Провівши дослідження можна сформувати наступні висновки:

· Представництво у суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважається у літературі;

· До договірних представників висуваються наступні вимоги: вони повинні бути повнолітніми, мати цивільну процесуальну дієздатність, мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва, не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді;

· За ознаками осіб, які здійснюють договірне представництво і за підставами виникнення можна виокремити три підвиди договірного представництва:

ь Перший підвид - представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підстави - договір доручення; довіреність; ордер, виданий відповідним адвокатським об'єднанням; усна заява фізичної особи, яка заноситься до журналу судового засідання.

ь Другий підвид - юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Підстави - довіреність (документ про повноваження). Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень.

ь Третій підвид - окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб у суді. Підстави - договір доручення, статут, положення з прикладенням печатки підприємства, установи, організації. До таких осіб належать: працівники підприємств, установ, організацій - по справах цих юридичних осіб; один зі співучасників за дорученням інших співучасників; інші особи, які допущені судом, який розглядає справу, як представники по справі.

· У ході роботи були розглянуті суб'єкти договірного представництва іноземних країн;

· В науковій роботі проаналізовані ситуації, які виникають на практиці при посвідченні повноважень адвоката довіреністю та ордером адвокатського об'єднання.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141

2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - ст. 492

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - ст. 356

4. Кодекс законів про працю // Відомості Верховної Ради України. - 1971. - № 50. - ст. 375

5. Про адвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - ст. 62

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»

7. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. - Харків, 2007. - 576 с.

8. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./ О.О. Штефан. - К.: Юрінком Інтер, 2009 . - 360 с.

9. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. Юрид. спец. вищих. навч. закл. - К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 624 с.

10. Луць В.В. Цивільне право. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. - 122 с.

11. Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. - Київ. - 1993. - 124-127 с.

12. Судаков В. Ордерное доверие к адвокату / В. Судаков // Юридическая практика. - № 355 (41). - 11.10.2004

13. Сафулько С.Ф., Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 11. - С. 45-48

14. Дрейзіна Д., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у цивільному судочинстві // Юридична України. - 2008. - № 6. - С. 92-95