МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат

на тему:

«Завдання та повноваження прокурора в судовому процесі»

Виконала роботу:

Студентка Пр-123 группи

Боришполець К.В

Чернігів 2016

План

Вступ

1. Завдання прокурора в судовому процесі

2. Повноваження прокурора в судовому процесі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Завдання прокурора, який приймає участь у судовому розгляді справи, полягає в забезпеченні правильного застосування законів з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню.

Прокурор -- це Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Київ, районний міський прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).

Діяльність прокурора у судовому судочинстві регулюється : Конституцією України, Законом «Про прокуратуру», кримінально-процесуальним законодавством, а також цивільним, адміністративним та господарськими кодексами.

Прокуратура України -- це єдина система, на яку покладено: підтримку державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру» пов'язаних з обмеженням особисті свободи громадян.

Вірно відзначається в літературі, що «правосуддя -- це не тільки суд по праву та про право, це не тільки застосування того чи іншого закону до випадку злочину, що розглядається судом; правосуддя -- це правий суд, справедливий суд, суд за совістю»

1. Завдання прокурора в судовому процесі

Визначаючи правову природу представництва прокурора поза межами кримінального судочинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесу­ального права, але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор перш за все -- представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.

Відповідно до Конституції України (статті 121--123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарю­вання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у процесі. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор.

Завданням прокурора при розгляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу - прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не потрібно надавати судові ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі.

Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Закону (як і ч. 2 ст. 45 ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні передбачатись у відповідних законодавчих актах.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. № З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами. Конституційне положення щодо випадків, визначених законом варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів громадянина або держави, які мають бути закріплені у ЦПК, ГПК та КАС України.

З питанням про початок процесу пов'язані й проблеми визначення процесуального статусу прокурора у суді (під час розгляду справи). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судочинства - здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі.

Він не може давати судові які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку.

Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін.

Отже, підтримуючи в суді заявлені позовні вимоги, прокурор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Конституції і законів України.

Під час участі в розгляді судом справи прокурор користується правами у такому ж обсязі, як і інші учасники судового процесу, і не має перед ними переваги чи привілеїв. Він не приймає рішень у справі, а лише висловлює судові свою пропозицію щодо вирішення спору. Рішення у справі ухвалює суд, який має право погодитись або не погодитись із пропозицією прокурора щодо вирішення спору. Таким чином, представництво прокурором у суді інтересів інших осіб не суперечить принципу рівності сторін та не є тиском на суд, проти чого застерігають спостерігачі Ради Європи.

Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних прокурорів Європи, яке відбулося 29--31 травня 2005р. в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі кримінальної сфери, є корисними і обґрунтованими, та рекомендовано «прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходів, які виходять за межі кримінальної юрисдикції. У даному аспекті представницька діяльність органів прокуратури України відповідає принципам, що діють у країнах - членах Ради Європи.[2]

З метою забезпечення прокурорами ефективного та результативного застосування повноважень по представництву в суді ,захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень, керуючись ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України було видано НАКАЗ від 28.05.2015 «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень»

Відповідно до п. 2. цього Наказу основними завданнями здійснення представництва в суді є:

- захист інтересів громадянина у випадках, визначених законом;

- захист інтересів держави у випадках порушення або загрози їх порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Та відповідно до п. 3.цього Наказу відомості щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень отримувати з:

- інформації, що надходить до прокуратури від органів державної влади, органів місцевого самоврядування і державного нагляду (контролю);

- матеріалів кримінальних проваджень, справ про адміністративні, у тому числі корупційні правопорушення;

- публікацій у засобах масової інформації, у тому числі мережі Інтернет;

- документів, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень;

- звернень фізичних і юридичних осіб, депутатів усіх рівнів, громадських об'єднань та організацій;

- інших джерел.

Відповідно до п.5 та 5.1 цього Наказу прокурор при зверненні до суду з позовом (заявою, поданням) повинен обґрунтувати необхідність захисту інтересів держави та визначити орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а в разі його відсутності - звертатися у статусі позивача.

У разі виявлення бездіяльності уповноваженого органу державного нагляду (контролю) одночасно із заходами представницького характеру вживати відповідні заходи прокурорського реагування.

Представництво прокурора в цивільному судочінстві згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдиній меті - охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді.

Представництво прокурора в адміністративному судочинстві