Так, згідно з ч. З ст. 73 ГК майно державного унітарного підпри­ємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (щодо державних комерційних підприємств — ст. 74) чи праві оперативного управ­ління (ст. 76 ГК). Останнє стосується і майна державної установи (організації), яка перебуває на державному бюджеті (ст. 39 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність"). Отже майно, що набувається державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами купівлі-продажу, належить йому не на праві власності, а на праві повного господарського відання або опе­ративного управління. Подібний статус має майно комунального унітарного підприємства (ст. 78 ГК).

У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (ст. 661 ЦК).

Стаття 697 ЦК передбачає випадки збереження права власності на переданий товар за продавцем. Так, договором може бути вста­новлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберіга­ється за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено до­говором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право ви­магати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до по­купця.

4. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними, за загальним правилом, можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, наприклад, вже ст. 698 ЦК передбачає обов'язкову наявність стату­су суб'єкта підприємницької діяльності у продавця за договором роздрібної купівлі-продажу.

Як вже зазначалося, за загальним правилом право продажу това­ру належить його власнику. Проте зважаючи на наявність ще 2 правових режимів майна, крім права власності — права повного господарського відання та права оперативного управління, — коло потенційних продавців суттєво розширюється, доповнюючись державними та комунальними підприємствами.

Згідно зі ст. 75 ГК відчуження майна державного комерційного підприємства відбувається лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конку­рентних засадах. Порядок такого відчуження встановлений Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом Фонду державного майна України від ЗО липня 1999 р. № 1477 (в редакції наказу від 29 березня 2004 р. № 604), а також Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною влас­ністю, затв. наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976.

Відповідно до п. 4 Положення про порядок відчуження основних іасобів, що є державною власністю, відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам прива­тизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. Суб'єкт господарювання після отримання погодження державного органу приватизації на відчу­ження майна шляхом його продажу (при здійсненні продажу через біржі, на аукціоні) забезпечує укладання договору з юридичною особою, яка має договір про продаж майна, шо перебуває у державній власності, з Фондом державного майна України.

Умови договорів купівлі-продажу не повинні суперечити цілям юридичної особи, які зазначаються в її установчих документах.

5. Покупець приймає або зобов'язується прийняти придбане майно, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець має право відмовитися від прийняття товару, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 670), передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 672), у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 ЦК) тощо.

Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимага­ти від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 690 ЦК).

Приймання-передача у визначених нормативними актами випад­ках оформлюється певними документами. Так, приймання-передача основних засобів оформлюється актом за формою № 03-1, вимоги до складання якого затверджені наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку".

Для випадків придбання інших об'єктів, що не належать до ос­новних фондів, обов'язкової форми акта приймання-псрсдачі не встановлено. Сторони договору купівлі-продажу можуть ви шачи ш її самостійно. Замість актів також можливе застосування накладних, рахунків-фактур тощо[1].

6. Покупець зобов'язаний сплатити певну грошову суму за придбане майно.

Згідно зі ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Так, зокрема, договором купівлі-продажу може передбачатися попередня оплата товару, тобто, оплата товару до його передання продавцем (ст. 693 ЦК), в тому числі часткова — на умовах авансу чи завдатку (в договорах між громадянами або з їх участю), оплата товару в момент укла­дення договору або в строк, що ним визначається, надання товарів на умовах товарного кредиту (товари передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент — підпункт 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"), надання товарів на умовах розстрочення платежів (ст.ст. 694—695 ЦК, п. 1.12 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", Правила торгівлі у розстрочку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 лип­ня 1998 р. № 997).

Питання оплати покупцем майна безпосередньо пов'язане із встановленням ціни останнього.

Згідно зі ст. 691 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Виходячи зі змісту зазначеної статті ЦК, ціна не є істотною умовою договору купівлі- продажу у цивільно-правових договорах — якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогіч­ні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Проте вже згідно з ч. 2 ст. 189 ГК (див. також ч. З ст. 180 цього Кодексу) ціна є істотною умовою господарського договору, в тому числі до­говору куп і вл і-продажу, що укладається у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 691 ЦК якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встанов­лено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає змійі залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих по­казників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо пе- редання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання ювару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановле­ний договором, — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК.

Згідно зі ст. 632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовле­ністю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Частина 3 ст. 189 ГК також дозволяє суб'єктам господарювання використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

За змістом ст. 7 Закону України від 3 грудня 1990 р. "Про піни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ре­сурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення.

Державне регулювання цін здійснюється в межах і органами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)". Наприклад, згідно з п. 12 постанови Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації уповноважені, зокрема, встановлю­вати граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, — на рівні не вище ніж 35% оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, що придбава- ються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти, — на рівні не вище ніж 10% оптової ціни виробника (митної вартості). Відповідно, Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, був затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 3 грудня 2001 р. № 480/294. 2 липня 2002 р. було підписане розпорядження Київської міської державної адміністрації М 1292 "Про регулювання гранич­них торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби і вироби медичного призначення".

ГК у ч. 2 ст. 190 закріплює, що державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання при­родних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України

За п. 2 Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затв. поста­новою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. N° 135, рішення про запровадження та скасування державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень, за винятком продукції, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України, приймається:

1) на загальнодержавних ринках — Мінекономіки разом з Анти- монопольним комітетом;

2) на регіональних — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями разом з відповідними органами Антимоно- польного комітету.