Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визначають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

5. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види держава право норма джерело Правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечення його організаційною та примусовою діяльністю. Правові норми характеризуються такими ознаками: державно-владною природою; загальнообов'язковим характером; представницько-зобов'язуючим характером; формальною визначеністю; особливою внутрішньою структурою. Кожна правова норма має особливу структуру, яка включає такі елементи: Гіпотеза - частина норми права, яка описує умови, обставини, із настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції; Диспозиція - частина норми, яка описує суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи, яка знаходиться в певній нормативно-регламентованій ситуації; Санкція - частина норми права, яка описує юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитивними). У кожній державі існує й постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу їх на певні види, групи відповідно до тієї чи іншої ознаки. Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі права і їх взаємозв'язки, з'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання, покращити правотворчу і правозастосовочну діяльність в державі. Залежно від галузі права розрізняють: конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні кримінальні тощо; за характером диспозиції: імперативні та диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні: матеріальні та процесуальні; за терміном дії в часі: постійно діючі та тимчасово діючі; за дією у просторі: загальнодержавні та місцеві; за колом осіб: загальні, спеціальні та виняткові. 6. Характеристика джерел права Джерела права - це визнані державою офіційно-документальні форми вираження й закріплення норм права, які мають юридичне загальнообов'язкове значення. Існують такі види джерел права: правовий звичай - це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою; правовий прецедент - це рішення судового або адміністративного органу щодо конкретної справи, яке стало обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі України така форма права не застосовується, вона характерна для англосакської правової системи (США, Англія, Австралія); нормативно-правовий договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб'єктів; релігійно-правові норми - релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру (Ватикан, мусульманські країни); нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентних органів держави, який містить у собі юридичні норми. Це головне джерело права у всіх правових системах. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти. Закон - це нормативно-правовий акт законодавчого органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу й особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспільних відносин. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать: § укази та розпорядження Президента; § постанови Кабінету Міністрів; § інструкції та накази центральних органів виконавчої влади; § акти місцевих держадміністрацій; § локальні нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії. У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативному чи у спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем. Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, що на нього видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання. Зворотна дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення. Загальне правило говорить: “Норма права зворотної сили не має”. Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має. Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації. Щодо кола осіб, нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод. Систематизація законодавства - це діяльність з упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної системи через створення нових нормативних актів чи збірників. Систематизація здійснюється за трьома основними формами: Кодифікація - це впорядкування юридичних норм, у процесі правотворчості шляхом корінної переробки змісту, результатом якої є логічно і юридичне цілісний, внутрішньо узгоджений акт, який регулює певну групу суспільних відносин (кодекс, положення, статут). Інкорпорація - це зовнішнє упорядкування нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення їх у збірники в алфавітному, хронологічному порядку, за предметною ознакою з урахуванням юридичної сили акту. Інкорпорація може бути: а) офіційна (здійснюється компетентними органами); б) неофіційна (носить лише довідковий характер.) Консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об'єднуються в один новий акт. 7. Правовідносини: поняття, ознаки, структура Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. Основні ознаки правовідносин: а) наявність сторін, які мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки; б) здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків контролюється й забезпечується державою; в) мають вольовий характер. Структура правовідносин включає: об'єкт; суб'єкти; зміст. Об'єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси та потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються або припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результати їх діяльності. Суб'єктами правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи (підприємства та організації різних форм власності, об'єднання громадян); держава, республіки, територіальні громади. Для того щоб бути суб'єктом правовідносин, фізичні і юридичні особи повинні володіти правосуб'єктністю. У правосуб'єктності фізичних осіб розрізняють: правоздатність та дієздатність. Правоздатність - здатність індивіда мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю. Дієздатність - здатність своїми діями реалізовувати свої права та виконувати юридичні обов'язки. Її поділяють на угодо- і деліктоздатність. Угодоздатність - це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати й укладати цивільно-правові угоди. Деліктоздатність - здатність суб'єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення. Юридичними особами визнаються організації, що мають такі ознаки: мають відокремлене майно; можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов'язки; можуть бути позивачами й відповідачами в загальному чи арбітражному суді; мають рахунок у банку; мають гербову печатку; в ряді випадків мають свій статут. Правосуб'єктністю юридичних осіб є їх компетенція. Компетенція - сукупність прав, обов'язків та повноважень організацій і держави в цілому, наданих для виконання їх функцій. Компетенція має чітко визначені рамки і встановлюється нормативно-правовими актами. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають юридичний зміст правовідносин. Підставами для виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, які викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Їх поділяються на: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; позитивні й негативні; постійно діючі та одноразової дії; юридичні дії і юридичні події. Юридичні події - це життєві обставини, що виникають, діють й припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин (народження, смерть людини, хвороба, стихійне лихо).

Юридичні дії - це життєві обставини, виникнення, функціонування й припинення яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Вони поділяються на правомірні й неправомірні.

До правомірних дій належать:

§ юридичні акти - правомірне застосування права, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (постанова слідчого про припинення кримінальної справи, договір, заява, скарга);

§ юридичні вчинки - дії, що не мають спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (знайдення скарбу, створення художнього твору, наукової праці тощо).

До неправомірних дій належать: правові аномалії - зловживання правом, що не є правопорушенням.