Договірні зобов'язання у господарській діяльності

ПЛАН

1. Загальна характеристика господарських зобов'язань.

2. Поняття, ознаки та види господарських договорів.

3. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів.

1. Загальна характеристика господарських зобов'язань

Зобов'язання - вид юридичного зв'язку (правовідносин), який може розглядатися і як один з механізмів, що використовується у різних галузях права. В силу зобов'язання один суб'єкт права зобов'язаний здійснити певні дії, а інший - управнена сторона - вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.

Термін "зобов'язання" має декілька значень. Він використовується для позначення: 1) документа, що видасться боржником кредитору; 2) окремого обов'язку; 3) обов'язку з відповідними йому повноваженнями; 4) сукупності обов'язків з відповідними їм повноваженнями.

В силу господарського зобов'язання один суб'єкт господарювання зобов'язаний здійснити певні дії господарського характеру, як-такі: перевести гроші, поставити товар, виконати роботу, надати ділову інформацію і т. ін., а інший суб'єкт вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.

Стаття 173 Господарського кодексу України містить наступне визначення господарського зобов'язання: "Господарським зобов'язанням, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З урахуванням великої кількості та різноманітності господарських зобов'язань, що виникають між юридичними та фізичними особами -підприємцями, важливого значення набуває їх класифікація.

Питання класифікації зобов'язань, у тому числі господарських, у юридичній літературі вже давно є дискусійним. Використовуючи різні властивості договорів та зобов'язань, що з них випливають, які справляють найбільш помітний вплив на характер правового регулювання, вчені пропонують різні варіанти класифікації зобов'язань, у тому числі господарських.

Велику увагу класифікації господарських зобов'язань приділяє В.В. Лаптєв. Виходячи з господарсько-правової концепції, він прийшов до висновку, що зобов'язально-правові форми поєднуються у три великі групи відповідно трьом групам господарських відносин - горизонтальним, вертикальним та внутрішньогосподарським. Вони створюють три крупні підсистеми зобов'язань - господарсько-оперативних, господарсько-управлінських та внутрішньогосподарських.

Господарсько-оперативними, на його думку, є зобов'язання, у форму яких втілюється виконання господарськими органами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій.

Господарсько-управлінські - це зобов'язання, у форму яких втілюється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій.

Внутрішньогосподарські - це відносини, у форму яких втілюється виконання господарсько-оперативних та господарсько-управлінських функцій у рамках єдиного господарського органу.

Зустрічаються й інші точки зору стосовно критеріїв класифікації зобов'язань. Так, в залежності від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні та позадоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на підставі угоди його учасників (наприклад, двосторонній або багатосторонній договір).

Позадоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (наприклад, одностороннього правочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо).

Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, насамперед, волею їх учасників. Зміст позадоговірних зобов'язань ґрунтується на законі, односторонньому волевиявленні, адміністративному акті тощо.

В залежності від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні зобов'язання - це правовідносини, що мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері господарювання.

Охоронні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення; їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта господарської діяльності. По суті вони являють собою різновид засобів захисту.

За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на односторонні та взаємні (зустрічні).

В односторонніх зобов'язаннях у однієї сторони зобов'язання є тільки права, у іншої - тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди).

У взаємних (зустрічних) зобов'язаннях кожен із учасників такого зобов'язання має як права, так й обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець та покупець володіють одночасно і правами, і обов'язками щодо одне одного. Взаємні (зустрічні) зобов'язання, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно (якщо інше не передбачене законом, договором і не випливає із сутності зобов'язання).

В залежності від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'язання воно може бути простим або складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву та одному обов'язку, то зобов'язання вважається простим.

Якщо прав та обов'язків у сторін зобов'язання декілька, воно є складним.

У залежності від значення зобов'язання для його сторін розрізнюють головні (основні) та додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Головні (основні) можуть існувати самостійно без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж).

Додаткові (акцесорні) зобов'язання виникають тільки за наявності головного (основного) зобов'язання та нерозривно пов'язані з ним (наприклад, порука). Додаткові зобов'язання завжди наслідують долі головного зобов'язання й автоматично припиняються разом з ним.

В залежності від пов'язаності зобов'язань з особистістю їх учасників можна розмежувати зобов'язання особистого характеру та зобов'язання неперсоніфіковані.

Особливістю зобов'язання особистого характеру є необхідність виконання дій, що є його об'єктом, особисто учасником. У таких зобов'язаннях недопустима заміна однієї із сторін, і вони припиняються у разі смерті громадянина або ліквідації юридичної особи, що є їхнім учасником. Так, при відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров'ю громадянина, кредитором може бути тільки потерпілий.

Зобов'язання неперсоніфіковані не пов'язані з особистістю боржника або кредитора. Тому у них можлива передача прав та обов'язків у порядку правонаступництва, заміна осіб у зобов'язанні тощо.

З точки зору визначеності змісту зобов'язання розрізняють зобов'язання з певним обсягом вимог та зобов'язання з невизначеним змістом.

В зобов'язаннях з певним обсягом вимог точно відомо, виконання яких обов'язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника. Такими є переважна більшість зобов'язань.

В зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних) обсяг прав і обов'язків встановлюється тільки в загальному вигляді. Конкретні роботи, послуги тощо визначаються вже під час виконання зобов'язання.

З точки зору визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом виконання, альтернативні і факультативні.

Зобов'язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов'язання є цілком конкретна поведінка учасників. Це загальне правило.

Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором. Право вибору належить боржнику, що виконує зобов'язання, якщо інше не випливає із закону, договору або сутності зобов'язання. Причому здійснення будь-якого із них вважається виконанням зобов'язання. Припускається, що коли вже кредитор погодився на декілька варіантів в момент укладення договору то йому байдуже, який з них обере надалі боржник. Наприклад, договором між художнім колективом та замовником передбачено, що буде дано концерт по програмі №1 або по програмі №2. При виконанні будь-якої з цих програм зобов'язання буде вважатися виконаним, якщо дотримані інші умови договору (термін, якість, склад учасників). Наявність у боржника права вибору однієї дії з низки можливих не означає, що існує декілька зобов'язань. Альтернативне зобов'язання єдине правовідношення, зміст якого в цілому визначається в момент виникнення зобов'язання і уточнюється до моменту виконання.

Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо - має право замінити її виконання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін. Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ, а при неможливості цього, надати іншу річ такого ж призначення. Можливість заміни виконання тут також є правом боржника. У господарських відносинах виникають й наступні зобов'язання:

а) зобов'язання з передачі майна у власність, на праві господарського відання, оперативного управління;

б) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація);

в)зобов'язання з передачі майна у користування за плату (оренда);

г)зобов'язання з виконання робіт (підряд на капітальне будівництво);

д)зобов'язання з надання послуг (комісія, зберігання, експедиція);

є) зобов'язання з перевезень;

ж) зобов'язання, пов'язані із розрахунками та кредитуванням (банківське кредитування юридичної особи, договори банківського рахунку, розрахункові відносини);

з)зобов'язання зі страхування;

і) зобов'язання зі спільної діяльності;

к) охоронні зобов'язання.

Таким чином, визначення господарського зобов'язання містяться у науковій літературі та у Господарському кодексі України (стаття 173). Щодо видів господарських зобов'язань, то вони класифікуються за багатьма підставами, використовуючи різні властивості договорів та зобов'язань, що з них випливають.

2. Поняття, ознаки та види господарських договорів

Право України регулює майнові господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір. Це майнові договори.

Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавче майнові договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (статті 151-160).

У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво - з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією -- категорією господарського договору.