Згідно зі ст. 653 ЦК, у разі розірвання дого-вору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобо-в'язання припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору закон-ної сили. Розірвання договору найму житла є підставою позбавлення житла. Стаття 826 ЦК передбачає один з правових наслідків розірван-ня договору найму житла. Таким наслідком є виселення з житла наймача та інших осіб, які проживали у помешканні, на підставі рішення суду без надання їм іншого житла. Необхідність постанови рішення суду про виселення зумов-лене конституційною вимогою, що міститься б ст. 47 Конституції України та ст. 311 ЦК. Від-повідно до вимог ч.і ст. 144 ЦПК позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Позовні вимоги про ро-зірвання договору найму житла і вимоги про виселення наймача та інших осіб, які прожи-вали у помешканні, безумовно, пов'язані між со-бою. Перша вимога визначає долю позовної вимоги про виселення. Очевидно, що, виходячи з інтересів наймодавця, доцільно об'єднувати в одній позовній заяві вимоги про розірвання договору найму житла і про виселення. Відпо-відачами у таких справах мають бути наймач і всі повнолітні особи, які проживали у помеш-канні. Хоча в ст. 826 говориться про проживан-ня вказаних осіб у минулому часі, підлягають виселенню й особи, які продовжують жити піс-ля розірвання договору. Виселення наймача та інших осіб, які проживали у помешканні, може полягати в звільненні житла від майна цих осіб, позбавлення їх реєстрації за цією адресою.

ВИСНОВКИ

Сьогодні Україна намагається забезпечити молодим громадянам рівне з іншими громадя-нами право на житло, сприяти молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо. У зв'язку з цим було розроблено й прийнято ряд законів та підзаконних актів, які регулюють можливість отри-мання молодими чоловіками та жінками або сім'ями довгострокових кредитів для побудови житла. Серед цих актів провідне місце займа-ють наступні: Закон України «Про сприяння со-ціальному становленню та розвитку молоді в Україні» 5 лютого 1993 р. (в редакції Закону 2001 р.), Постанова КМУ від 28 жовтня 1996 р. № 1300 «Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва», Постано-ва КМУ від 29 травня 2001 р. № 584 «Про по-рядок надання пільгових довготермінових кре-дитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла» та ін.

З метою створення умов для здійснення пра-ва громадян на вільний вибір способу задово-лення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого жи-тла та формування ринкових відносин 19 червня 1992 р. було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Приватизація державного житлового фонду -- це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де ме-шкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підва-лів, сараїв). Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (бу-динків) з розрахунку санітарної норми 21 ква-дратний метр загальної площі на наймача і ко-жного члена його сім'ї та додатково 10 квадрат-них метрів на сім'ю та продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадя-нам України, що мешкають в них або перебу-вають в черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноважени-ми на це органами, створеними місцевою дер-жавною адміністрацією та органами місцево-го самоврядування, державними підприємства-ми, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний жи-тловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не по-требує нотаріального посвідчення. Таким чи-ном, право власності у громадянина на прива-тизовану квартиру (будинок) виникає з момен-ту реєстрації свідоцтва про право власності в органах приватизації.