За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача речі вже немає. Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже передано невідомо кому або знищено, не можна одержати задоволення й по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати саме майно, що належить власникові.

Коли в особи, що вкрала річ, речі немає, до неї теж можна пред'явити вимоги, про те тут йтиметься не про повернення речі, а про відшкодування заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов'язального характеру - про відшкодування заподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст. 1166 ЦК України.

Не може бути витребувана річ і у випадку, коли незаконний її володілець настільки її змінив, що, по суті, вона вже перетворилася на зовсім іншу річ.

Отже, коли речі немає, не можна вимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання - чи завжди власник, дізнавшись, що його річчю незаконно володіє якась особа, має пред'явити саме віндикаційний позов, тобто позов витребування її у натурі з чужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?

Коли майно належить кооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників за своїм бажанням може пред'явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.

Відносно державних організацій вирішення цього питання безпосередньо пов'язано з їхніми правами щодо розпорядження закріпленим за ним майном. Якщо згідно із законом державна організація не може самостійно розпоряджатися майном даного виду, то у разі перебування такого майна у незаконного володільця ( наприклад, у кооперативної організації громадянина ) вона повинна пред'явити саме віндикаційний позов.

Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуально визначеної речі, що визначається кількістю, мірою, вагою (наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речі, що визначаються родовими ознаками) за умови, що вони якось індивідуалізовані ( наприклад, картопля у мішку, який має штамп, напис тощо). В зв'язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.

Власник відповідно до ст. 390 ЦК України має право вимагати не тільки повернення свого майна, а й повернення або відшкодування всіх доходів, які незаконний володілець дістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішення питання про те, з якого часу доходи мають бути повернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.

Відповідно до ст.. 388 ЦК України, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Навпаки, набувач визнається недобросовісним, коли він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто коли знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (ст. 390 ЦК України). Зрозуміло, що набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

Незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведене протилежне.

Відповідно до ст. 390 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за весь час володіння; від добросовісного володільця - всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.