Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде позитивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення. 2. Особливість правового статусу військовополонених Комбатанти, що потрапили до рук противника, є військовополоненими з моменту захоплення. Женевська конвенція “Про поводження з військовополоненими” досить детально розглядає питання про поводження з особами, що потрапили у полон до противника. Стаття 12 Конвенції встановлює дуже важливий принцип: "Військовополонені знаходяться під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон". Це означає, що держава, під владою якої вони знаходяться, несе відповідальність за все, що з ними відбувається. Ця відповідальність держави не зменшує, однак, індивідуальну відповідальність осіб, у випадку порушення ними вимог ІІІ Женевської конвенції. правовий захист військовополоненний збройний Головний зміст цієї Конвенції викладений у статті 13, де записано: "З військовополоненими слід завжди поводитися гуманно", військовополонені повинні завжди користуватися захистом, "особливо від будь-яких актів насильства або залякування, від образ та цікавості натовпу". Застосування військових репресалій забороняється. Крім того, вони "за будь - яких обставин мають право на повагу до їх особистості та гідності. Як показує досвід війн, військовий перш за все викликає інтерес як потенційне джерело інформації. З цією метою військовий може бути допитаний. Однак при цьому забороняється застосування "фізичних чи моральних тортур" або будь-яких "інших засобів примусу". Кожний військовополонений зобов'язаний повідомити лише такі відомості: "своє прізвище, ім'я та звання, дату народження та особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівноцінну інформацію". Військовополонені, що були захоплені у зоні бойових дій, повинні у короткий строк бути евакуйовані у табори, що знаходяться на достатній відстані від небезпечної сторони (зони). Умови розташування в цих таборах "повинні бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська, що утримують їх у полоні, розташовані в цій самій місцевості. Конвенція про поводження з військовополоненими детально регламентує порядок їхнього утримання: розміщення, забезпечення їжею та одягом, вимоги гігієни та надання медичної допомоги, релігійну, інтелектуальну та фізичну діяльність та інше. Стаття 49 дозволяє країні, що тримає в полоні, "використовувати працездатних військовополонених як робочу силу". Однак з цього правила є винятки: офіцери ні в якому разі не можуть бути примушені до роботи, а від полонених унтер-офіцерів можна тільки вимагати здійснення нагляду за роботами; також забороняється використовувати військовополонених на небезпечних роботах без їхньої згоди. Військовополоненим дозволяється підтримувати зв'язок із зовнішнім світом. Вони повинні мати можливість повідомляти своїх родичів про те, що потрапили у полон, про стан свого здоров'я, про переведення до іншого табору та інше. Для цієї мети передбачено використання "карток-повідомлень про захоплення в полон", які звичайно пересилаються через Центральну агенцію з розшуку МКЧХ. Крім того, військовополоненим дозволяється відправляти та отримувати листи та поштові картки, а також отримувати індивідуальні та колективні посилки. Особи, що перебувають у полоні, підкоряються законам, статутам та наказам, що діють у збройних силах країни, що тримає їх у полоні. Згідно статті 82 Конвенції, у випадку протиправних дій до військовополоненого можуть бути застосовані судові та дисциплінарні заходи. Однак віддані до суду військовополонені мають право на належне судочинство, і у випадку засудження не втрачають статусу військовополонених, однак їх репатріація може бути відкладена до закінчення строку покарання. Перебування у полоні завершується, в принципі, "по закінченню воєнних дій", коли військовополонені "визволяються та підлягають репатріації". Утримання у полоні за деяких обставин може завершитися раніше. Важкопоранені та важкохворі військовополонені повинні бути відправлені на батьківщину або госпіталізовані у нейтральних країнах, як тільки вони будуть у стані, що дозволяє їхнє перевезення. Не чекаючи закінчення війни, конфліктуючі сторони з гуманних міркувань можуть домовитися про обмін військовополоненими. І ще один випадок, коли визволення з полону може бути здійснене до закінчення бойових дій. Це визволення під слово честі та зобов'язання не брати участь у бойових діях до закінчення збройного конфлікту. Ця можливість гарантується за старим лицарським звичаєм - звільненням під слово честі. Закінчуючи розгляд цього питання, доцільно повернутися до того, з чого, мабуть треба було почати: на кого ж розповсюджується статус військовополоненого. Крім особового складу збройних сил, в Конвенції перераховані категорії осіб, які мають такий самий статус. По-перше, це партизани, які відповідають наступним умовам: знаходяться під командуванням відповідальної особи, мають певний та явно видимий здаля розпізнавальний знак, відкрито носять зброю під час битви, дотримуються законів та звичаїв війни. Недотримання цього правила може спричинити позбавлення статусу військовополонених. По-друге, це особи, що слідують за збройними силами, але не входять безпосередньо до їхнього складу (наприклад, військові кореспонденти, цивільні особи, що входять до складу екіпажів військових літаків та кораблів). По-третє, це особи з числа місцевого населення, які добровільно беруться до зброї для організації опору військам противника, що наближаються до їх місцевості. Шпигуни та найманці ні в якому разі не мають права на статус військовополоненого у випадку їх захоплення. Але це ми розглянемо пізніше. Таким чином, військовослужбовець повинен дотримуватися наступних норм по відношенню до військовополонених: - забороняється надруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених; - забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури усіх видів будь-то фізичні або психічні; - взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети та документи, що мають військове значення; - військовослужбовець, що здається в полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо вони не мають ворожих дій; - противнику, що потрапив в полон слід залишити документи, що посвічують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користування, продукти харчування та медикаменти, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз); - військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: а) прізвище, ім'я, по батькові; б) військове звання; в) дату народження; г) особистий номер; - військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. В разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущені; - не слід направляти військовополонених в район бойових дій, де вони можуть стати об'єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій; - при будь-яких обставинах військовополоненим повинна бути надана медична допомога; - відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави, для інформування його родини.  Висновок Квінтесенцією положень міжнародного гуманітарного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, є такі основні правила: 1. Особи, що вийшли з ладу (hors de combat), і ті хто не бере безпосередньої участі в бойових діях, мають право на повагу до їх життя, на моральну і фізичну недоторканність. За всіх обставин вони мають право на захист і гуманне звернення без будь-якої дискримінації. 2. Забороняється вбивати чи наносити каліцтво противнику, який здається в полон або є що вийшов з ладу (hors de combat). 3. Поранені і хворі повинні підбиратися і забезпечуватися відходом тією стороною конфлікту, під владою якої вони перебувають. Захисту також підлягають медичний персонал, установи, транспортні засоби та обладнання. Емблема червоного хреста або червоного півмісяця позначає право на такий захист і повинна поважатися. 4. Захоплені в полон учасники бойових дій (далі іменовані комбатантами) і цивільні особи, що знаходяться на території, контрольованій противником, мають право на повагу до їх життя, гідності, особистих прав і переконанням. Їм має бути забезпечений захист від насильства і репресалій, вони мають право на листування зі своєю родиною і на отримання допомоги. 5. Кожен має право на основні юридичні гарантії. Ніхто не повинен зазнавати фізичним і моральним тортурам, тілесним покаранням, а також жорстокому або принизливого поводження. 6. Сторони в конфлікті і їхні збройні сили не можуть користуватися необмеженим вибором методів і засобів ведення війни. Забороняється використовувати таку зброю і такі методи ведення бойових дій, які за своїм характером можуть викликати не обумовлені необхідністю втрати або спричинити за собою надмірні страждання. 7. Сторони в конфлікті зобов'язані постійно робити різницю між цивільним населенням та комбатантами і по можливості щадити цивільне населення і майно. Ні цивільне населення в цілому, ні окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу.  Список використаної літератури 1. Конституція України вiд 28.06.1996 №254к/96-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 // ВВР. - 2005. - №2. - ст.44. 2. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 №2341-III // Відомості Верховної Ради України - 2001. - №25. - ст. 131. 3. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ООН, 24.09.1996); 4. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми (Протокол III) (ООН, 08.12.2005). 5. Конвенція про захист цивільного населення під час війни (ООН, 12.08.1949); 6. Конвенція про поводження з військовополоненими (ООН, 12.08.1949); 7. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Організація Об'єднаних Націй (ООН), 12.08.1949); 8. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі (ООН, 12.08.1949); 9. Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни Гаага (Нідерланди, 18.10.1907); 10. Конвенція про права та обов'язки нейтральних держав у разі морської війни Гаага (Нідерланди, 18.10.1907); 11. Мапутська декларація (ООН, 07.05.1999); 12. Угода про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів (СНД, 24.09.1993); 13. Арцибасов И.Н. Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. М. - 2007. 14. Блищенко И.П. Вооруженный конфликт и современное международное право // “Советское государство и право”. - 1989. - № 9. 15. Гассер Х.-П. Межународное гуманитарное право. Введение. - М., МКК. - 2005. - 128 с. 16. Григорьев А.Г. Международное право в период вооруженных конфликтов. М. - 2007. 17. Гуго Гроций. О праве войны и мира. Кн. 1. М. - 1956. 18. Дитрих Шиндлер. Международный Комитет Красного Креста и права человека. МККК. - М. - 2001. 19. Жан Пикте. Развитие и принципы международного гуманитарного права. МККК, М. - 2004. 20. Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним. - М. - 2008. 21. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: академічний курс. - Київ: Юрінком Інтер. - 2006 22. Міжнародне право: конспект лекцій. - Львів. - 2008. 23. Міжнародне право: підручник / За ред. Ліпкана В.А. - К.: КНТ. - 2009. 24. Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права. - М. - 1993. - 28 с. 25. Полторак А.И. Савинский Л.И. Вооруженные конфликты и международное право. - М. - 2002. 26. Право в период вооруженных конфликтов (под ред. И.П. Блищенко). - М. - 2000. 27. Современные войны: гуманитарные проблемы. - М. - 2005. 28. Станислав Е. Нахлик. Краткий очерк международного гуманитарного права. - М. - 2004. 29.