялася за знаттю. Всі справи, що стосувалися всього народу, вирішували тепер центральні органи. Почало зароджуватись спільне для всіх афінське право. Громадян усіх об'єднаних племен не вважали тепер безправними чужинцями на території будь-якого з об'єднаних племен, як це було раніше - вони стали рівноправними з місцевими громадянами. Згодом, коли утворюється військовий флот для захисту Аттіки й охорони морської торгівлі, країна була поділена на невеликі територіальні райони - наукрарії, кожен з яких мав збудувати і спорядити і військовий корабель, їх налічувалося 48 - по 12 на кожну філу. Очолювали такі райони притани, які теж належали до евпатридів. Отже, розпочався поділ населення за територіальною ознакою, і виникла ще одна посада. Родовий устрій дедалі більше розпадається. Колегія архонтів, ареопаг - це вже не органи всього суспільства, що виражають волю широких мас населення, а органи родової аристократичної, землевласницької та рабовласницької знаті. Все інтенсивніший розвиток ремесла і торгівлі, зростання товарності сільського господарства, втрата ним замкнутого натурального характеру, розширення функцій грошей - це поступово, але невпинно розхитувало первіснообщинний лад, який був безсилим проти переможного наступу приватної власності, грошей. Евпатриди на той час захопили майже всю найкращу землю, залишивши колишнім общинникам - геоморам - невеликі неродючі ділянки, переважно на схилах гір. Геомори, аби прожити до нового врожаю, часто змушені були брати позики натурою чи грішми під заставу своїх ділянок або навіть під заставу особи самого боржника. За вчасне неповернення боргу у геоморів кредитори забирали частину ділянки або й всю, а боржник ставав залежним орендарем, сплачуючи часто кредитору до 5/6 частин врожаю. Якщо ж позику зроблено під заставу особи чи дітей, дружини боржника, то вони ставали борговими рабами кредитора. Така ситуація ще більше загострювала відносини між родовою аристократією і демосом. До речі, серед демосу теж було немало багатих людей - власників торгових домів, ремісничих майстерень, кораблів, а також лихварів і купців та політично безправних, які всіма засобами намагалися захистити себе від насилля знаті. Зрештою, і серед самих евпатридів відбувається певне розшарування. Декотрі з них починають "організовувати торговельні промисли, ремісничі майстерні, зближуються за своїми інтересами з багатими елементами міського демосу. Глибокі соціальні протиріччя афінського суспільства у будь-який момент могли призвести до вибуху або політичного перевороту. Грецький історик Плутарх писав про тодішні Афіни:". різка нерівність між багатими і бідними дійшла до крайніх меж, суспільство було зовсім розхитане кризою, увесь народ був у боргу в багатих". У 30-40-х роках VII ст. до н. е. спробував вчинити переворот переможець Олімпійських ігор Кілон. Але народ ще не був готовий до активних дій проти евпатридів, і Кілон був змушений утекти, а його прихильників перебили. Евпатриди одержали перемогу, але змушені були піти на деякі поступки. Зокрема, вони погодились на запис законів, проти чого тривалий час заперечували, бо відсутність писаного права давала їм змогу судити населення на підставі вигідних їм звичаїв, ними ж придуманих правил. У 621 р. до н. е. архонтові Драконтові доручено провести запис діючого права, що він і зробив [13, 129]. 2.2 Реформи Солона Проте запис законів не міг покласти край суперечностям між евпатридами і демосом, бо майже не змінював економічного становища демосу і зовсім не торкався його політичного, як і раніше, безправного стану. Сили демосу зростали. Крім власних громадян його ряди поповнювали люди інших полісів, які прибували в Афіни, приваблені швидким економічним розвитком. Ці люди нерідко були дуже багатими і мали значний вплив у суспільстві, хоч стояли поза общиною і були позбавлені політичних прав. Арістотель зазначив, що народ, позбавлений будь-яких прав, нарешті повстав проти своїх правителів, і ця боротьба була тривалою. На політичну арену вступив Солон (згідно з легендою, один з семи знаменитих грецьких мудреців). Він належав до евпатридів, походив з роду легендарного афінського базилевса Кодра, який свого часу врятував Афіни від дорійців. Солон був поетом, людиною середнього достатку, багато подорожував, займався торгівлею. З його ініціативи і під його керівництвом афіняни після багатьох невдач звільнили від мегарців острів Саламін, з якого контролювався вхід до афінської гавані Пірей. Цим самим Солон здобув надзвичайну популярність в Афінах. У 594 р. до н. е. він був обраний архонтом з надзвичайними повноваженнями. Солон добре розумів необхідність проведення докорінних перетворень у Афінах. За переконаннями він твердо стояв на боці демосу, зокрема його торговельно-промислових кіл. За словами Арістотеля, він був тим, хто перший з евпатридів виступив на захист інтересів народу. Спираючись на активну підтримку Народних зборів, Солон приступив до проведення реформ. Умовно їх можна поділити на економічні та політичні [19, 209]. Головна економічна реформа Солона відома під назвою "сисахфія", що означає "скидання тягаря" у прямому і переносному розумінні. Вона полягала у "скиданні тягаря" боргів, тобто у повному анулюванні будь-яких боргів. Із полів, заставлених земельних ділянок бідняків були прибрані боргові камені, а ділянки повернено їх попереднім володільцям. Другим важливим кроком стала ліквідація боргового рабства. Такі боргові зобов'язання, через які заставлялася особа боржника чи його рідня, були заборонені. Всіх афінян, що стали борговими рабами, та членів їх родин відпускали на волю. Солон ужив усіх заходів, щоб викупити за рахунок громадських коштів громадян, проданих у рабство за межі Аттіки. Арістотель наводить і такий факт, що Солон встановив максимум землеволодіння в одних руках, проте це іншими джерелами не підтверджено. Був виданий закон про свободу заповітів, чого раніше не було. У тому випадку, коли заповідач не мав законних дітей, він міг заповісти своє майно будь-якій особі чи віддати його на суспільні потреби. До речі, з цього часу під виглядом заповідання в Афінах почали продавати і купувати землю, а Аттіка на тривалий час перетворилася в країну середнього і дрібного землеволодіння. До Солона в обігу були різні грецькі гроші, навіть родові міри та монети. Солон запровадив нову єдину монету, нову систему мір і ваги, запозичивши їх у Евбеї, що розширило торговельні контакти Афін. В інтересах міського демосу він заборонив на деякий час вивозити з країни продовольство, за винятком олії. Через Народні збори було видано закони, які сприяли створенню нових і розширенню старих виноградників, садів, городів та регулювали правила користування городами та колодязями, зрошувальними системами. У політичній сфері реформи Солона теж були вагомими і глибокими. Він скасував генократію (гр. "генос" - рід) - "владу родової аристократії". Що існувала до цього часу, і замінив її тимократією (гр. "тиме" - ціна, вартість) - владою, яка ґрунтувалася на майновому цензі. Аристократію було позбавлено привілеїв, пов'язаних з пережитками родового ладу [11, 187]. Усіх вільних громадян чоловічої статі було поділено на чотири розряди за майновим цензом. До першого, найвищого розряду, належали громадяни, які одержували з землі не менше 500 медимнів сипучої або рідкої сільськогосподарської продукції на рік (медимн становив у середньому 50 кг або літрів). Згодом до них були прирівняні інші громадяни (не тільки землевласники), що мали майна на таку ж суму. Їх називали п'ятсотмірниками, вони мали обов'язок оснащувати військові кораблі, тримати їх у доброму стані, а також служити у важкоозброєній піхоті. До другого розряду належали громадяни, які одержували не менше 300 медимнів, їх називали вершниками, оскільки вони повинні були служити у кінноті на власному бойовому коні або у важкоозброєній піхоті. До третього розряду належали громадяни, котрі мали прибуток не менше 200 медимнів - зевгіти (гр. зевгос - запряг волів). Вони також служили у піхотному ополченні й повинні були мати власне важке озброєння. До четвертого розряду належали всі інші громадяни, тобто ті, які мали прибуток із землі менше 200 медимнів або відповідне рухоме майно, їх називали фетами (виробниками), вони служили у легкоозброєній піхоті й на флоті [5, 210]. Політичні права, як і взагалі правове становище людей у суспільстві, повністю залежали не від знатного, родового походження, а від майнового стану громадян. Отже, бути архонтами, членами ареопагу, займати інші високі посади в державі могли тільки громадяни, котрі належали до першого розряду. Всі інші посади обіймали громадяни другого і третього розрядів.