Під юрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадають справи, повґязані з необхідністю визначення виду і обґєму субґєктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах повґязане завжди із розглядом спору про право. Тому видається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лише цивільні справи у спорах у звґязку з захистом субґєктивних прав Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001. - С.415.

Діяльність суду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судом повґязаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус субґєкта судової влади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова. - Х., «Основа», 1992. - С.361.

Це дає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановлення фактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу, оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.

Розділ ІІ. Класифікація фактів, що мають юридичне значення

У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 року закріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

- родинних відносин між фізичними особами;

- перебування фізичної особи на утриманні;

- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню;

- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

- проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу;

- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації актів цивільного стану факту народження;

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачається можливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити факт прийняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту праці громадянина Бранця Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа № 4-0-19/2005.

Гусятинському райсуду Бранця Степана Петровича жителя

с. Городниця Гусятинського району