Новелою для національного законодавства є положення, передбачене ч. 2 коментованої статті, що відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ з цього питання. Так, відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування захисника з підзахисним. Таке правило є гарантією забезпечення добровільності відмови від захисника і усвідомлення підозрюваним, обвинуваченим правових наслідків свого рішення.

Водночас адвокат, якому стало відомо про намір клієнта розірвати угоду з ним, повинен пояснити клієнту можливі наслідки цього для перспективи подальшого виконання його доручення, з'ясувати причини, що потягли за собою ініціювання клієнтом розірвання угоди, і якщо вони пов'язані з помилковим уявленням клієнта про хід захисту (представництва) його інтересів або обумовлені недоліками в захисті (представництві) клієнта адвокатом, які можуть бути усунені, - пояснити це клієнту і обговорити з ним можливість збереження угоди, якщо це об'єктивно відповідає інтересам клієнта .[6]

Відмова від захисника або його заміна фіксується у протоколі відповідної процесуальної дії.

Така відмова від захисника не є остаточною. У разі зміни свого рішення щодо участі захисника підозрюваний, обвинувачений має право запросити його у будь-якій стадії кримінального провадження.

Коли участь захисника у кримінальному провадженні відповідно до ст. 52 КПК є обов'язковою, відмова від нього не приймається. Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст. 49 КПК, для здійснення захисту за призначенням (див. коментар до ст. 49 КПК).[4]

Висновок

Здійснювана в Україні судово-правова реформа, проведення значних змін, що відбуваються останнім часом у суспільно-політичному житті України, орієнтуючись на вимоги міжнародних стандартів, передбачають створення суверенної, демократичної й правової держави, у якій мають застосуватися загальновизнані міжнародно-правові норми у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Захисником не може бути адвокат, не внесений до Єдиного реєстру адвокатів і адвокатських об'єднань або виключений із нього.

Плюси. Держава, розчистивши від конкурентів поле для професійних адвокатів - «членів клубу», отримує реальну можливість забезпечувати надання безплатного захисту у передбачених законом випадках, впливати на якість на якість надання послуг, чистоту адвокатських лав. Адже наразі нерідко трапляється, що і те й інше в нас, прямо скажемо, «нижче нижчої межі». Свій привілей отримує в комплекті з обов'язками і відповідальністю, на відміну від того, що відбувається тепер.

Мінуси. Відчутне подорожчання і так не дешевих адвокатських послуг. Очевидно, в наслідок цього чимало тих, хто потребує правової допомоги, не зможуть її отримати. Це також означає, що значна кількість осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, не матимуть змогу частіше бачитись рідними, які позиціюють себе як захисники, хоча й не є такими насправді. Чимало таких захисників згодом настільки набили руку в питаннях юриспруденції, що надавали реальну юридичну допомогу близькій людині.

Якби держава керувалась виключно шляхетними цілями , ґрунтовно «проріджуючи» лави захисників у кримінальному процесі, «мінусів» у цього положення більше, мабуть, не було б. Однак зважаючи на сучасні реалії, адвокат потрапляє в жорстоку залежність від тих, хто вноситиме або викреслюватиме його ім'я з жаданого реєстру. І цей чинник, безперечно, стане безвідмовним важелем, який дозволятиме вплинути на будь-якого захисника у будь-якій справі, де є державний інтерес або інтерес впливових персон з їхніми партнерами, друзями і т.д.

І не варто все таки ігнорувати той факт, що існує рішення Конституційного суду України від 16.11.2000 року №13-рп/2000 у якому зазначено: захисниками можуть виступати будь-які особи, котрі мають достатній рівень знань у сфері права, а також родичі обвинуваченого за його бажаннями.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 1, ст..44