Щоб притягнути особу до відповідальності, стороні обвинувачення треба повністю власноруч довести наявність складу злочину в діянні особи, а у випадку незаконного збагачення -- надати докази неправомірності набуття статків. На практиці все відбуватиметься інакше: відкриття провадження можливе за будь-якою незначною підставою (неточності в заповненні декларації і т.п.), органи досудового розслідування по-суті позбавляються своєї головної функції -- збирання інформації, опитування свідків з метою доведення вини обвинуваченого. Крім того, в справах про незаконне збагачення принцип змагальності судового процесу буде повністю нівельований, а процес буде мати вигляд одностороннього надання документів та показань свідків, що свідчать про законність набуття статків. Функція державного обвинувачення в даному випадку полягає лише у відкритті провадження. Таке явне, безсумнівне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод призведе до масових позовів громадян України про захист їх прав до Європейського суду з прав людини. Не виключеним також є варіант розвитку подій, за якого Конституційний суд України визнає таке положення Кримінального кодексу України неконституційним.

Наступною проблемою, на наш погляд, є недотримання статті 61 Конституції України, де закріплено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Незаконне збагачення є лише результатом конкретного способу неправомірного отримання коштів. І тепер повернемось до норми статті 3682 КК, з якої можна зробити висновок, що способами незаконного збагачення можуть бути отримання неправомірної вигоди, ухилення від сплати податків, незаконна підприємницька діяльність, контрабанда. Тому особа може отримати покарання у вигляді, наприклад, позбавлення за незаконне збагачення, і за одержання хабара (неправомірної вигоди), в результаті якого відбулося таке збагачення, що є прямим порушенням принципів кримінального права.

Після аналізу положення статті хотілося б перейти до практики її застосування в Україні. У рамках напряму курсу посилення боротьби з корупцією, застосування статті щодо кримінальної відповідальності за незаконне збагачення набуває все ширшого застосування. На початку 2016 року Національне антикорупційне бюро відкрило кримінальне провадження за результатами аналізу електронних декларацій стосовно деяких представників влади в Україні. Майже в цей період Національне антикорупційне бюро відкриває ще декілька кримінальне проваджень за фактом незаконного збагачення посадових осіб. Восени 2016 року Генпрокуратура розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою в незаконному збагаченні ще декількох службових осіб.

І це далеко не всі провадження, що були відкриті за фактом незаконного збагачення у 2016 році. Аналіз справ про незаконне збагачення свідчить про надзвичайно спрощений підхід органів обвинувачення до доведення вини підозрюваних у вчиненні злочину, передбаченого ст. 3682 КК. Для початку органи встановлюють два факти: загальну суму, на яку посадовою особою набуто активи, та розмір сукупного доходу цієї особи за певний час (фактично, виключно на підставі даних Державної фіскальної служби (ДФС) про доходи цієї особи або на підставі заповнених електронних декларацій особи). Потім констатується, що отримана сума витрат на набуття активів перевищує дохід посадової особи. На підставі такого арифметичного підрахунку робиться висновок, що законність підстав набуття активів не підтверджено доказами, а відтак особу можна визнати винною в незаконному збагаченні. При цьому найчастіше не беруться до уваги можливі інші законні доходи, які можуть не відображатися у базах даних ДФС, а отже й не враховуватися при застосуванні арифметичного методу звинувачення. Наприклад, у стандартних відомостях із Державного реєстру платників податків, якими послуговуються органи обвинувачення, може не бути даних про доходи від відчуження майна, отримання кредиту чи позики, отримання подарунку або вчинення інших правочинів, виключається можливість мати родинні заощадження. Також ДФС може надати інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків лише за обмежений період.

Так у одній із справ у 2016 році, посилаючись на те, що доходи обвинуваченого не можуть покрити витрати на автомобіль та квартиру, суд виніс рішення притягнути його до кримінальної відповідальності. Беручи до уваги кризову ситуацію, що наразі панує в країні, можна зрозуміти такий вирок суду, але це ігнорує конституційні та кримінальні принципи, статті Основного Закону тощо.

Безумовно особу, щодо якої неможливо встановити законності набуття нею значних статків можна притягнути до відповідальності, але для цього може бути встановлений інший вид відповідальності, замість кримінальної -- цивільно-правовий, адміністративний, дисциплінарний або звільнення з посади. Підставою для кримінальної відповідальності, з огляду на її особливу правову природу, може бути лише доведений державою факт незаконного (злочинного) набуття особою у власність певних активів.

Висновки з даного дослідження

З урахуванням викладеного, очевидним є те, що положення чинної редакції ст. 3682 КК сформульовані без дотримання ряду основоположних принципів права, положень Конституції України та доктринальних положень кримінального права. Презумпція невинуватості є основоположним принципом (насамперед кримінального права) і водночас правом людини, елементом права на справедливий суд. Безперечно, зважаючи на статус службової особи, якій народ довіряє владу, держава може встановлювати до неї додаткові вимоги, у тому числі покладати на неї обов'язок довести законність джерела походження свого майна та своїх статків. Разом з цим реалізація таких вимог не може здійснюватися за рахунок порушення основоположних принципів кримінального права. Кроком вперед у цьому напрямку стало введення в дію електронного декларування, введення відповідальності за неправдиву декларацію, що також значним чином вплинуло на утвердження політичної відповідальності високопосадовців перед рядовими громадянами. Можливим варіантом усунення суперечностей є виправлення положень статті 3682 ККУ та приведення їх у відповідність до Основного Закону України або взагалі повний перегляд доцільності та ефективності такого положення взагалі. І це є необхідним для якнайскорішого утвердження основних демократичних принципів в Україні, наближення до європейського співтовариства.

Список літератури

1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 18-24.

2. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 141.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від // Офіційний вісник України. - 1998. - №13. - Ст. 270.

4. Манукян В.И. Европейский суд по правам человека: право, прецеденты, комментарии: Научно-практическое пособие // В.И. Манукян. - К., Истина, 2006. - 368 с.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 36-62.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України том 2, 2009 р. Розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг» (ст.364-370).

7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Офіційний вісник України. - 2012. - №37. - Ст.17, 92.

8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 2003. - №40-44. - Ст. 356.