Алібі -- це твердження підозрюваного чи обвинуваче-ного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінова-ного злочину, бо в момент його вчинення перебував у іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на органі дізнання, слідчому, прокуророві та судді. Підозрюваний та обвинувачений, їхні захисники мають право, але не зобов'язані, наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спро-стовано, кримінальну справу повинно бути закрито, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок.

При оцінці показань обвинувачуваного слід враховува-ти, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на досудовому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтвер-джені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показан-ня обвинуваченого, який викриває іншу особу, підляга-ють ретельній і критичній перевірці. Слід особливо кри-тично ставитись до показань одного обвинуваченого про-ти іншого, що спрямовані на усунення чи пом'якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатись доведе-ним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого об-винуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншими вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань підозрюваного.

Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений -- активні учасники кримінального процесу. їхні показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі, вони є засобом захисту їхніх прав і законних інте-ресів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань свідка дуже істотно відрізняється від показань потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Все це також слід враховувати при оцінці показань зазначених осіб.

Висновок експерта. Висновок експерта як доказ у кримінальній справі -- це сукупність фактичних даних та відомостей, зібраних у кримінальній справі, що містяться в його повідомленні органу дізнання, слідчому, прокурору та суду, встановле-них у результаті досліджень матеріальних об'єктів, про-ведених особою, обізнаною в певній галузі науки, техніки чи інших спеціальних знань і з використанням цих знань. Проведення дослідження та фіксування його результатів проводиться з додержанням вказаного у законі процесу-ального порядку. Дослідження виконується за спеціаль-ним завданням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді). Отже, для висновку експерта як виду доказів істотним є те, що він: а) є результатом дослідження; б) виходить від особи, яка володіє певними спеціальними знаннями, без використання яких є неможливим таке дослідження; в) складається з додержанням встановленого процесуаль-ного порядку; г) спирається на зібрані у справі докази. Експерт надає висновок лише за умови безпосередньо-го дослідження матеріальних об'єктів експертизи, чи за умови такого дослідження з використанням відомостей, відомих з матеріалів справи, чи тільки на основі матері-алів справи. Правдивість висновків експерта, який вико-ристовував відомості з протоколів допитів, інших письмо-вих матеріалів, певна річ, залежить від достовірності ос-танніх. Наприклад, М. С. Строгович вважає помилковою практику, коли експерт «в основу своїх висновків вкла-дає не тільки результати дослідження ним відповідного об'єкта на основі спеціальних знань, а й матеріали досудового та судового слідства...». З таким поглядом на цю проблему не можна погодитися. У тих випадках, коли об'єктом експертизи є факт, який не можна безпосеред-ньо піддати експертному дослідженню (наприклад, стан психіки обвинуваченого в момент вчинення злочину), ек-сперт будує свої висновки на даних щодо цього факту, що є в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, доку-ментах тощо. Експертне дослідження виконується в процесі доказу-вання та є його складовою частиною й підпорядковане тим самим цілям. Отримавши висновок експерта, орган дізнан-ня, слідчий, прокурор, суд (суддя) використовують його впродовж уеього процесу доказування. У ході експертизи, на відміну від інших процесуаль-них дій, встановлення істотних для справи фактів може відбуватися за відсутності органу дізнання, слідчого, про-курора, суду (судді). Ця особливість дозволяє пояснити» чому законодавець встановив систему спеціальних проце-суальних гарантій, додержання яких має сприяти вірогі-дному, повному та об'єктивному встановленню фактів ек-спертом і всебічній перевірці його висновків органом дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею). Су-купність цих гарантій утворює процесуальну форму, особ-ливості якої відрізняють експертизу від інших способів доказування. Норми процесуального права, що регламентують про-ведення експертизи» визначають не лише мету, порядок, межі таких досліджень, а й взаємні права та обов'язки органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді), інших учасників процесу, а також експерта у зв'язку з прове-денням ним досліджень. Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність. За необхідності в справі може бути призначено кількох експертів, які дають загальний висновок. Якщо експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій окремий висновок. Висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) не є обов'язковим, але непогодження з ним має бути вмотивованим у відповідній постанові, ухвалі, вироку (частини 3 і 4 ст. 75 КІШ). Пленум Верховного Суду України в постанові «Про су-дову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 р. № 8 наголосив, що при дослідженні вис-новку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Не слід надавати. перевагу висновку експерта лише тому, що експертизу проведено комісією, повторно, експертом авторитетної ус-танови або тим, який має більший досвід експертної робо-ти тощо (пункти 3 і 13 зазначеної постанови)1. Речові докази. Речові докази -- це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті зло-чинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути за-собами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відпові-дальності обвинуваченого (ст. 78 КІТО), Серед цих пред-метів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо). Багато непорозумінь і помилок у слідчій та судовій практиці викликає визнання речовими доказами транс-портних засобів, використаних злочинцями при вчиненні злочинів. Часто ці засоби безпідставно визнаються зна-ряддям вчинення злочину в справах про крадіжки, неза-конне зайняття рибним, звіриним або іншим добувним промислом тощо і конфіскуються. Транспортний засіб може бути визнаний знаряддям злочину лише у тому разі, якщо його використання було безпосередньо пов'язано з вчи-ненням дій, що входять до об'єктивної сторони складу злочину. Не є речовими доказами зразки для порівняльного ек-спертного дослідження, бо вони пов'язані не з подією, що розслідується, а з фактом розслідування, відіграють допо-міжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і не є незамінними, на відміну від речових доказів.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, вияв-ляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та про-вадженні деяких інших слідчих дій» їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрю-ваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники про-цесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уваж-но оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК). Огляд предметів і доку-ментів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а якщо це немож-ливо -- за місцем провадження в справі (ч. 5 ст. 191 КПК).

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнан-ня, слідства і суду або передаються для зберігання відпо-відному підприємству, організації чи установі. При пере-дачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокурору чи суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення спра-ви в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо, без шкоди для успішного провадження в справі (ст. 79 КПК).

Речові докази зберігаються до набрання вироком закон-ної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи -- речові до-кази повинні зберігатися весь чає при справі, а заінтере-сованим особам, підприємствам, установам чи організаці-ям за їх клопотанням видаються копії цих документів (ча-стини 1 і 2 ст. 80 КПК).

У разі виникнення спору про право власності на пред-мети, що є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства (ч. З ст. 80 КПК).

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися і які не можна повернути власнику, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо виникне необхідність у поверненні речових доказів, організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення (ч. 4 ст. 80 КПК).

Питання про речові докази вирішується вироком, ух-валою чи постановою суду або постановою органу дізнан-ня, слідчого, прокурора про закриття справи. При цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, але тільки у разі умисного використання їх для досягнення злочинного результату;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним ус-тановам або знищуються;

речі, що не мають ніякої цінності та не можуть бути використані, знищуються, а у разі, якщо заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шля-хом, передаються в дохід держави;

гроші, цінності та інші речі, що були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам, а якщо таких не встановлено -- переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають повернен-ню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Протоколи слідчих і судових дій, складені та оформ-лені в порядку, передбаченому КПК, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовано процесу-альні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджу-ються обставини і факти, що мають значення для вирі-шення справи (ст. 82 КПК).

Протокол.

Протокол -- це документ про проведення слідчих і су-дових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК).

У протоколі слідчої дії повинно бути зазначено: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що прово-дять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обо-в'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закі-нчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення да-них про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 і 176 КПК, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 КПК.