Кожна із цих підсистем судової влади має свій верховний орган - верховний суд, який називається по-різному: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний суд, Федеральний фінансовий суд, Федеральний суд із трудових справ, Федеральний суд із соціальних справ. Також Конституція Федеративної Республіки Німеччина встановлює, що федерація може створювати й інші суди, наприклад воєнно-кримінальні. Отже, оскільки такі вертикалі діють автономно, а галузеве судочинство здійснюють судді, які належать до різних галузевих юрисдикцій, то інколи виникають проблеми щодо застосування одного й того ж закону різними судовими юрисдикціями. На підставі Закону Федеративної Республіки Німеччина «Про дотримання єдності судової практики вищих судів Федерації» засновано Спільний сенат цих вищих судів. Він не є постійно діючим органом, а утворюється у випадку, коли один вищий суд у певному правовому питанні хоче відхилитися від рішення іншого вищого суду або Спільного сенату. Це є єдиною підставою для утворення Спільного сенату. Із часу прийняття закону Спільний сенат засідав лише декілька разів.

Функція, яку виконує Спільний сенат у Німеччині, подібна до тієї, що виконує Верховний Суд України, здійснюючи перегляд судових рішень на підставі неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того ж положення закону [7, с. 175].

Швеція. Швецька судова система складається із судів загальної юрисдикції (районні суди, апеляційні суди та Верховний суд Швеції), адміністративних судів (апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд Швеції), судів спеціальної юрисдикції (наприклад, суди з трудових спорів, суди із захисту конкуренції та ін.).

Верховний суд Швеції переглядає справу лише в тому випадку, якщо вона може створити прецедент і буде керівною для районних та апеляційних судів у їх діяльності. Верховний суд Швеції займається лише формуванням однакової судової практики, тому для більшості типових справ, якщо вони не пов'язані із застосуванням нової норми закону та створенням прецеденту, останньою інстанцією для оскарження буде апеляційний суд [12, с. 78].

Отже, європейський досвід демонструє, що не існує єдиної моделі діяльності найвищої судової установи, проте функція щодо забезпечення єдності судової практики, незалежно від назви й деяких інших особливостей, залишається незмінною. В Україні, як вже було зазначено, цю функцію виконує Верховний Суд України. Судова реформа, що проводиться в нашій державі, лише укріплює його повноваження в цій сфері. Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» розширив повноваження Верховного Суду України, а також підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України. Сторони отримали право подати заяву безпосередньо до Верховного Суду України для перегляду ним рішень касаційних судів (тоді як раніше суди касаційних інстанцій самостійно приймали рішення про передачу таких заяв до Верховного Суду України). Новими підставами для перегляду рішення є такі: неоднакове застосування процесуальних норм судами касаційної інстанції, що перешкоджає подальшому розгляду справи; неналежне застосування правил підсудності судами нижчих інстанцій; невідповідність рішення суду касаційної інстанції правовій позиції Верховного Суду України. Правова позиція Верховного Суду України є обов'язковою для всіх органів державної влади, у тому числі для судів нижчих інстанцій, які, однак, можуть відхилятися від такої позиції за наявності достатніх на те підстав.

Література

1. Про забезпечення права на справедливий суд : Закон України від 12 лютого 2015 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/192-19.

2. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2453-17.

3. Кузьменко О. Адміністративне право зарубіжних країн : [курс лекцій] / О. Кузьменко, І. Пастух, О. Користін та ін. ; НАВС. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 525 с.

4. Марочкін І. Порівняльне судове право : [навчальний посібник] / І. Марочкін, Л. Москвич, Н. Сібільова та ін. - Х. : Право, 2008. - 112 с.

5. Байер Д. Забезпечення єдності судової практики на рівні федеральних судів у Німеччині / Д. Байер // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 162-180.

6. Бететто Н. Підтримка цілісності судової практики Верховним Судом Республіки Словенія - пре- цедентний характер його рішення / Н. Беретто // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 189-195.

7. Бічковічс І. Роль Верховного Суду Латвійської Республіки у формуванні єдності судової практики / І. Бічковічс // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 181-185.

8. Кірхер Г. Забезпечення єдності судової практики в Німеччині / Г. Кірхер // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 157-161.

9. Маффей П. Функції та повноваження Верховного Суду Бельгії як вищого судового органу / П. Маффей // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 110-113.

10. Назаров І. Завдання та повноваження вищого судового органу (на прикладі європейських країн) / І. Назаров // Право України. - 2012. - № 11-12. - С. 73-81.

11. Романюк Я. Роль Верховного Суда Украины в обеспечении принципа правовой определенности / Я. Романюк // Слово Національної школи судів України. - 2013. - № 3(4). - С. 6-13.

12. Чекунов С. Юридическая система Швеции / С. Чекунов // Закон и право. - 2004. - № 5. - С. 76.

Анотація

Деменчук М. О. Забезпечення єдності судової практики вищими судовими інстанціями: європейський досвід. - Стаття.

У статті на прикладі деяких країн Європи досліджується досвід забезпечення єдності судової практики вищими судовими інстанціями. Аналізується їх статус, місце в судовій системі й повноваження, якими наділені ці інстанції у сфері уніфікації судової практики.

Ключові слова: суд, вища судова інстанція, судова система, єдність судової практики.