При цьому слід звернути увагу на те,, що особа, що вчинила злочин, як і будь-яка інша особа, користується всіма правами людини і громадянина, передбаченими і гарантованими їй Конституцією. У зв'язку з цим посягання на її особисту недоторканність, свободу пересування і право на вільний вибір місця перебування повинне відбуватися лише у суворій відповідності із законом.

У випадку затримання такої особи через деякий час після вчинення нею злочину, як це випливає із статті 38 КК України, особа, яка здійснила затримання, повинна притягуватися до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 146 КК України.

У теорії кримінального права з твердженнями про необґрунтованість такого підходу виступав І.С. Тишкевич, який вказував, що інтереси боротьби зі злочинністю вимагають надання представникам влади й іншим громадянам право затримувати злочинця в будь-який момент після скоєння кримінально-караного діяння. Злочинцю іноді вдається сховатися після скоєння злочину, а через деякий час потерпілий чи інші особи його виявляють. У цьому випадку було б недоцільно позбавляти громадян права на активні заходи для затримання злочинця [13, с. 61-62].

Позицію на необхідності затримання громадянами осіб, що вчинили злочин протягом всього строку давності кримінального переслідування також відстоював С.Ф. Мілюков [14, с. 34]. Подібну точку зору висловив і І.Л. Петрухін, який вказав, що затримання не відразу після вчинення злочину можливе в ряді ситуацій. Якщо, наприклад, особа несподівано впізнала злочинця через тривалий час після вчинення злочину, то вона повинна мати можливість його затримати [15, с. 184].

У науці склалася обґрунтована і практично загальновизнана думка про те, що затримання можливе з моменту фактичного закінчення злочину і до того моменту, поки не закінчяться встановлені кримінальним законом строки давності притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності або терміни давності виконання винесеного йому обвинувального вироку. У зв'язку з цим цікавою є точка зору Ю.В. Бауліна, який вказує, що затримання злочинця можливе навіть за межами термінів давності кримінального переслідування. Важливо тільки, щоб громадяни при затриманні були впевнені, що саме ця особа вчинила злочин. Помилка при такому затриманні оцінюється за правилами фактичної помилки [16, с. 91].

Однак, як справедливо зазначає С.Г. Блинська, громадянину, якого незаконно затримали внаслідок фактичної помилки, навряд чи здаватиметься виправданим порушення його природного і конституційного права на особисту недоторканність. Адже кримінально-правове затримання має своїм наслідком можливе заподіяння шкоди затримуваному, котре регулюється правилами статті 38 КК України і виключає злочинність діяння тільки при дотриманні вимог щодо кримінально-правового затримання [2, с. 110-І22].

На сьогодні, вирішення питання у ситуації вимушеної необхідності притягнення особи, що затримала злочинця через деякий час після вчинення ним злочину, до кримінальної відповідальності за статтею 146 КК України нам вбачається у можливості її звільнення на підставі статті 48 КК України, у зв'язку із втратою такою особою суспільної небезпечності.

Більш складним є питання про звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 48 КК України особи, що затримує злочинця, але має судимість або раніше вчинила злочин. Як відомо, до неї статті 48 не може бути застосована.

Невиправданим, на нашу думку, у цьому разі є притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, оскільки вона діяла з благих намірів і корисних для суспільства спонукань, а саме для доставлення злочинця до органів влади з метою його притягнення до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу думку, висловлену М.Й. Якубовичем, який вважав, що у разі правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, відсутня суспільна небезпека діяння, оскільки дії із затримання носять правомірний характер [17, с. 129].

Тому вважаємо за доцільне погодитись з тими вченими, які пропонують поширити часові межи правомірного затримання особи, що вчинила злочин, не тільки на момент вчинення нею злочинного посягання або безпосередньо після його вчинення, а також й на інший, більш тривалий період часу, обмежений строками давності притягнення до кримінальної відповідальності або давності виконання вироку. Вважаємо, що такий строк буде достатнім, оскільки його перевищення при затриманні, у зв'язку з неможливістю притягнення злочинця до кримінальної відповідальності, буде свідчити про грубе порушення його права на недоторканість і свободу пересування. Також маємо сумніви, що у пам'яті потерпілого або свідків після спливу цього строку ще збережуться обставини вчинення злочину та прикмети, за якими вони зможуть впізнати злочинця.

З метою вирішення зазначеної проблеми, враховуючи, що суспільну небезпеку особа, що вчинила злочин, може представляти не тільки відразу ж після його вчинення, але й після спливу значного періоду часу, особливо у тих випадках, коли вона переховується від правоохоронних органів, веде антигромадський спосіб життя, з метою вироблення єдиних правил застосування законодавства з питання звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які брали участь у затриманні злочинців, вважаємо за необхідне виключити з частини 1 статті 38 КК України слово «безпосередньо».

право затримання злочин кримінальність

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Блинська С.Г. Кримінально-правова природа затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння : дис ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / С.Г. Блинська. - К., 2006. - 197 с.

3. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 40-41. - Ст. 379.

4. Бушуев Г.В. Социальная и уголовно-правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании : [учебное пособие] / Г.В. Бушуев. - Горький : Изд-во ГВШ МВД СССР, 1976. - 87 с.

5. Смирнова Л.Н. Уголовно-правовое регулирование задержания лица, совершившего преступление : [монография] / Л.Н. Смирнова. - СПб : Юридический центр Пресс, 2005. - 281 с.

6. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния / В.В. Орехов. - СПб : Юридический центр Пресс, 2003. - 217 с.

7. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст. 131.

8. Курс советского уголовного права : в 6 т. / А.А. Пионт- ковский ; под. ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. - М. : Наука, 1970. - Т. 2 : Часть Общая: Преступление. - 516 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та допов. - К. : Юридична думка, 2010. - 1288 с.

10. Кримінальне право України. Загальна частина : [підручник] / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

11. Фаринник В.І. Затримання особи: проблеми кримінальної процесуальної регламентації та шляхи їх вирішення / В.І. Фаринник // Вісник кримінального судочинства. - № 2. - 2015. - С. 85-94.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-10. - Ст. 88.

13. Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника / И.С. Тишкевич. - Минск : Изд-во БелГу, 1974. - 112 с.

14. Милюков С.Ф. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния / С.Ф. Милюков. - СПб : Знание, 1998. - 51 с.

15. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе / И.Л. Петрухин. - М. : Наука, 1989. - 254 с.

16. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника / Ю.В. Баулин. - Х. : Вища шк., Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. - 157 с.

Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны / М.И. Якубович. - М., 1961. - 225 с.