1. Поняття «дочірнє підприємство». Види дочірніх підприємств та особливості їх створення

Чинне законодавство під терміном «дочірнє підприємство» об'єднує досить різні поняття. Згідно з пунктами 2, 3, 11 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Указом №224/94, дочірнє підприємство - господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Внаслідок придбання контрольного пакета акцій (поглинання) одним господарюючим суб'єктом іншого останній (поглинутий) визнаватиметься дочірнім підприємством (ДП) першого. Не протирічить цьому i визначення, наведене у п. 4 ПБО 19: ДП - підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства [10].

Контроль материнського підприємства (МП) полягає у вирішальному впливі на фінансову, господарську i комерційну політику підприємства з метою одержання вигоди від його діяльності. Враховуючи ці визначення, дочірнім може бути підприємство будь-якої організаційно-правової форми, контрольний пакет акцій або часток статутного капіталу якого належить іншому підприємству. У назві такого підприємства відсутній термін «дочірнє». Правове регулювання діяльності цієї групи ДП здійснюється залежно від їх організаційно-правової форми, i здебільшого не виникає проблем, які були б зумовлені відсутністю чи невизначеністю їх статусу на законодавчому рівні.

Згідно з п. 2.24 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої наказом №288, ДП визначено як підприємство, єдиним засновником i власником якого є інше підприємство. Вищий арбітражний суд України підтвердив можливість створення та функціонування ДП на підставі загальних норм законів №697-ХІІ, №698-ХІІ, №887-ХІІ (лист №01-8/23) [4].

Також можливість створення ДП, єдиним власником якого виступає господарське товариство, передбачено ст. 9 Закону №1576-ХІІ. У цьому випадку ми маємо справу з унітарним підприємством, створеним в організаційно-правовій формі дочірнього підприємства. Характерною зовнішньою ознакою такого підприємства є наявність у його назві терміна «дочірнє». Найчастіше вони створюються на базі того чи іншого виробничого підрозділу МП. Саме такі ДП найпоширеніші при нормативній неврегульованості їх діяльності, а тому детально зупинимося на розгляді питань їх функціонування [19].

Основними цілями створення ДП можуть бути:

- підвищення ефективності використання ресурсів материнського підприємства;

- підвищення рівня спеціалізації за окремим видом діяльності материнського підприємства;

- можливість розпочати фінансово-господарську діяльність, використовуючи майно МП, без поточної заборгованості МП i проблем, пов'язаних з нею.

Для того щоб досягти поставлених цілей, дочірньому підприємству насамперед потрібно:

- залучити до управління команду фахових менеджерів;

- шукати шляхи збільшення обсягів виробництва i реалізації власної продукції, але для цього продукція має бути конкурентоспроможною;

- зменшувати коопераційні відносини між МП та ДП.

Дочірнє підприємство краще створювати на базі підрозділу, потужності якого не завантажено. В іншому випадку зміни не відбудуться для МП, крім ускладнення руху грошових коштів [8].

Враховуючи вимоги ст. 5 Закону №887-ХІІ щодо можливості існування інших видів та категорій підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України, ДП підлягає державній реєстрації згідно з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону №698-ХІІ та п. 3 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою №740.

Згідно з вимогами статей 41 та 42 Закону №1576-ХІІ у випадках створення ДП акціонерним товариством (за текстом - АТ) питання створення, реорганізації та ліквідації ДП, затвердження їх статутів та положень віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. При цьому рішення про створення та припинення діяльності ДП приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань - простою більшістю голосів.

При створенні ДП товариством з обмеженою відповідальністю (за текстом - ТОВ) рішення приймаються зборами учасників простою більшістю голосів (ст. 59 Закону №1576-ХІІ). Недотримання цих вимог може бути підставою для визнання недійсним у судовому порядку факту створення ДП [14].

2. Дочірні підприємства як юридичні особи

У юридичній літературі неодноразово порушувалось питання про законодавчу невизначеність статусу дочірніх підприємств. Хотілося б висловити свої погляди щодо цього.

Вперше в українському законодавстві термін «дочірні підприємства» з'явився у Законі «Про господарські товариства». Стаття 9 його передбачає право товариств створювати на території України та за її межами філії і представництва, а також дочірні підприємства. Але й тільки. Чинним же законодавством правовий статус останніх не врегульований.

Стаття 7 Закону «Про підприємства в Україні» надає право також підприємствам інших організаційних форм створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджувати положення про них. Термін «дочірні підприємства» тут жодного разу не вжито [14].

Чи можна філіали, представництва, інші відособлені підрозділи віднести до категорії «дочірні підприємства»? У зв'язку з тим, що законодавство не визначає статусу відособлених підрозділів юридичних осіб (в тому числі філіалів і представництв), це призводить до змішування названих понять. І, як наслідок, до помилок в підприємницькій діяльності, участь у якій беруть представництва і філіали. Тому є необхідність визначити, насамперед, їх поняття [11].

Аналіз діяльності зареєстрованих у Львівській області філіалів і представництв та правова експертиза положень про їх статус дає підстави зробити такі висновки:

- філіал - це відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, який знаходиться не за її місцем знаходження і уповноважений здійснювати в інтересах головного підприємства частину його функцій;

- представництво - також відокремлений структурний підрозділ головного підприємства, якому, як правило, надається право представляти інтереси головного, укладати від його імені угоди, здійснювати захист прав й інтересів та інші юридичні дії останнього.

Таким чином, філії та представництва відповідно до п. 18 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.) не потребують державної реєстрації.

Такий суб'єкт зобов'язаний тільки повідомити про створення чи ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки [16].

Отже, правовий статус філій, відділень, представництв, інших відокремлених підрозділів, які утворюються підприємствами різних організаційних форм, повинен визначатися положенням про них, що затверджується власником підприємства. Вони не є юридичними особами, наділяються певним майном, яке передається головним підприємством, і знаходяться не за місцем знаходження головного підприємства. А, отже, не є самостійними підприємствами. Тому їх не можна віднести до категорії «дочірні підприємства» [12].

У ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні» йдеться, що підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу у випадках і в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. Отже, підприємства - юридичні особи вправі засновувати інші підприємства із статусом названої особи [5].

Таким чином, згідно зі ст. 9 вказаного вище Закону підприємство діє на основі статуту, який затверджується власником майна; в ньому, крім іншого, вказується власник підприємства. У ст. 10 цього ж Закону йдеться, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Підприємство має право, якщо інше не передбачено законом та його статутом, продавати, передавати іншим підприємствам і здійснювати інші цивільно-правові дії щодо майна, яке йому належить, а також стосовно майна, що відповідно до законодавства не може бути у його власності. Отже, підприємство-засновник, утворюючи підприємство з правами юридичної особи, розробляє його статут і затверджує останній. У статуті відповідно до Закону вказує предмет і цілі діяльності підприємства-реципієнта, його органи управління, порядок їх формування, наділяє його майном з певним передбаченим Законом статусом, вказує у статуті права реципієнта щодо цього майна та інше на власний розсуд і згідно із Законом. З цього випливає, що підприємство-реципієнт, набуваючи статусу юридичної особи, має тільки ті права і обов'язки, які вказані у його статуті підприємством-засновником. І немає сумніву вважати таке підприємство дочірнім по відношенню до підприємства-засновника.

Дочірнє підприємство - це юридична особа, правове становище якої визначається статутом, затвердженим підприємством-засновником (власником).

Юридична природа дочірнього підприємства полягає в тому, що воно у відносинах стосовно підприємства-засновника виступає як щодо власника коштів і майна і як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності стосовно інших юридичних осіб.

Порядок легалізації дочірніх підприємств такий, як й інших юридичних осіб. На вимогу ст. 8 Закону «Про підприємництво» для цього потрібно рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи, статут, затверджений засновником, реєстраційна картка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію, документ, що засвідчує внесення плати за неї. Названі документи подаються до виконкому районної (міської), районної в місті ради народних депутатів, якщо інше не передбачено Законом (наприклад, дочірні підприємства нерезидентів реєструються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі - ст. 5 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації [16].

Вважаю за необхідне окремо зупинитись на важливому питанні, яке виникає в практиці діяльності дочірніх підприємств. Мова йде про майнову відповідальність за зобов'язаннями. Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності, а в нашому випадку - закріпленим за нею майном, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Частина 3 цієї статті встановлює, що юридична особа, яка фінансується власником і за котрою майно закріплено на праві оперативного управління, відповідає за зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна. Дана норма повністю стосується дочірніх підприємств [17].

З вище наведеного випливає, шо дочірнє підприємство повністю залежить від підприємства-засновника, а з цього - що останнє несе субсидіарну відповідальність за його боргами. В той же час при виконанні зобов'язань дочірнє підприємство вправі вимагати від засновника відшкодувати заподіяну з його вини шкоду. При цьому необхідно враховувати, що статутом підприємства можуть бути передбачені й інші умови майнової відповідальності за зобов'язаннями.