Укладання такого договору підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента), форма якої встановлюється транспортним законодавством. Відповідно до ЦК України договори перевезення належать до групи договорів про надання відплатних послуг. Саме глава 64 "Перевезення" розташована першою після глави 63 "Послуги. Загальні положення". Але так було не завжди. Розділ 63 "Послуги. Загальні положення" в ЦК України з'явився вперше. ЦК 1922 p. та ЦК 1963 p. взагалі не визначали договір про надання послуг як такий. У договорі перевезення вантажу надання послуги з перевезення вантажу невіддільне від діяльності перевізника - послугонадава-ча. Крім того, корисний ефект перевезення не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, а полягає в самому процесі надання послуги перевезення і виражається в юридичних наслідках - в набутті прав та обов'язків вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача. Отже, договори перевезення вантажів (незалежно від виду перевезення) належать до групи цивільно-правових договорів про надання послуг [32,с.361]. Договір перевезення вантажу є двостороннім, оскільки в ньому міститься нерозривний зв'язок двох зобов'язань і кожна зі сторін договору має права та несе обов'язки. Згідно зі ст. 909 ЦК України відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Крім цього, ст. 916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати. Таким чином, виконання перевізником обов'язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів. Специфіка договору перевезення вантажу полягає у тому, що в тих випадках, коли перевізник належить до транспорту загального користування (ст. 915 ЦК України), плата за перевезення вантажів визначається на підставі тарифів, що затверджуються в порядку, передбаченому транспортними статутами й кодексами. Виходячи з визначення договору перевезення вантажу, такий договір слід визнати як реальний. Про реальний характер договору свідчить той факт, що зобов'язання перевізника з доставки в пункт призначення розповсюджується лише на вантаж, що був переданий йому відправником. Отже, саме зобов'язання перевізника виникає лише з моменту отримання останнім вантажу від відправника. Однією з новел ЦК України є те, що в ньому були враховані властивості договорів перевезення транспортом загального користування як публічних. Перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, що було видано цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу за зверненням будь-якої особи. Публічність договору перевезення особливо підкреслена в ч. 2 ст. 915 ЦК України: "Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором" [32,с.362]. До транспорту загального користування слід віднести залізниці, що входять у загальну мережу залізниць України й відкриті для загального користування, а також у більшості випадків повітряний та водний транспорт. Умови перевезення вантажу транспортом загального користування визначаються перевізником і можуть бути прийняті іншою стороною лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У зв'язку з цим, договори перевезення вантажів транспортом загального користування відносять до категорії договорів приєднання. Сторонами договору перевезення вантажу є вантажовідправник і перевізник. Але у зобов'язанні, що виникає з договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, бере участь також управомочена на отримання вантажу особа - вантажоодержувач. Як вантажоодержувач може виступати сам відправник, але зазвичай вантажоодержувачем стає третя особа, яка зазначається у перевізних документах і на користь якої здійснюється відповідне перевезення. На відміну від вантажовідправника та перевізника, вантажоодержувач не бере участі в укладанні договору перевезення, а отже, не може вважатися стороною цього договору. Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортним законодавством обов'язки (здійснити доплату за перевезення, перевірити стан одержаного вантажу та ін.). Усі види договору перевезення вантажу належать до операцій, для яких установлена письмова форма їх здійснення. Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом зазвичай транспортною накладною (залізничною, автомобільною, повітряною, внутрішнього водного транспорту) або коносаментом. Накладна містить усі необхідні відомості про вантаж, що перевозиться, ступінь використання вантажопідйомності вагону (контейнера), швидкість перевезення, час прийняття вантажу до перевезення і т. д. Відсутність накладної свідчить про відсутність договору перевезення, оскільки договір перевезення належить до формальних операцій і його наявність і зміст може бути підтверджено тільки письмовими документами. Товарно-транспортна накладна складається із двох розділів: товарного й транспортного, й відповідно до цього має двояке правове значення: юридичне і розрахунково-касове [32,с.363]. Юридичне значення накладної полягає в тому, що вона є товаросупровідним документом (супроводжує вантаж на всьому шляху його прямування і видається вантажоодержувачеві разом з вантажем) і письмовим доказом як факту укладення договору перевезення, так і його змісту (прав та обов'язків сторін, що з нього випливають). Зміст накладної не може бути доведений ніяким іншим документом, окрім як самою накладною. Тому при неналежному виконанні транспортною організацією своїх обов'язків із перевезення, вантажоодержувач або вантажовідправник можуть пред'явити вимоги лише за умови надання накладної. Зокрема, претензії і позови до транспортної організації, що виникають, після доставки вантажу і видачі його вантажоодержувачеві (при простроченні доставки, частковій втраті, псуванні або пошкодженні вантажу і т. д.), беруться до розгляду і можуть бути задоволені лише за умови пред'явлення вантажоодержувачем оригіналу накладної. Розрахунково-касове значення накладної визначається тим, що за накладною перевіряється правильність застосування тарифів і різних зборів за перевезення, а також її дані служать підставою для розрахунків між учасниками перевізних правовідносин. Відповідно до ст. 134 КТМ України, договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору морського перевезення вантажу можуть підтверджуватися чартером, коносаментом або іншими письмовими доказами (ст. 134 КТМ). Коносамент видається перевізником після приймання вантажу для перевезення, що свідчить про реальний характер договору морського перевезення вантажу за коносаментом. Коносамент є не тільки документом, що посвідчує факт приймання перевізником вантажу для перевезення та факт укладення договору морського перевезення вантажу, а коносамент ще й визнається товаророзпорядчим документом. Разом із передачею коносаменту, до особи, яка стає його новим утримувачем, переходять усі права з розпорядження майном, відносно якого цей документ було оформлено. Зміст договору перевезення вантажу (незалежно від виду транспорту) зумовлений предметом цього договору, а саме: необхідністю врегулювати дії перевізника з доставки вантажу в пункт призначення і видачі його одержувачеві, а також дії вантажовідправника зі сплати за перевезення вантажу встановленої плати. Передаючи вантаж у повне розпорядження транспортної організації, вантажовідправник позбавлений можливості забезпечити збереження цього вантажу в дорозі. У зв'язку з цим перевізникам необхідно вжити заходів, яких у таких умовах вжив би власник речей, і більше того, проявляти турботу, властиву організаціям, що займаються зберіганням товарів та інших речей. Тому істотною умовою збереження вантажу при транспортуванні є належне його пакування. Упаковка товару - це тара, матеріал, у якому розташовується товар з метою його збереження після виготовлення, а також додання йому компактності для зручності перевезення і зберігання. Вимоги до упаковки повинні виходити зі способу, відстані й тривалості перевезення, необхідності перевалки товару в дорозі, температурного режиму та вологості під час транспортування, пори року (умов погоди), способу оплати транспортування (за піддон, кіпу, контейнер і т. д.), сумісності з іншими вантажами та ін. [32,с.364] Так, наприклад, при морському перевезенні необхідно враховувати тиск на вантаж інших вантажів, а також бічний тиск під впливом крену судна, глибину трюмів та їх розміри, розміри вантажних люків, можливість проникнення води, сторонніх запахів і забруднюючих речовин. При залізничних перевезеннях необхідно враховувати можливість частих перевантажень, поштовхів у дорозі в результаті гальмування і при маневруванні на залізничних станціях, розміри тунелів і мостів, а також габарити, вагу і зовнішню форму вантажного місця. Витрати, пов'язані з приведенням тари в належний стан, у всіх випадках покладається на вантажовідправника, за винятком тих випадків, коли несправність тари стала результатом недбалого ставлення до неї перевізника. Відправник відповідає за наслідки недоліків, тари і внутрішньої упаковки, які призвели до бою, пошкодження, деформації, протікання, псування вантажу, порушення термінів доставки, затримки транспортних засобів, додаткових витрат у пунктах перевалки на підготовку вантажу для подальшого перевезення або його реалізації. До моменту пред'явлення тарно-пакувальних і штучних вантажів до перевезення вони повинні бути обов'язково замарковані. Під маркуванням розуміється: умовні позначення, відомості та зображення, що наносяться на упаковку, бірки або на відвантажувані товари з метою уникнення їх засортування, а також створення умов для схороннього транспортування з урахуванням фізико-хімічних і транспортних особливостей вантажу. Маркування вантажу покликано забезпечити збереження вантажів, що перевозяться, прискорити процес їх завантаження і перевалки, а при втраті перевізних документів - полегшити уточнення одержувача і пункту призначення. Усі наслідки неправильного маркування відправника несе відправник. Перевізник повинен перевірити наявність маркування відправника, але він не зобов'язаний перевіряти правильність маркування та його відповідність характеру вантажу. Тому перевізник не несе відповідальності за пошкодження вантажу, зумовлене вадами маркування, але не звільняється від відповідальності, якщо всупереч вимогам транспортного законодавства прийняв вантаж без маркування [32,с.365]. На користь збереження вантажів, що перевозяться, транспортне законодавство встановлює певні вимоги і для транспортних засобів, що подаються під завантаження. В першу чергу, вони повинні бути справними у технічному відношенні. Крім придатності транспортних засобів в технічному відношенні існує ще поняття придатності транспортних засобів у комерційному відношенні. Під технічною справністю транспортних засобів слід розуміти такий технічний стан транспортного засобу, який повністю забезпечує збереження вантажу при його перевезенні, тобто виключається можливість його псування, пошкодження і т. д. Під придатністю в комерційному відношенні слід розуміти такий стан транспортних засобів, який придатний для перевезення саме такого вантажу (наприклад, відсутній стійкий запах, стіни і підлога чисті і т. д.). Відповідальність за придатність транспортних засобів в технічному відношенні повинен нести перевізник, який їх подає, - транспортні засоби належать йому і він повинен відповідати за їх технічний стан. Визначати ж придатність транспортного засобу в комерційному відношенні повинен перевізник, який завантажує в нього вантаж.