Спільна зовнішня політика виникла на базі Європейської політичної співпраці (ЄПС). Рішення, що ухвалюються в рамках ЄПС, не мали юридично обов'язкового характеру. До на-буття чинності Єдиним Європейським актом (ЄЄА) в липні 1987 p., стосунки між держава-ми-членами в галузі ЄПС регулювалися нормами міжнародного права і нормами так званого «м'якого права». Найважливіші джерела таких норм - доповіді міністрів закордонних справ, схвалені державами-членами ЄС (Доповіді Давіньона в Люксембурзі (1970 р.) і Копенгагені (1973 p.), Лондонська доповідь (1981 р.) тощо) і декларації (Висока Штутгартська декларація про Європейський Союз (1983 р.) тощо). У рамках ЄПС ці документи мали конституційне значення.

Подальша еволюція правової системи Співтовариства привела до включення Єдиним Європейським актом зовнішньої політики до сфери діяльності Співтовариств. Можна сказати, що тим самим ЄЄА створив у ЄС нову спільну нормативну структуру інтеграції, яка вже не може зводитися до класичної моделі «права Співтовариства», розробленої в попередні десятиріччя. Інституціоналізація Європейської політичної співпраці не призвела до уніфікації правових систем Європейського Союзу - навпаки, сама можливість такої уніфікації зникла з ухваленням «опорної» моделі будівництва Європейського Союзу. Так, на думку Д. Кертіса й І. Деккера, «...правова система Європейського Союзу розвивалася як інституційне ціле, але це не за-перечувало можливості паралельного існування і розвитку декількох правових підсистем».

Відповідно до структурного підходу до системи права Європейського Союзу, правові норми, ухвалені в рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, називаються правом СЗПБ. СЗПБ не має свого власного установчого договору, і роль джерела первинного права тут відіграє розділ V Договору про ЄС «Положення про СЗПБ». У Договорі про ЄС немає жодного положення, що стосувалось б цих актів, подібного до ст. 249 Договорів про Європейське Співтовариство, яке визначало б їх характер.

український законодавство евросоюз асоціація

РОЗДІЛ 2. ПРАВО ЄС ЯК НАДДЕРЖАВНА ЮРИДИЧНА НАДБУДОВА

2.1 Вплив і взаємодія міжнародного права з правом ЄС

Право Євросоюзу має свої специфічні риси, які відрізняють його, як від права міжнародного, такі від права національного. У той же час воно тісно пов'язано з обома системами права, оскільки установчі договори, угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями складають частину міжнародного права, а певні акти інститутів європейських співтовариств регулюють відносини між суб'єктами національного права країн-членів і діють поряд з актами національного права цих країн, маючи при цьому пріоритет по відношенню до таких актів. Специфіка права Євросоюзу вимагає більш детального вивчення питання щодо його взаємодії з міжнародним та національним правом.

Дослідження правової природи права Євросоюзу неодмінно вимагає розгляду питання про його взаємодію з міжнародним публічним правом. Необхідність аналізу цієї проблеми викликана не тільки існуванням генетичного зв'язку між міжнародним публічним правом та правом європейських інтеграційних організацій, оскільки, за твердженням Суду ЄС, європейські співтовариства створили “новий міжнародний правопорядок”. Злободенність цього питання зросла після укладання Договору про створення Євросоюзу як структури, яка забезпечує координацію співпраці держав-членів у галузі внутрішньої та зовнішньої політики переважно міжнародно-правовими засобами. Данелия Г. Р. Особенности правового регулирования сотрудничества государств-членов в области общей внешней политики и политики безопасности : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право; европейское право» /Г. Р. Данелия. - Казань, 2006. - с.11

Треба, однак, зазначити, що переважна більшість досліджень із правової природи права Євросоюзу фактично оминає проблему взаємодії міжнародного права та права Євросоюзу. Деякі дослідники частково торкаються цієї проблеми головним чином при вивчення питань участі європейських інтеграційних організацій та держав-членів у міжнародних договорах з метою з'ясування, яка із систем права має пріоритет.

На наш погляд, зосередження уваги лише на проблемі пріоритету тої чи іншої системи права не дає можливості не тільки дослідити питання взаємодії міжнародного права та права Євросоюзу, але й чітко визначити особливості впливу права Євросоюзу на регулювання відносини з третіми країнами. План дій «Україна - Європейський Союз» від 12 лютого 2005 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_693

Не може виникати ніякого сумніву, що право Євросоюзу тісно взаємодіє з міжнародним правом, між ними існує органічний зв'язок, оскільки норми міжнародного права складають основу права європейських інтеграційних організацій. Проте така взаємодія іноді супроводжується конфліктами, які породжуються кількома факторами. З одного боку, інститути європейських інтеграційних організацій і насамперед Суд ЄС роблять все можливе, щоб створити умови для автономного функціонування права Євросоюзу, мотивуючи це необхідністю створення єдиних правил для всіх суб'єктів, які діють на спільному ринку. З цією метою вони заявляють про автономію права Євросоюзу по відношенню до міжнародного права. З іншого боку, саме право Євросоюзу являє собою складну систему правових норм, частину якої складають норми міжнародного права, закріплені в установчих договорах про європейські співтовариства та Європейський Союз, угодах про приєднання нових держав до цих організацій, договорах, укладених європейськими співтовариствами з іншими суб'єктами міжнародного права, а інша його частина - це норми, закріплені в актах інститутів Євросоюзу, які суттєво відрізняються по своїй природі від актів традиційних міжнародних організацій. Це може створювати проблеми щодо відповідності положень таких актів нормам міжнародного права.

Взаємодію міжнародного права з правом Євросоюзу значною мірою визначають також такі фактори, як розподіл договірної компетенції між Європейським співтовариством та державами-членами і пов'язане з цим існування двох груп міжнародних угод, які по різному впливають на правопорядок Євросоюзу - угод, укладених співтовариствами, та таких, що укладаються державами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права. Зокрема, є сфери регулювання зовнішніх зносин, які знаходяться у виключній компетенції ЄС завдяки передачі з боку держав-членів частини своїх повноважень Співтовариству. В інших сферах існує спільна компетенція Співтовариства та держав-членів. Нарешті, є сфери, в яких держави-члени самостійно здійснюють свої зовнішні повноваження, хоча наслідки таких дій з боку держав-членів теж можуть впливати на правопорядок Євросоюзу. Для більш повного розкриття особливостей взаємовідносин між правом Євросоюзу та міжнародним правом необхідно враховувати як положення установчих договорів про європейські інтеграційні організації, так й практику Суду ЄС з цього питання.

Таким чином, міжнародне право та право Євросоюзу тісно взаємодіють між собою. З розширенням участі європейських інтеграційних організацій у міжнародних відносинах зростає вплив міжнародного права на право Євросоюзу. Основні принципи міжнародного права, норми багатьох універсальних, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод Співтовариства стали складовою частиною права Євросоюзу. З поглибленням європейської інтеграції більш складним та динамічним стає рівень взаємодії між нормами права Євросоюзу та міжнародного права. Муравйов В. Юридична природа порядку денного асоціації між Україною та Європейським Союзом // Віче. -  2012. - № 8. - С. 16.

Аналіз взаємовідносин між правом Євросоюзу та міжнародним правом може сприяти не тільки кращому розумінню юридичної природи права європейських інтеграційних організацій, але й вирішенню питання про сфери і характер взаємопроникнення норм обох систем права.

2.2. Вплив і взаємодія права ЄС з національним правом країн-членів

Право ЄС формувалося під впливом основоположних засад і практики, властивих національним правовим системам держав-членів ЄС. Вони трансформувалися і використовувалися з урахуванням цілей і задач, що стоять перед Європейськими Союзом, і необхідністю досягнення максимально ефективного вирішення проблем, віднесених до його юрисдикції.

Існування та функціонування Європейського Союзу ґрунтується на особливій і самостійній системі права. Проте, сама ця система права створена і функціонує не автономно від національних систем, а безпосереднім чином взаємозалежна і взаємопов'язана з національними правовими системами держав-членів. Звичайно ж, мова не йде про просте копіювання національних правових норм. Взаємодія права ЄС і національного права держав-членів здійснюється на основі принципів, закріплених в установчих договорах та інших актах ЄС.

Можна виділити декілька таких принципів:

1) Інтегрованість норм права ЄС у національні системи права держав-членів.

2) Пряма дія норм права ЄС.

3) Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів.

4) Юрисдикційний захист правових норм ЄС судовими органами ЄС та держав-членів.

1. Принцип інтеграції. Під ним розуміється закріплення норм права ЄС у національних системах права всіх держав-учасниць, в результаті чого вони стають невід'ємною складовою частиною цих систем.

Саме інтеграція в національне право надає юридичну чинність нормам ЄС на території держав-членів і робить обов'язковим їх застосування національними судами.

Правові норми ЄС діють і підлягають застосуванню на території держав-учасниць на тих же умовах, що й національне право. Єдине, що зобов'язана зробити держава-реципієнт, це не встановлення умов його застосування, а створення умов для його максимально ефективного застосування. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. - К., 2008. - С. 86.

Відповідно до Декларації про застосування правових актів Співтовариства, що є додатком і невід'ємною складовою частиною Маастрихтського договору „основною умовою згуртування і єдності в процесі європейського будівництва є повна і точна інкорпорація у національне законодавство адресованих йому директив Співтовариства у межах встановлених ним строків. Істотна умова правильного функціонування Співтовариства полягає в тому, щоб міри, прийняті різними державами-членами, забезпечували застосування законодавства Співтовариства із тією ж ефективністю і чіткістю, з якою застосовуються їхні національні закони".

Принципи інтеграції і прямої дії найтіснішим чином зв'язані між собою. Слід, підкреслити, що інтеграція і пряма дія - багато в чому співпадаючі, але не ідентичні поняття. Так, інтеграція правових положень ЄС визначає можливість їх прямого і негайного застосування національним судом і їхня обов'язковість для національної і муніципальної влади. Пряма ж дія норм права ЄС залежить від ряду умов, відповідність яким уможливлює їхнє застосування судом. Інтеграція - умова прямого застосування. Але можливість прямого застосування - необов'язкова умова інтеграції. Так, якщо установчий договір встановлює необхідність "прогресуючого зближення економічної політики держав-членів" (ст. 2), то це положення, звичайно, зобов'язує держави-члени, але воно не підпадає під умови, дотримання яких забезпечує його пряме застосування національним судом.

2. Принцип прямої дії норм права ЄС. Під ним розуміється безпосереднє й обов'язкове застосування нормативно-правових актів Європейського Союзу національною адміністрацією і судами незалежно від їхньої згоди чи умов, установлюваних державою-членом.