Доклад

Держслужба як соціально-правовий інститут і сфера професійної діяльності

План

1. Професійна діяльність

2. Поняття «Державна служба»

3. Принципи державної служби

4. Державна посада та державній службовець

5. Види державних службовців

6. Обов'язки і права державних службовців

1. Професійна діяльність

Праця - цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її з метою створення предметів, необхідних для задоволення своїх потреб [18 с. .696]

Як зазначає В.Д. Шадриков, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

- предметно-дієвому (як процес, в якому "людина за допомогою засобів праці викликає заздалегідь намічене зміна предмета праці");

- фізіологічному (як "функції людського організму");

- психологічному (як здійснення свідомої мети, прояв волі, уваги, інтелектуальних властивостей працівника і т.д.).

При вивченні конкретної трудової діяльності головна увага має приділятися специфіці механізмів відображення дійсності, розкриття того, як зовнішні впливи в конкретному випадку переломлюються через внутрішні умови і як впливає діяльність на зміну її внутрішніх умов. Трудова діяльність людини є професійною, якщо виконуються принаймні ще дві умови.

По-перше, професія характеризується наявністю певного рівня кваліфікації, майстерності, вміння, професійної підготовки, спеціально отриманих знань і навичок, які часто підтверджуються спеціальними документами про професійну освіту: дипломами, свідоцтвами, атестатами, сертифікатами.

По-друге, професія є свого роду товаром, який людина може продавати на ринку праці. Причому, товаром, який користується попитом, за який інші люди готові платити. Тобто професійна діяльність може служити джерелом доходів людини.

Таким чином, професійна діяльність - рід праці, наслідок його диференціації [2, 285].

Це визначення можна доповнити тим, що людина "перетворює і самого себе" (О. М. Леонтьєв, В. Д. Шадриков, К. А. Абульханова-Славська та ін.) Здійснення професійної діяльності вимагає оволодіння людиною тією чи іншою професією.

Професійна діяльність - специфічна людська форма ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей; умова існування суспільства [18 з 382].

У ній розрізняють як мінімум дві сторони: суспільство (як роботодавець) і людина (як працівник). Суспільство виступає в цих відносинах як:

- замовник виконання суспільно значущих видів діяльності;

- організатор умов такої діяльності;

- джерело її матеріального фінансування;

- регулятор правових відносин між учасниками професійної діяльності;

- експерт якості діяльності, здійснюваної працівником;

- джерело формування соціального відношення до професії (її значимість, престиж і т.п.). [20].

Професія - це форми діяльності, необхідні суспільству, для виконання яких людина повинна володіти сумою знань і навичок, мати відповідні здібності і професійно важливі якості [2].

Зеєр Е.Ф. визначає професію як «соціально цінну область програми фізичних і духовних сил людини, що дозволяє йому отримувати замість витраченого праці необхідні кошти для існування і розвитку» [1].

На думку А.К. Маркової, професія - це «соціально цінна і обмежена внаслідок поділу праці область програми фізичних і духовних сил людини, що дає йому можливість одержувати замість витраченого праці необхідні засоби його існування і розвитку» [3].

Професія характеризується такими найважливішими ознаками:

- приналежність її конкретної людини;

- щодо тривале виконання певних функцій;

- наявність спеціальних технічних та інтелектуальних знань (освіти), умінь і навичок, досвіду, придбаних в ході роботи;

- отримання плати за свою працю, доходу, що забезпечує підтримку існування працівника і його сім'ї;

- формування об'єднань і професійних груп, створюваних на грунті однорідних близьких інтересів, їх контроль над припливом нових кадрів, забезпечення гарантованого перебування на посаді; створення певного суспільного статусу, способу життя працівника, його поведінки як на роботі, так і поза нею, що призводить до ототожнення, ідентифікації людини та її професії, самовираженню працівника, задоволенню потреб;

- влада над непрофесіоналами в ході взаємодії з ними в процесі реалізації професії в сенсі визначення потреб і способу дій клієнтів і т.д.

2. Поняття «Державна служба»

державний службовець управлінський професійний

Розглядаючи поняття державної служби як професійну діяльність, насамперед слід розглянути визначення служби в загальному розумінні.

Професійна служба -- професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проходження може бути поділена на такі види:

- державна служба;

- служба в органах місцевого самоврядування;

- служба в комерційних організаціях.

Законом України «Про державну службу» (ст. 1) державна служба визначається як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна

мілітаризована

- у державних органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої і судової гілок влади)

- у державних установах і органах управління державними підприємствами

- військова (у Збройних Силах)

- воєнізована (в органах міліції та ін.)

Завдання державної службі зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки, національної сфери та ін. На державну службу покладено відповідальність за збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України.

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів управління державними підприємствами, органів місцевого самоврядування, комерційних організацій, що своїми діями створюють юридичні акти або спроможні породжувати, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

3. Принципи державної служби

Державна служба будується відповідно до визначених принципів тобто за основними началами, що визначають її характер. Стаття 3 Закону “Про державну службу” визначає наступні принципи :

- верховенство Конституції і Законів над іншими нормативними правовими актами, посадовими інструкціями (принцип законності);

- пріоритет прав і волі людини і громадянина й обов'язок державного службовця дотримувати і захищати їх (служіння народу України);

- єдність системи державної влади, принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову, обов'язковість державних рішень для органів і керівників (демократизм і соціальна справедливість);

- рівний доступ до служби (тобто незалежно від національності, соціальної приналежності, переконань і так далі);

- принцип єдності основних вимог до державної служби:

1. професіоналізм, компетентність, чесність, відданість справі, гласність у її здійсненні;

2. персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни, дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

3. дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Державна служба зобов'язана своїм виникненням державі. З її виникненням і розвитком стала розвиватися і служба, маючи своїм призначенням реалізацію задач і функцій держави в різноманітних областях життєдіяльності суспільства, будучи необхідним елементом управління. Організуюча діяльність держави охоплює різноманітні сфери діяльності суспільства, тому державна служба регулюється нормами не тільки адміністративного права, але і нормами інших галузей права. Наприклад, на державних службовців поширюється дія законодавства про працю. У такий спосіб державна служба регулюється частково нормами трудового права. Спрямованість діяльності службовців на обслуговування населення породжують не тільки адміністративні, але і цивільні правовідносини. Крім установлюваних спеціальних соціальних гарантій для державних службовців, у зв'язку зі специфічністю їхньої діяльності, на них поширюються і соціальні гарантії передбачені для всього населення. Тому на державну службу поширюються і норми соціального права. У такий спосіб державна служба є комплексним правовим інститутом і регулюється не тільки нормами адміністративного права, але і нормами ряду інших галузей (трудового, фінансового, соціального й ін.).

4. Державна посада та державній службовець

Для виконання визначених, потребуючих спеціальної кваліфікації функцій, суспільство виділяє відносно стійку категорію працівників, зайнятих цією справою не в якості суспільного, а професійного управління.

Державна служба здійснюється на державних посадах. Тому посада необхідний елемент державної служби. Посада - первинний осередок апарата, передбачений для одного працівника, утворена в розпорядницькому порядку. Правовими актами відповідного органа визначається її назва, місце в службовій ієрархії (тобто визначення тих, кому підлегла, хто їй підлеглий), порядок заміщення. Вона включається в штатний розклад і єдину номенклатуру посад. У такий спосіб посада є формалізованою соціальною позицією, вона має основне значення в правовому статусі державного службовця. Посада характеризує організаційний статус, тобто коло повноважень (прав і обов'язків), основні форми їхнього здійснення, відповідальність за їхнє виконання. Отже, державна посада це частина організаційної структури державного органа, відособлена і закріплена в офіційних документах (штатний розпис, схема посадових окладів і ін.) з відповідною частиною компенсації державного органа, наданої особі - державному службовцю з метою її практичного здійснення. Як встановлює ст. 2 Закону України “Про державну службу”, посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Специфіка діяльності службовця в державних органах полягає в тому, що він не створює безпосередньо матеріальних цінностей, але забезпечує умови для матеріального виробництва. У нього особливий предмет праці, - це інформація, що і є засобом впливу, що він збирає, обробляє, зберігає та створює. Він впливає на людей, обслуговує їх, робить це за визначену винагороду й обіймає посаду (має власний статус). У зв'язку з цим можна виділити і риси самої державної служби, як правового інституту.