Система адміністративних судів побудована наступним чином. Судами першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге, окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одні одному. Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони створюються в округах. Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд. Законодавством також передбачено можливість перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України. Винятковими випадками визнаються: 1) неоднакове застосування закону судами різних юрисдикцій; 2) наявність рішення Європейського суду з прав людини, яким констатовано порушення Україною її зобов'язань.

Компетенція адміністративних судів поширюється на:

- спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

- спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

- що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

- що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

- про накладення адміністративних стягнень;

- щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Адміністративне судочинство базується в основному на справах "особа проти держави", воно має не каральну, а, передусім, правозахисну спрямованість. Так, адміністративні суди не накладають адміністративні стягнення, однак вони розглядають скарги на рішення чи дії адміністративних органів щодо накладення адміністративних стягнень.

Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює Кодекс адміністративного судочинства, який був прийнятий 06 липня 2005 року та набрав чинності з 01 вересня 2005 року. Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства регламентує:

- завдання адміністративного судочинства та принципи його здійснення;

- повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

- статус учасників судового адміністративного процесу - позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов'язки;

- поняття, види, правила оцінки доказів;

- види та порядок розподілу судових витрат;

- порядок та строки звернення до адміністративних судів;

- порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах І інстанції;

- види та вимоги до судових рішень адміністративного суду;

- особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ;

- порядок перегляду судових рішень;

- порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та інші питання.

Завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства встановлено основні принципи адміністративного судочинства, тобто вихідні, кардинальні засади його здійснення: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк (1 рік), який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом

встановлена можливість досудового порядку вирішення спору (мається на увазі оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарги) і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

До адміністративного суду має право звернутися особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Право на звернення до адміністративного суду реалізується шляхом подання адміністративного позову. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень, причому суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства (наприклад, про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.[18]

Відповідно статті 104 Кодексу адміністративного судочинства позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції Правом на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом наділені всі особи, які вважають, що порушено їхні права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Будь-які угоди про відмову звернення до суду є недійсні. Безумовно, що зазначене є ознакою правової держави, проявом принципу розподілу державної влади

Зацікавленою особою в адміністративному процесі є громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи та суб'єкти владних повноважень, яка має юридичний інтерес у справі, має своєю метою захистити своє юридичне положення, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виникає публічно-правовий спір, що переданий на розгляд по суті до адміністративного суду, називаються сторонами.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивач (actor) -- особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується адміністративна справа в суді і розпочинається адміністративний процес.

Виступ позивача здійснюється у вигляді активної сторони, тому що саме позивач спрямовує свою вимогу для того, щоб адміністративна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та інтересів.

Законодавцем у кодексі адміністративного чітко зазначено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Треба пам'ятати про те, що є різниця між поняттями особи та позивачем, які спрямовують свою вимогу на порушення адміністративного процесу, а саме -- відкриття адміністративної справи.

Так, вона (особа) може заявити про свою вимогу суду особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також фізичні та юридичні особи. Названі особи можуть звертатись до адміністративного суду з адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересівінших осіб і брати безпосередньо участь у даних адміністративних справах

Є побоювання що, коли адміністративна справа відкриється, буде встановлено, що право взагалі не порушено чи, наприклад, порушено, однак позивачу право своєї вимоги, яке він спрямовує до відповідача, не належить. Враховуючи це, доцільно зазначити, що позивачем іменується та сторона в адміністративному процесі, яка звернулася з відповідною адміністративною позовною заявою до адміністративного суду і переконана, що її права порушені чи оспорюються.

Відповідач (reus -- особа, яка обороняється) в рамках адміністративного процесу -- особа, а саме суб'єкт владних повноважень, яка за адміністративною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, та інші особи на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідної адміністративній позовній заяві.

Слід сказати, що прийнято розглядати відповідача як пасивну сторону в адміністративному процесі.

Приймаючи до уваги той факт, що в основу свого адміністративного позову закладається думка позивача про те, що безпосередньо відповідач є порушником права, тому науковцями зроблено висновок, що під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач як на порушника свого права. [4]

З огляду на тлумачення, законодавцем ч. 1 п. 9 ст. З цього Кодексу є випадки, коли необхідність для захисту в рамках адміністративного процесу від адміністративної заяви позивача виникає, крім суб'єкта владних повноважень, також і в інших осіб, яким надається статус сторони в адміністративному процесі як відповідача.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" N 3828-VI ( 3828-17 ) від 06.10.2011: [3]

Позивач повинен сплатити судовий збір при поданню заяви до суду. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

2. Ставки судового збору встановлюються відповідно статті 4 Закону України "Про судовий збір"