Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі. 3. Загальні положення про договори (господарські договори) 3.1 Поняття та особливості господарського договору, його предмет та зміст Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин, який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали. Отже, договір можна визначити як волевиявлення двох або кількох сторін про встановлення, зміну або припинення правовідносин. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між СГ і не господарюючими суб'єктами-юридичними особами, на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів Країни, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках, затверджувати типові договори. Укладення ГД є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для СГ у випадках, передбачених законом або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій СГ чи органу державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні ГД сторони можуть визначати зміст договору на основі: Вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, щ не суперечать законодавству; Примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст; Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; Договору-приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Характерними ознаками господарського договору є: Те, що ін укладається між суб'єктами господарської діяльності або за їх участю. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність досягнення суб'єктами господарювання відповідного статусу шляхом державної реєстрації та інших відповідно пов'язаних дій; Оскільки метою (і основною ознакою) господарської діяльності зазвичай є отримання прибутку, договір, щоб відповідати визначенню у господарській діяльності повинен основною метою мати отримання винагороди, тобто бути оплатним; Спори з приводу укладання, виконання і розірвання таких договорів вирішуються спеціалізованими судовими органами - господарськими судами. Предметом ГД завжди є певна дія, але ця дія повинна бути тільки правомірною, якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Для виникнення договору необхідна воля сторін, що його укладають. Ця воля повинна співпадати, тобто волевиявлення сторін знаходить свою реалізацію в досягненні згоди між ними, але для виникнення самого договору досягнення згоди ще не достатньо. Згода має бути виражена в певній формі (усній, краще письмовій, інколи нотаріально завіреній). Отже, для виникнення договору необхідні такі умови (умови дійсності договору): 1. Законність дії 2. Волевиявлення сторін 3. Дотримання встановленої законом форми договору 4. Правоздатність і дієздатність сторін Змістом будь-якого договору є права і обов'язки сторін, які характеризуються його умовами. Розрізняють істотні, звичайні і випадкові умови договору. Істотні - це такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін досягнуто згоди. Звичайні - це ті, які передбачаються самі по собі, наприклад місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо вони не включені до договору, тоді є загальна норма цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають встановити інше місце виконання договору, то це має бути обговорено в договорі. Випадкові - такі умови, які зазвичай в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Зміст ГД становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. ГД вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, вказані вище. При укладенні ГД сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору, найменування (номенклатуру), асортимент та кількість продукції, робіт, послуг, а також вимоги до їх якості. 3.2 Форма договору та порядок його укладання Необхідною умовою законності договору є укладання його в формі, яка передбачена діючим законодавством для даного виду договору. ГД за загальними правилом викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли по всім істотним умовам згоди і оформили її належним чином. В процесі укладання договору розрізняють 2 послідовних стадії: пропозиція укласти договір (оферта); прийняття пропозиції (акцепт). Відповідно називають і контрагентів: особа, яка запропонувала укласти договір, - оферент; особа, що прийняла пропозицію, - акцептант. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог закону і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). 3.3 Види договорів Договорам властиві як загальні, так і відмінні риси. З урахуванням цього господарські договори можна поділити на види. Визначальною ознакою будь-якого договору є досягнення домовленості, тобто згоди сторін про його укладання. Якщо для укладення договору достатньо однієї домовленості сторін, то такий договір називається консенсуальним (наприклад, договір поставки). Беручи за основу розподіл прав та обов'язків виділяють договори односторонні та двосторонні. В односторонніх договорах тільки одна сторона приймає на себе зобов'язання відносно іншої, у якої у зв'язку з цим виникають тільки права (наприклад, договір позики). Двосторонні - це договори, у яких обидві сторони пов'язані взаємними правами та обов'язками (наприклад, договір купівлі-продажу). В залежності від підстав укладання ГД їх поділяють на вільно-регульовані і планові. Вільно-регульовані - це такі договори, укладання яких здійснюється на підставі господарських намірів сторін за простою їх домовленістю та волевиявленням без будь-якої обов'язкової для сторін підстави (державні замовлення). Договори, укладені на підставі державного замовлення, носять плановий характер і мають йому відповідати. Особливістю замовлень та договорів, які їх опосередковують є те, що держава не тільки зобов'язує підприємців їх виконувати, але й допомагає їм, надаючи пільги, кредити тощо. В залежності від характеру переміщення матеріальних благ договори можуть бути оплатними й безоплатними. Оплатними є договори, в яких дія однієї сторони обов'язково вимагає відповідної майнової дії іншої (купівля-продаж, оренда, поставка тощо). В безоплатних договорах надання майна здійснюється тільки однією стороною без отримання зустрічного надання іншої сторони (передача майна благодійному фонду). В залежності від юридичної спрямованості ГД поділяються на основні та попередні. Основні договори породжують права та обов'язки сторін, пов'язані з реалізацією продукції, надання послуг тощо. Попередні договори укладаються з метою підписання в майбутньому основного договору. При укладанні попереднього договору передбачається ряд дій, без яких неможливе укладення та виконання основного договору. В залежності від періодів виконання своїх обов'язків суб'єкти господарювання укладають генеральні та поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх взятих на себе зобов'язань сторонами протягом всього їх терміну дії, наприклад будівництво складного довгострокового проекту. Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні періоди, тобто на періоди виконання певних обсягів робіт. Особливостями та специфікою внутрішньогосподарської діяльності сторін визначаються і внутрішньогосподарські договори, в форму яких у відповідних випадках вона втілюється. Суб'єктами цих договірних відносин завжди хоча в якості однієї сторони виступають підрозділи підприємств, іншою стороною може бути інший підрозділ, або ж підприємство в цілому. Список літератури

Беляневич О.А.