Як бачимо, держава в особі Кабінету Міністрів України, встановлюючи мінімально гарантовані ціни на зерно, які є складовою політики ціноутворення в Україні й спрямовується на підтримку виробництва зерна, забезпечує сільськогосподарському товаровиробнику мінімальний дохід від його діяльності задля забезпечення відшкодування ним середньогалузевих витрат на виробництво та забезпечення мінімального прибутку, достатнього для відтворення виробництва.

За обраною концепцією, створений механізм не повинен позбавити сільськогосподарських товаровиробників свободи у виборі партнерів для реалізації власної продукції, тому що до закінчення терміну дії договору за ними зберігається право витребувати здане у зерновий склад зерно, попередньо повернувши Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна отримані ним кошти при заставі зерна та відшкодувавши витрати зерновому складу за зберігання такого зерна відповідно до умов ст. 58 зазначеного закону.

З моменту введення в дію Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України застосовував різні способи визначення заставних цін. Так, 2002 р. заставні ціни на зерно базисних кондицій визначалися на рівні 50% середньозваженої ціни, яка складеться на біржовому аграрному ринку на момент укладення угоди про заставну закупівлю зерна ( див.: постанова від 29 квітня 2002 р. № 590 "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна"). На період з 1 липня 2003 р. до 1 березня 2004 р. рівень заставних цін однієї тонни зерна базисних кондицій був визначений Кабінетом Міністрів України встановленням твердих цін для різних найменувань зернових культур, їх класу або групи ( див.: постанова від 3 липня 2003 р. № 1030 "Про встановлення рівня заставних цін на зерно").

Міністерством аграрної політики України видано наказ від 11 червня 2002 р. № 156 "Про затвердження Примірної форми договору про заставну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаровиробників", яким затверджено відповідну примірну форму договору. Ця форма договору має застосовуватися з урахуванням положень ст. 60 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якою визначено істотні умови договору заставних закупок зерна. Такими є: найменування заставного зерна; термін договору заставних закупок зерна; ціна на заставне зерно; кількість заставного зерна; ціна зберігання; відповідальність сторін; страхування ризиків випадкової загибелі та пошкодження заставного зерна. Згідно зі ст. 638 ЦК такий договір вважається укладеним і, відповідно, має певні правові наслідки, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов такого договору.

Застосування заставних закупівель сільськогосподарської продукції є можливим також щодо інших видів продукції. Слід згадати, що вперше заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна", яким передбачено подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. -- їх бюджетне фінансування.

Надалі законодавець у ст.З Закону України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" як механізм цінової політики і підтримування доходів виробників сільськогосподарської продукції визначає можливість спрямовувати на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Отже, такий підхід відкриває шлях у майбутньому для ширшого і, бажано, гнучкішого застосування такого механізму забезпечення.

Висновки

Таким чином на підставі викладеного вище можемо зробити висновки, що в умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням. Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами. При здійсненні господарської діяльності аграрні товаровиробники можуть здавати і брати в оренду цілісні майнові комплекси, земельні ділянки цих підприємств. Класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі договірних зобов?язань, що містяться у ЦК України. Відповідно до цього договірні зобов?язання поділяють на договори: щодо переходу права власності (купівля-продаж, дарування, рента, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); пов?язані з передачею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Особливого значення особливо в сучасний період набувають договори заставної закупівлі зерна.

Список використаної літератури

1. Аграрне право України: Підручник / За ред. В. 3. Янчука. -- 2-е вид. -- К., 1999. - С. 578.

2. Семчик В. И. Имущественно-правовые отношения в сельском хозяйстве. -- К., 1984. - С. 172.

3. Бычкова Ц. В. Новые подходы к решению продовольственной проблемы: истинное и ложное // Государство и право. -- 1992. -- № 7. -- С. 36.

4. Стативка A. H. Договоры в агропромышленном комплексе Украины в условиях рынка. -- Харьков, 1997. -- С.86- 97.

5. Луць В. В. Контракта у підприємницькій діяльності: Навч. nocio. -- 2-е вид., стер. - К., 2001. - С. 100.

6. Поліводський О. А. Правове регулювання реалізації сільськогосподарської продукції // Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія / Кол. авторів. За ред. В. І. Семчика. - К, 2003. -- С. 200.

7. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

8. Закон України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років.

9. Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р.